Чотири танкiсти i пес

— Що мені, хай йому грець, нічого не присниться, крім солдатського пайка...

Вліз на постіль, вмостився на правому боці, щоб вигідніше. Засунувши руку під голову, ще раз тужно глянув на зачинені двері, зітхнув і заснув.

Далека пожежа тим часом зростала, й її неспокійне світло доповзло на долоні опертого об нішу Черешняка, який сидів у вікні. Червоний півень, правда, оминав студзянківські будівлі, поки Томаш гуси, а потім і корови пас, але зате у вересні, коли йому сповнилося п’ятнадцять років, прийшли німці і спалили відразу багато хат у найближчій околиці.

Пробував навіть рахувати, і вийшло в нього понад сто. А рахував, бо хотів знати, навіщо, і не міг зрозуміти. Розумів, що коней забрали, що корови, свині та зерно — нормально, як бандити грабували, щоб мати більше для себе. Але навіщо хати палити?..

Від тої вогненної осені вже не було місяця без пожежі. Усі п’ять років Томашевого життя полум’я освітлювало ночами. Потім уже знав багато про війну, може, навіть забагато, бо одне говорив пан управляючий Вейсс у фільварку, друге лісничий, який обіцяв прихід англійців на кожну паску й різдво, третє — батько, а ще інше — лісові, яким дав зброю...

Знову далеко в лісі гримнуло кілька пострілів, потім прибуло над деревами світла, ширше почервоніло низом і густіше задиміло. Черешняк уважно дивився і вгадував, що запалало щось нове — так немов спочатку стодола, а тепер дерев’яний будинок, добре висушений сонцем.

Капрал говорив, що коли самі німці так палять, то, значить, правда, що ця земля вже до них не повернеться. Адже ж своє ощаджували б. Розумно говорив, а не розуміє, що дроти самі не розрізались, тільки треба їх було зірвати. Не хоче вірити, але ж своїх я нізащо б не обдурив.

Лісові також спочатку не вірили, коли їм сказав, що як хотять, то можуть дістати від нього купу зброї. Сміялися, один запитав, чи в нього є кулемет, а потім ще більш сміялися, коли підтвердив.

Ні, то ні. Минуло кілька місяців, поки вдруге нагадав, і тоді вже пішли, щоб перевірити, і забрали куле-мет, вісім гвинтівок, ящики з гранатами. Забрали все те, що Томек по полях і по просіках визбирав, сховав під порубом, у старий толь добре загорнувши. Дякували дуже, а потім і на завдання щораз частіше брали.

Тепер також так буде — не вірять, а потім повірять, проникнуться довір’ям, так як Шарик, який лежачи біля командира, дрімає, а час від часу злегка підносить морду, рухає хвостом, щоб висловити свою симпатію і готовність до допомоги. Тільки що терпеливості потрібно, бо пес швидше розпізнає людину, ніж люди.

Так думав собі рядовий Томаш Черешняк, наглядаючи за сном екіпажу, а за його правим плечем блідло й блакитніло небо, маліли й гасли зірки. Ясніло щораз більше, а над далеким лісовим обрієм тим чорнішим і вужчим ставав плюмаж диму.

Півень заспівав побудку. «Рудий» позеленів і трава посивіла від роси, але вартовий продовжував сидіти нерухомо і тільки незначними поворотами голови перевіряв: автомашина, танк, люди.

З-за вікна день приносив нові звуки: щебетання птахів, гудіння далекого літака, шелестіння вітру. Усе це однак було спокійне, трипланове по відношенню до тиші. Навіть тужне ревіння корови було приглушеним, здавалося, ледве чутним, але Черешняк вирішив саме у цей момент, що час будити.

Одним рухом долоні стер з обличчя задуму й сум. Глянув ще раз на догасаючу в далині пожежу, на щораз вище над обрієм сонце, на сплячих. Допив решту води з консервної жерстянки і кинув її на підлогу. Голосно задзеленькотіла, але тільки Шарик звернув на це увагу: відкрив одне око й заплющив. Решта продовжувала спати сном праведних. Томаш насупив брови, знизав плечима.

— Нехай,— буркнув.— Напрацювались добре. Попильнуй, Шарику, поки що.

Пес негайно послухав наказу, виповз з лігва і коли Томаш стрибнув крізь вікно на подвір’я, вівчарка зайняла його місце. З караульного поста дивилася вслід за солдатом, який широким кроком йшов через подвір’я.

Черешняк вивів корову з возовні, напоїв її, накачуючи воду до корита. Потім прив’язав однорогу до грузовика, вкинув до кабіни шофера сіно і взявся доїти.

Коли молоко з жерстяним звуком бризнуло до пустої го відра, Шарик вирішив, що небезпека разом з сутінками минула і відмовився від вартування у вікні. Серед посуду на столі вибрав собі миску, держачи її в зубах, вийшов крізь похилені двері з палацу.

Екіпаж продовжував спати. Янек похмурий, Густлік усміхнений, з розкинутими в боки руками. Григорій, який далі блокував вхід до Лідчиної спальні. Віхура крізь сон рухав рукою, немов повертав руль, босі ступні тремтіли йому в ритмі видавлювання зчепу й гальма. Загудів клаксон, капрал усміхнувся, але не прокинувся і тільки сильніше захропів.

— Ей, ти! — гукнув Томаш і плеснув корову по заду. Вона махнула хвостом, всунула голову крізь вікно до кабіни, в якій Черешняк влаштував ясла. Хвилину спокійно жувала, а потім сягнула за новою порцією, і, натиснувши мордою, знов їла.

— Не чіпай,— стримав Шарика.— Хай собі наїдається.

Помандрували обидва до курника, повернули з решетом повним яєць. Томаш забрав надоєне відро і пішов до палацу. Корова оглянулася за ними і приязно заму-кала, працьовито жуючи перістою мордою.

Німці вчора нанесли чимало сухих дров, жар ще тлів під попелом на коминку, і неважко його було роздути, поки минуло п’ятнадцять хвилин, величезна сковорода стояла на розжарених полінах, шкварчав жир, а Томаш у блискавичному темпі розбивав шкаралупки об вістря прусської шпаги, підтримуваної колінами, і кидав вміст до горщика. Раз і другий розбите яйце помандрувало до собачої миски, з якої їв Шарик і, штовхаючи лапою, нагадував ще деякий час про свою присутність.

Черешняк розбив і вилив яйця на жир, цією ж шпагою перемішав і, побачивши, що яєчня готова, поставив сковороду на столі.

— Сніданок,— голосно заявив, але це не справило враження на сплячих.

— Побудка, побудка, встати, коням води дати...— заспівав.

Бачачи, що результат такий же самий як і раніше, узяв з кутка німецьку гранату з дерев’яною ручкою, важив її хвилину в руці і, вирвавши запал, кинув з розмаху через вікно. Після трьох секунд на городі за плотом бризнув угору клуб диму й пилюки, прокотився грім вибуху.

Григорій, Віхура й Густлік неохоче розплющили очі, присунули ближче зброю. Розбуджений Янек сів на постелі й запитав:

— Десант?

— Яєчня,— відповів Черешняк.

— Ага! — позіхнув сержант, витер долонями з обличчя рештки сну й скомандував: — Екіпаж, за мною.

Зірвався, плигнув через лавку, дав стрибок у вікно, а за ним Григорій, Густлік і в кінці, менш охочий до гімнастичних вправ, поліз через підвіконник Віхура. Томаш виглянув і хвилину дивився, як, відклавши зброю і стягнувши сорочки, лили собі воду на голови під насосом, бризкали один на одного.

— Панночко,— делікатно постукав.— Час встати, сніданок готовий.

Чуючи, що її кличуть, Лідка з надією глянула у бік дверей, але клямка навіть не здригнулася. Мовчки взялася чесати своє пухнасте волосся і, дивлячись у дзеркало застановилася, чому Кос не її вибрав, а Марусю. Невже справді віддавав перевагу рудим? І чому Саакашвілі не пробував хоча б заглянути до неї? Якби перевернув скирту мотлоху, який нагромадила під дверима, і наробив шуму, то, може, Янек приревнував би. Буває так, що людина лише тоді помічає яблуко найбільш рум’яне, коли інший простягне руку до гілляки.

Тим часом у вестибюлі палацу, за столом на дві дюжини гостей і над сковородою величиною кола від воза, нахилилися чотири голови, чотири руки ретельно працювали ложками. Лише Черешняк п’ятим сидів дещо збоку і рідше сягав своїм шпателем. Закусували грубо порізаним хлібом, запивали молоком.

— Як було вночі? — між кусками запитав Янек.

— Ти вставав, то знаєш,—відповів Віхура,—Тиша. Черешняк мені навіть сни розповідав,— закепкував і значуще моргнув.

— Що тут так пахне? — потягнув носом Густлік.

— Мені також здавалося...— почав шофер, але Кос перебив його.

— Яєчня,— знизав плечима і заговорив, щоб змінити тему: — Цікаво, чи вахмістр Калита наздогнав і подушив парашутистів.