Карпатський капкан
Карпатський капкан читать книгу онлайн
«Карпатський капкан» — назва каральної операції, запланованої Москвою на території Галичини 1946 року проти місцевого населення та воїнів УПА, яка збіглася у часі з кількома іншими подіями, не залежними від радянського уряду. А на «перетині інтересів» урядів кількох країн опиняється директор дитячого сиротинця для глухонімих — професійний розвідник, доля якого видається абсолютно неймовірною саме тому, що вона є справжньою — у головного персонажа роману є реальний прототип.
Це — розповідь про реальні події, що охоплює десять років (1941–1951) і п’ять країн, учасники якої — радянський розвідник і воїни УПА; Йосип Сталін і Лаврентій Берія; фотокореспондент французької газети «Юманіте» і веселий білоруський партизан; 2-й Міністр Державної безпеки СРСР і Прем’єр-міністр Великобританії; чарівна агентка британської військової розвідки Бестія і безіменний Курвамать…
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
— Він нарешті повертається в логічне русло, — усміхнувся Мензіс.
Сіллітоу хвильку поміркував і поцікавився:
— Наскільки я розумію, містер Охеда бере участь у цій операції. Хто ще?
— Агент Бестія… Хелен Сміт.
Офіцери здивовано й невдоволено загули. Охеда сценічно закотив очі. Секонд-лейтенант Лернер не втримався, застеріг:
— Сер, тільки попередьте її, щоб цього разу діяла акуратніше, бо після її візиту росіяни можуть оголосити нам війну.
— За цією божевільною постійно лишаються гори трупів, — підхопив лейтенант Хейг. — Ми ризикуємо подвійно, якщо ця справа вже на олівці у прем’єра.
— Під час війни в Рейхскомісаріаті Україна і Дистрикті Галичина майор Сміт провела бездоганні акції, — зауважив Стюарт Мензіс. — І що важливо: агент Арій — полковник розвідувальної служби Його Величності Юджин Франк — особисто з нею знайомий, — до Ернесто: — Вона — старша групи.
З Ернесто наче змило його безтурботний вигляд:
— І відмовитися я не маю права… Навіть коли нагадаю всім про нашу взаємну антипатію?
— У Москві вже заворушилися, — пояснив керівник SIS. — Передавач почули й там. Гадаю, тільки ти зможеш забезпечити їй прикриття, як член компартії Франції. І головне: в Карпатах у тебе буде цікава компанія.
— Сподіваюся, це дама з цицьками, як карпатські гори… — Фотограф окинув допитливим поглядом присутніх. — До речі, а гори там високі?
Та йому ніхто не відповів. Офіцери МІ-5 були надто серйозно налаштовані на роботу й не сприймали її, як це робив Охеда, — життєрадісно й з гумором, властивим мешканцям Півдня Європи.
— У вас на підготовку не більше тижня. Щодо гір і всього іншого дізнаєтеся в процесі підготовки, — тільки й повідомив Мензіс і повернувся до Сіллітоу: — Розробка операції, деталі, прикриття, схеми відходу, сер Персі, на вашому відділі. І особисто на вас.
— Це буде моя перша серйозна операція на цьому посту. Чи можу я передоручити її комусь більш досвідченому?
— Прем’єр просив передати, що повністю вам довіряє. Тим більше, вся контррозвідка, МІ-5, зараз зосереджена на роботі в Східній Європі. Усі ваші агенти вже там. У SIS немає часу на підготовку бази й агентури, хоча б у тій самій Польщі. Я переконаний, що ви впораєтесь.
— Дозвольте, сер, — озвався секонд-лейтенант Лернер, гарячково гортаючи сторінки свого записника.
— Так, будь ласка, — задумано промовив Сіллітоу.
— Ось, — тикнув пальцем на якусь сторінку в блокноті, так, наче хтось міг би розібрати його скоропис. — Ось! Через три тижні в районі дії передавача Арія проходитимуть вибори в місцеві мерії та сільські комуни. Совіти запрошують провести акредитацію журналістів і, власне, запрошують самих журналістів для висвітлення того, як проходитимуть у них ці вибори. Перепрошую, джентльмени, складно зрозуміти цю російську казуїстику — зі згадуванням партії, уряду та Сталіна, вихвалянням їхніх успіхів на шляху до демократії й перемоги комунізму в усьому світі. Але суть така: журналістів західних видань запрошують на показові вибори, де їм покажуть лубкову картинку з народними гуляннями і всенародним «за», під пильним наглядом нишпорок МДБ та в супроводі офіцерів служби безпеки.
Мензіс перевів запитальний погляд на Сіллітоу. Біля шефа із запискою вже стояв лейтенант Хейг. Керівник МІ-5 швиденько перебіг по папірцю очима, скоса зиркнув на Ернесто й поцікавився:
— Здається, ви, містер Охеда, працюєте фотокореспондентом газети французької компартії L'Humanite?
— Хіба це робота? — посміхнувся Ернесто. — Бути фотографом — суцільне задоволення. Особливо, коли є можливість спілкуватися з красивими дамами… — знову кинув погляд на стенографістку, — й навчати їх магії фотографії…
Але його чоловічі чари розбивалися об холодну байдужість британської леді.
— Чудово, — вирішив Сіллітоу, — ось і сформована легенда: агент Бестія — кореспондент, ви, містер Охеда, — фотокореспондент. Офіційно їдете висвітлювати ці вибори. Сподіваюсь, вам вдасться переконати головного редактора, щоб відкомандирував саме вас на цей захід. А ще — залучив до цієї справи молоду журналістку.
У відповідь Охеда якось непевно надув щоки, задумано поморщив чоло й нарешті погодився:
— Буде складно, але п’ятсот фунтів стерлінгів і ящик доброго бурбону вирішать нашу справу. Наш головний редактор заліз у борги, щоб продовжити випуск газети, оскільки росіяни зараз йому не платять, тому викручується, як може, — і, посміхаючись, вирішив поділитися плітками: — А ще у нього молода коханка, з його простатитом, самі розумієте…
— Чудово, — перебив Сіллітоу, — цю інформацію ми теж зуміємо використати…
— Мсьє, я ж не для того, — чи то награно, чи то серйозно обурився Охеда. — Має ж у нас бути якесь людське спілкування, крім цього військового розшаркування. Я — людина цивільна й поки добирався сюди в каюті третього класу, а потім — у такому ж вагоні, встиг скучити за світськими бесідами…
Мензіс посміхнувся й пояснив Фотографу:
— Сьогодні ввечері у нас буде багато часу для світських бесід з дамами вищого світу й політиками. А щодо нашого плану, то ми повинні поспішати, містер Охеда, тому… — повернувся до Сіллітоу: — Сер Персі, вибачте, прошу, продовжуйте.
— Отже так, — відкашлявся той і пояснив: — Згідно з легендою, ви ненавидите одне одного з Бестією, оскільки ви — переконаний комуніст, вона — рафінована дурепа, котра випадково опинилася в журналістиці. Але ваші візаві із МДБ повинні на сто відсотків переконатися, що саме ви, містере Охеда, шпигун. Ви повинні відтягнути всю увагу російської контррозвідки на себе, щоб дати можливість Бестії скоординувати з інсургентами план евакуації полковника Франка.
— Ви гадаєте, що росіяни до кожного іноземця на час виборів прикріплять філерів? — не повірив Охеда.
Усі присутні стверджувально, дещо театрально, покивали.
— Що ж, — азартно погодився Ернесто. — Ідея з газетою так собі, на трієчку, а ось роль Бестії в цій операції мені навіть дуже до душі. Принаймні, це хоч якось компенсує моє незадоволення провести час в компанії нашої міс Фурії. Пардон, міс Бестії…
— До роботи, панове, — підсумував Мензіс і повторився: — У нас на підготовку не більше тижня, — і до Ернесто: — І моя вам добра порада… Навіть не порада, а наказ: помиріться з Бестією!
— Ну, це вже як вона захоче, — вирішив Охеда.
— Ні, буде так, як накажу їй я! — поставив крапку в розмові Мензіс.
2
Західна Україна, село Гораж.
1946 рік, 4 вересня, «Панський ліс», на світанку.
Крижень ішов переліском, відхиляючи руками гілки кущів і раз у раз витираючи з обличчя павутиння. Стежки майже не було, продирався навмання.
Осінь була не те щоб ранньою, а незвичною для цих країв — павутиння бабиного літа попливло в повітрі вже в перші дні вересня, щоранку на трави випадали важкі холодні роси, а ввечері землю сповивали густі тумани. Та вдень ставало тепло й сонячно, і сонце було ніжним, привітним… Осінь ледь позолотила далекі гори, повітря наситилося неймовірними пахощами трав, сіна, зібраного в копиці, вологих карпатських дерев, глиці, опалого листя та тонким ароматом гір — невловимий, він пронизував довкілля. Крижень зупинився, потягнув носом цей аромат і мимоволі зітхнув. Роззирнувся. Він вийшов на чиєсь давно закинуте обійстя, що заросло кущами та деревами, від нього віяло холодною пусткою та сумом.
Від сиротинця долинав лемент, дітвора галасувала, й це налаштовувало Крижня на миролюбний лад. Він сів на колоду за похиленим хлівом. З іншого боку лісу вийшов котячою, сторожкою ходою начальник місцевої міліції капітан Микола Івченко. Привіталися за руку. Івченко сказав:
— Ідуть… — і став за спину Крижня, опершись на дерев’яну балку, що стирчала з хліва.
Капітан пройшов минулу війну від першого до останнього дня — в розвідці, дисбаті, піхоті, знову в розвідці. Не був жодного разу поранений, навіть легко. Ставний красень, якому зовсім не личила міліцейська форма, був настільки обережним і настільки розраховував кожен свій крок, що йому вдавалося виживати й рятувати своїх солдатів у найскрутніших умовах війни. Утім, йому не бракувало сміливості й уміння ризикувати в потрібний час.