Карпатський капкан
Карпатський капкан читать книгу онлайн
«Карпатський капкан» — назва каральної операції, запланованої Москвою на території Галичини 1946 року проти місцевого населення та воїнів УПА, яка збіглася у часі з кількома іншими подіями, не залежними від радянського уряду. А на «перетині інтересів» урядів кількох країн опиняється директор дитячого сиротинця для глухонімих — професійний розвідник, доля якого видається абсолютно неймовірною саме тому, що вона є справжньою — у головного персонажа роману є реальний прототип.
Це — розповідь про реальні події, що охоплює десять років (1941–1951) і п’ять країн, учасники якої — радянський розвідник і воїни УПА; Йосип Сталін і Лаврентій Берія; фотокореспондент французької газети «Юманіте» і веселий білоруський партизан; 2-й Міністр Державної безпеки СРСР і Прем’єр-міністр Великобританії; чарівна агентка британської військової розвідки Бестія і безіменний Курвамать…
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
— Молчит, как и Абакумов.
— Пять лет молчит?.. Мне он нравится. Абакумов не нравится. Молчит этот или говорит — нам все равно. А героя — Крыжня — освободить, восстановить в звании, вернуть награды и выдать жалованье за пять лет плюс премию за агентуру… Но пока отправить на периферию. Понаблюдаем за его фортелями. У человека жизнь не серая; все нам веселее будет.
Москва, Лубенська площа. 1951 рік, 15 квітня,
при виході з Лубенської внутрішньої тюрми,
15:00 за московським часом.
Крижень, схудлий, але в новій формі полковника, з новим орденом Леніна й нагородними планками вийшов на вулицю, мружачись на денне світло. Раптом щось пригадав і почав бити себе по кишенях. Знайшов. Дістав ручку, подаровану Оленою, й метушливо поклав назад. Він став на порозі, насолоджуючись світлом, повітрям, шумом міста… Прислухався. Із репродуктора звучав гарчливий голос конферансьє: «По просьбам трудящихся, в завершение концерта вы услышите украинскую народную песню «Летела кукушка». Эта песня — о нелегкой доле украинских крестьян Галичины, которых до 1939 года беспощадно угнетали польские паны. И об их извечном стремлении к обьединению с великим русским народом в едином государстве, под мудрым руководством товарища Сталина и Коммунистической партии Советского Союза»!
Грім оплесків. Музичний вступ, слідом тужливо вступає хор:
Крижень якось непевно посміхнувся. Було видно, що вагається, куди йому йти.
Шаркаючи черевиками, повз нього пройшов дядько із гострильним станком на плечі. Дядько зупинився, глянув на Крижня — й до нього:
— Товарищ, может, вам чего-то поточить, поправить ножичек, бритву?
Крижень, невдоволений тим, що сторонні люди втручаються в його перші хвилини свободи, буркнув:
— Нет, спасибо.
Та враз спантеличено перевів погляд на гострильника.
— Василю?.. Як?! Це ти, Рудий?
Але Рудий вдав, що не розуміє, про що мова:
— Извините, не понял… A-а! Нет-нет. Обознались, товарищ. Я Рудаков Василий. Правим ножи, бритвы…
Насправді, це Рудий. Те саме обличчя з лукавинкою в очах, тільки він трохи постарів. Руда шевелюра посріблилася пасмами сивини. Крижень мало того, що не прийшов до тями від своєї свободи, а тут ще й це диво із московською говіркою! Він досі не може повірити, що це відбувається з ним!
— Мил человек! — враз заявив Рудий, ніби нічого й не сталося. — Вот что я бы вам посоветовал… Сходите-ка на выставку. Замечательная выставка в Доме профсоюзов. И фотограф известный… — показав рукою. — А вот и плакатик на стеночке.
Крижень отетеріло перевів погляд у вказаному напрямку й побачив навпроти, через дорогу, величезний плакат «Выставка всемирно известного фотохудожника-интернационалиста, члена компартии Франции Эрнесто де ля Охеда. Эрнесто Охеда — участник гражданской войны в Испании (1936-39 гг.), французского движения Сопротивления (1940-44 гг.), специальный фотокорреспондент органа компартии Франции L'Humanité — представляет свои фотоработы последних двадцати лет». У Крижня здивовано відвисла щелепа: на плакаті сам Ернесто з новим мужнім шрамом на обличчі. Розглядаючи колаж на плакаті, Крижень враз починає стримано, крізь сльози сміятися. Серед кількох фотографій — усміхнений Трохимович, з розумним виглядом Наконечний, весілля, діти з сиротинця, голова у своєму кабінеті, капітан, він сам — сердитий, з Хелен біля машини на площі…
— Не може бути… — прошепотів Крижень собі під носа.
Він усе збагнув, поспіхом повернувся до гострильника, але усміхнену пику Рудого побачив у вікні трамвая, що проїжджав перед ним. Той зняв з плеча станок і скинув у привітанні капелюха.
— Знайшла!.. — розчулено покивав Крижень. — Таки знайшла…
14.07.12 — 23.06.14 pp. Київ
