Любий друг (Збiрник)

І подивився лукаво на Розу, а очі йому пожадливо блищали.

— Треба бути статечним, — завершила мадам, — приїзди, як хочеш, та у нас не можна робити жодних дурниць.

Він на це нічого не відповів, а як стало чути гудок паровика, то негайно зачав зо всіма цілуватися. Коли черга дійшла до Рози, він намагався цмокнути її в уста, але та, сміючись крізь стиснені губи, випорсала щоразу набік. Він тримав її у своїх обіймах, але не міг осягти мети; йому-бо заважала величезна пуга, яка залишилася в його руці і метлялася за спиною дівчині.

— На Руан — до вагонів! — гукнув кондуктор, і вони зайняли місця.

Залунав різкий посвист; його повторив могутній гудок потяга, котрий шумно пустив перший струмок пари, а колеса з видимою натугою зачали потроху крутитися.

Ріве, вискочивши з вокзалу, добіг до бар’єра, щоб ще раз побачити Розу; коли ж вагон, повнісінький того живого краму, проходив повз нього, — він, вихльоскуючи батогом та витанцьовуючи, співав на все горло:

А потім дивився услід білій хусточці, що нею вимахували здаля.

III

Вони спали аж до кінця дороги сном праведниць, маючи совість спокійну; а коли повернули до свого дому відсвіжені, готові до своєї щоденної праці, мадам, не мігши утриматись, промовила:

— Все гаразд, а я за домівкою скучила.

Вечеряли нашвидку, потім, зодягши бойові вбрання, чекали на своїх завсідних клієнтів; і маленька засвічена лампада, лампада мадонни, сповіщала подорожніх, що отара повернулась до кошари.

Оком би блимнути, так новина ця облетіла усіх, не знати яким побитом, не знати хто її розніс. Філіпп, банкірів син, довів свою ґречність тим, що спеціально попередив про цю новину д. Турнево, ув’язненого своєю родиною.

У рибника неділями обідало чимало родаків, гості пили каву, як увійшов посланець з листом. Д. Турнево, дуже схвильований, розірвав конверта й зблід: там було тільки оцих кілька слів, писаних нашвидку олівцем: «Партія тріски вже відшукалася; судно увійшло в порт; добрий гандель для вас. Швидше приходьте».

Він полазив по кишенях, дав посланцеві двадцять сантимів і, зачервонівшись по самі вуха, промовив:

— Мені треба йти.

Простягши до жінки лаконічну й таємну цидулку, він подзвонив і, як з’явилася служниця, наказав:

— Пальто, швидко, швидше, та капелюх.

На вулиці він ударився бігти, висвистуючи якусь пісеньку, і дорога йому здавалася удвоє довшою — таке було нагле йому нетерпіння.

Заклад Тельє мав святковий вигляд. У нижньому поверсі стояв гук та гамір від крику портовиків. Луїза й Флора не знали, кому відповідати, пили з одним, пили з другим, виправдовуючи більше ніж коли свою прикладку Дві Помпи, їх кликано звідусіль відразу; їх не вистачало на цю шарпанину, і ніч для них нахвалялася бути трудовою.

Горішня трапеза зібралася вже уся з дев’ятої години. Д. Вас, суддя з торгового суду, закоханець, ревний, але платонічний, мадам, тихенько розмовляв собі з нею в куточку; і вони так лагідно усміхались межи себе, неначе незабаром мало статись якесь порозуміння. Д. Пулен, колишній мер, тримав Розу верхи на своїх колінах, а вона гладила дідусеві своєю куцою рукою сиві бурці. З-під задертої жовтого шовку спіднички видніла гола вище коліна нога, відтіняючись на чорному сукні штанів, а червоні панчохи були стягнені блакитною підв’язкою, подарунком комівояжера.

Велика Фернанда випросталась на софі, поклавши обидві ноги на живіт д. Пемпесові, податному урядовцеві, а грудьми припала до жилета молодого д. Філіппа, обіймаючи його за шию правою рукою, а в лівій тримаючи цигарку.

Рафаела, здається, провадила якісь переговори з Дюпюї, страховим агентом, і закінчила їх словами:

— Гаразд, любенький мій, сьогодні я згодна.

Потім, роблячи по салону швидкий тур вальса, вона гукнула:

— Цього вечора все, що хочеться!

Двері прожогом розчинились, і з’явився д. Турнево. Залунали захоплені вигуки:

— Слава Турнево!

І Рафаела, що все ще крутилася, припала до його серця. Він же, зцупивши її в могутні обійми, як пір’їнку, і не промовивши ні слова, перехопився через салон, простуючи до задніх дверей, і серед бучних оплесків зник зі своєю ношею на сходах, що вели до почивалень.

Роза, розжиголюючи колишнього мера, цілувала його та смикала одночасно за обоє бурців, щоб він тримав голову просто, використала приклад:

— Ану ж, зроби, як він, — промовила вона.

Дідунь підвівся і, поправляючи жилета, пішов слідом за дівчиною, порпаючись у кишені, де спочивали його гроші.

Фернанда та мадам лишилися самі з чотирма чоловіками; тоді д. Філіпп закричав:

— Я плачу за шампана, мадам Тельє, накажіть три пляшки.

Фернанда, обійнявши його, прошепотіла:

— Заграй, і ми потанцюємо, ну скажи, що ти цього хочеш.

Він підвівся і, сівши до старовинного піаніно, що дрімало собі в куточку, зачав виганяти із зойкливих надрів старої машини хрипкий сумовитий вальс.

Дебела дівчина схопила податкового урядовця, мадам зіперлась на руку д. Васа, й дві пари закрутилися, міняючись поцілунками. Д. Вас, що колись танцював на аристократичних балах, виступав дуже шляхетно, і мадам поглядала на нього лагідним оком, тим оком, що каже «так», «так» дискретніше та солодше від будь-якого слова.

Фредерік приніс шампана. Перший корок вибухнув, а д. Філіпп заграв кадриль.

Четверо танцюристів протанцювало її на великопанський лад — витримано, гоноровито та, манірно присідаючи, уклонялись.

Потім стали пити. З’явився д. Турнево, задоволений, облегшений, веселий. Він гукнув:

— Я не знаю, що таке з Рафаелою, але цього вечора вона чарівна!

Потім йому теж дали келих; він його спорожнив і пробурчав:

— Чорт! Нема краще, як оце!

Зараз д. Філіпп ушкварив жвавої польки, і Турнево закрутився в танці, ухопивши єврейку-кралю, тримаючи її весь час над землею, щоб вона й ногами не черкалась. Д. Пемпес та д. Вас набрались нового запалу. Інколи та чи інша пара зупинялась біля коминка, щоб випити бокал пінного вина; і цей танець тривав без кінця, коли з’явилась Роза, прочинивши двері з свічкою в руках. Розпатлана, в старих стоптаних патинках, в самій сорочці, роздрочена, червона.

— Я хочу танцювати! — кричала вона.

— А твій старий? — спитала Рафаела.

— Той? Він заснув уже, він відразу ж засинає! — відповіла регочучи Роза.

Вона вхопила д. Дюпюї, що сидів на канапі, не маючи пари, і полька відновилась.

Але пляшки були порожні.

— Я плачу за одну, — проголосив д. Турнево.

— Я також, — сповістив д. Вас.

— І я теж, — закінчив д. Дюпюї.

Всі заплескали в долоні.

Усе вийшло на славу, розпочався справжній бал. Іноді навіть Луїза та Флора забігали нашвидку і вальсували один тур, у той час як їхні клієнти там нанизу сердились від нетерплячки; з засмученим серцем, бігцем верталися вони до своєї кав’ярні.

Опівночі ще танцювали. Траплялося, що якась дівчина щезала, а як зачинали її шукати, бо не виходило візаві у танці, то помічали, що й чоловіка одного не вистачає.

— Звідки ви йдете? — спитав жартуючи д. Філіпп, тоді як д. Пемпес повертався з Фернандою.

— Ми дивилися, як спить д. Пулен, — відповів податковий урядовець. Слівце мало надзвичайний успіх; всі по черзі ходили дивитися, як спить д. Пулен у товаристві тієї чи іншої дівчини, а вони всі цієї ночі були незрозуміло поступливі. Мадам на все плющила очі і сама в куточку довгенько розмовляла на самоті з д. Васом, неначе вони з’ясовували останні подробиці вже вирішеної справи.

Нарешті о першій годині двоє жонатих, д. Турнево і д. Пемпес, заявили, що їм вже час додому, і хотіли сплатити свої рахунки. Пораховано було тільки шампану, та й то по шість франків за пляшку, а не по десять, як звичайно. І коли вони дивувалися такій великодушності, мадам радісно, весело промовила: