Любий друг (Збiрник)
Любий друг (Збiрник) читать книгу онлайн
До книги відомого французького письменника Гі де Мопассана увійшли один з найвідоміших його романів «Любий друг» та вибрані новели. Герой роману «Любий друг» Жорж Дюруа — великий майстер спокуси, який вміло використовує жіночі слабкості — скуку, пристрасть, палке бажання.
В історію світової літератури Гі де Мопассан увійшов насамперед як новеліст, творець власного типу новели. Новела Мопассана рідко будується на заплутаній інтризі і містить несподівану розв’язку. Звичайно вона відтворює лише один епізод людського існування без чітко обкресленого фіналу. Але ці «шматки життя» ховають під собою великий художній шар.
Друкується за виданням: Мопассан Гі де. Любий друг. Оповідання. — Львів: Вища шк. Вид-во при Львів. ун-ті, 1982Ілюстрації Тетяни Зеленченко
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Їхні батьки повмирали, і вона не могла відмовити своїй хрещениці, а тому й погодилася. Її брат, на ймення Жозеф, мав надію, що увагою та ласкою йому, либонь, пощастить схилити сестру, щоб вона склала свій заповіт на користь малої, бо сама мадам була бездітна.
Сестрина професія анітрохи не соромила його, і, зрештою, ніхто ж на цілу околицю нічого про це не відав. А як заходила мова про неї, то говорилося: «Мадам Тельє — феканська городянка», а це дозволяло припускати, що вона там живе на свою ренту. Від Фекана до Вірвіля налічують щонайменше двадцять льє; а двадцять льє суходолу селянинові важче подужати, ніж культурній людині море-океан. Вірвільські люди далі Руана ніколи не заїздили; ніщо не приваблювало і мешканців Фекана в оте на п’ятсот дворищів, загублене в степах, та ще й іншого департаменту, невеличке село. Отже, ніхто нічогісінько не знав.
Час причастя наближався, і мадам відчувала великий неспокій. Помічниці вона не мала, а тому не наважувалася лишити хоча б і на одну днину свій дім напризволяще. Чвари межи дамами горішніми та низовими спалахнуть неодмінно; ще й Фредерік, безперечно, нап’ється, а як він п’яний, то може забити на смерть чоловіка ні за що. Врешті-решт вона вирішила забрати з собою увесь персонал, крім парубчака, якому дала волю аж до позавтрашнього дня.
Оповіщений про таку ухвалу, брат не суперечив і обіцявся якось прихистити на ніч усю компанію. Отже, в суботу рано восьмигодинний експрес мчав вагоном другого класу мадам і її компаньйонок.
До Безвіля вони їхали самі й цокотіли, як сороки. Але на тій станції в купе увійшло подружжя. Чоловік, підстаркуватий селянин, у блакитній блузі з відлоговим коміром та широкими рукавами, вишитими білим на чóхлах, у старосвітському високому капелюсі, руда ворса якого неначе наїжилась, тримав однією рукою величезну зелену парасоль, а другою здорового кошика, звідки визирали три наполохані качині голівки. Жінка, непохильна у своєму селянському убранні, мала лице, як у квочки, з гострим, як дзьобок, носом. Вона сіла насупроти свого чоловіка і не рухалась із місця, приголомшена тим, що втрапила до такого прегарного товариства.
Бо таки й справді вагон сліпив очі яскравими кольорами. Мадам, вся в блакитному, у блакитному шовкові од ніг до голови, а поверх нього червона, сліпуча, блискавична шаль зі штучного французького кашеміру. Фернанді дух спирало в шотландськім убранні, бо корсаж, — а його стягували на ній спільними зусиллями всі подруги, — підтискав догори її звислі груди, як подвійну баню, що повсякчас тряслася, мов якась драговина, з-під напнутої матерії.
У Рафаелі на голові безліч пір’я здавалось ніби гніздом, повним птахів, а зодягнена вона була в �