Чорна рада

«найшов би ѕетро, €к одв≥товати мужиковатому с≥човому д≥дов≥, €кби коли перше; а тепер довга хвороба охолодила йому кров, що мусив в≥н лучче змовчати, н≥ж ≥змагатись без путт€ ≥з завз€тим д≥дуганом.

—коро од€гсь ирило “ур, зараз батько ѕугач ≥з своњм чурою встав, помоливсь до образ≥в, под€ковав за хл≥б, за с≥ль да й п≥шов ≥з хати.

ј ирило “ур уклонивсь матер≥ да й каже веселенько:

Ч ѕрощай, матусю! ѕрощай, сестро! ѕрощай ≥ ти, брате! Ч обернувсь до ѕетра да й п≥шов борж≥й ≥з хати.

ћатер≥ й сестр≥ здалось, що бачать його уже востатнЇ; кинулись за ним, хот≥ли хоть обн€ти його на прощаннЇ. ј в≥н скочив на кон€ да й почав його крутити да кидати на вс≥ боки, що н≥ мати, н≥ сестра не одважились ухопити кон€ за поводи або за стремена.

Ч оли ж тебе, брате, ждати нам у госг≥? Ч спитала сестра. ј в≥н њй:

“од≥ € прибуду до вас у гост≥,

як виросте трава на помост≥.

ƒа, стиснувши кон€ острогами, ≥ помчавсь од них, наче той вихор. «а ним пов≥€всь ≥ батько ѕугач ≥з своњм чурою. ј б≥долашн≥ вернулись у хату да й заголосили, наче по мертвому.

Ч Ќе вбивайсь, пан≥матко, Ч каже тод≥ ѕетро, Ч може, ще все гаразд буде. –омановського ут недалеко: ирило, може, хутко й вернетьс€.

Ч як виросте трава на помост≥, Ч шепче сама соб≥ сестра ирилова.

Ч √олубчику м≥й! Ч сказала ѕетров≥ стара “уриха. Ч «роби ти мен≥, нещаслив≥й матер≥, таку ласку, п≥ди до –омановського ута, до тих прокл€тих запорожц≥в, та подивись, що вони з ним робитимуть. ќх, мабуть, в≥н провинивсь перед товариством! ј в њх нема н≥ крихти жалост≥. ѕ≥ди ти, м≥й голубе сизий, та спов≥сти нас, що вони з ним чинитимуть! ’оч зв≥сточку нам передай, чи ще в≥н Ї на св≥т≥!

Ч ƒобре, Ч каже ѕетро (жаль йому було сердешноњ бабус≥), Ч п≥ду, Ч каже, Ч немов принесу вам пот≥шну зв≥стку.

Ч ќ, поможи тоб≥, господи! Ч кажуть разом обидв≥ да й випровадили його з молитвами.

XII

”рочище –омановського ут ≥ мала дитина показала б у т≥й околиц≥, а найб≥льш тепер, €к ус€ке говорило про …вана ћартиновича (а в≥н сто€в кошем у –омановського ут≥). «робила той ут €кась р≥чка самотека, павши у р≥чку ќстер, у луз≥. –осли там над водою стар≥ дуби з березами; вони й м≥сце скрашали, ≥ холодок запорозьким братчикам давали.

≤ще оддалеки зачув ѕетро глухий галас, мов на €рмарку. ѕ≥д≥йшов ближче Ч аж справд≥ тут неначе €рмарок. Ќазбиралось люду незчисленна сила, ≥ все то була с≥льська чернь мужики, що поз≥ходились грабовати Ќ≥жень, €к приоб≥щав њм Ѕрюховецький. ќб≥дран≥ кругом, у чорних сорочках: мабуть, сам≥ бурлаки да гольт€паки, що, не маючи жодного притулку, служили т≥лько по броварн€х, по винниц€х да ще по лазн€х грубниками. ” ≥ншого сокира за по€сом, у того коса на плеч≥, а другий прит€г ≥з кол€кою. јж сумно стало ѕетров≥, €к роз≥брав, що воно Їсть отс€ купа голоти.

ѕом≥ж людьми с€м-там сто€ть бочк≥в з пивами, шир≥тваси з медами та з гор≥лкою, вози з мукою, сала, пшона ≥ вс€к≥ припаси. ”се то настачили, усердствуючи ≤вану ћартиновичу, н≥женськ≥ м≥щане за те, що каже: ЂЌе знатимете п≥д моЇю булавою жодного козака або козацькоњ старшини над собою паном: ус≥ будемо р≥вн≥ї. (ƒобре в≥н пор≥вн€в ”крањну!) Ќ≥хто н≥ в кого не питавсь тут, що њсти або пити: ус€кому була сво€ вол€ Ч роби що хоч, €к у себе в господ≥. ѕовикопували в земл≥ здоровенн≥њ печ≥, запалили огн≥. “ут у винницьк≥й кадц≥ м≥с€ть т≥сто троЇ разом ногами, а там печуть ц≥лого вола, а там у здоровенних казанах вар€ть на таганах да на катр€гах кашу. ƒим, наче хмара, ходить понад головами. ≤нш≥ т≥льки те й робл€ть, що пораютьс€ коло бочок да потчують ус€кого, хто стоњть або йде мимо, а ≥нш≥ вже лежать повивертавшись, €к у холод мухи. Ѕезумна €кась рад≥сть у вс€кого в очах ≥ в р≥чах. ”сюди знай викрикують: Ђ≤ван ћартинович, батько наш любий!ї «н≥ме вгору в одн≥й руц≥ чарку чи к≥вш, а в друг≥й шапку з голови да й репетуЇ, що ≤ван ћартинович ≥ день ≥ н≥ч побиваЇтьс€ за людським щастЇм.

ј тут кобзар≥ швенд€ють пом≥ж людьми, ≥грають на кобзах, на бандурах да сп≥вають ус€ких п≥сень. ѕробираючись пром≥ж купами, надививсь ѕетро ус€чини. ќтеЇ тут буде юрба, що знай танцюють та см≥ютьс€. ѕобравшись у боки, вибивають п≥д бандуру гопака весел≥њ злидн≥; а коло њх, повит€гувавши шињ, сто€ть кругом та дивл€тьс€, чудуючись, наче на вертеп абощо. ј там сто€ть, збившись у купу, понур≥ голови. ѕотупивши оч≥, похилившись на кињ або на косовища, стар≥ гольт€паки слухають кобзар€. ≤граЇ в≥н њм, сид€чи посеред, п≥добгавши ноги, €к л€хи ”крањну плюндровали або €к батько Ѕогдан збирав козацтво пом≥ж людом да ставав супротив дук ≥ шл€хти. ≤нш≥, п≥двипивши вже добре, прег≥рко плакали, слухаючи п≥сню; т≥лько ≥ м≥ж веселими, ≥ м≥ж смутними купами одна ходила з серц€ до серц€ думка: Ѕрюховецького величали другим ’мельницьким, що ≥ще раз стаЇ за ¬крањну супротив њњ ворог≥в ≥ даруЇ миров≥ волю.

ћинаючи ≥ тих, що скачуть, ≥ тих, що плачуть, ѕетро протовпл€всь усе дальш, чи не вздрить червоних жупан≥в запорозьких. ўо глибше в кут, то все був люд од€гн≥ший, були тут уже й м≥щани в личаках ≥ в син≥х каптанах, було й городове козацтво в блакитних да в зелених жупанах, а кармазинн≥ шаровари або жупан запорозький хоть би один. ƒ≥йшов в≥н ≥ до самого коша, до в≥щового раднього м≥сц€. “ут скр≥зь було вир≥вн€но ≥ посилано п≥ском гарно. Ќе видно було н≥ димних печей, н≥ бочок, н≥ воз≥в з припасами; т≥лько козацьк≥ намети кругом сто€ли. ≤ сюди й туди, ≥ вдовж ≥ впоперек знай швенд€ють люде. √ом≥н такий, €к у тих бдж≥л у ульн≥. “епер т≥лько постер≥г ѕетро, що запорожц≥ тут не одр≥зн€лись одежею од простоњ с≥роми. «нати њх було х≥ба по довгому оселедцю з-п≥д шапки да по шабл€х ≥ п≥стол€х: шабл≥ й п≥стол≥ були в де€ких дорог≥њ.

«упинивсь ≥ розгл€даЇ добрих молодц≥в, чи не вздрить ирила “ура. јж дивитьс€ Ч ≥де збоку чолов≥к середнього росту й в≥ку, а за њм ≥ по боках його ц≥ла юрба ус€кого люду Ч ≥ запорожц≥, ≥ городове козацтво, ≥ м≥щане, ≥ прост≥ мужики-гречкос≥њ. Ђ≤ван ћартинович! ≤ван ћартинович!ї Ч знай круг його гукають. ѕетро й постер≥г, хто се такий, ≥ почав придивл€тись, що там за Ѕрюховецький. ўо ж? ¬≥н думав, що сей пройдисв≥т ≥зробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне, думав, що весь у золот≥ да в блаватас≥; аж де тоб≥! „олов≥чок сей був у коротк≥й стареньк≥й свитин≥, у полотн€них штан€х, чоботи шкапов≥ попротоптуван≥ Ч ≥ пучки видно. ’≥ба по шабл≥ можна б догадуватис€, що воно щось не просте: шабл€ аж гор≥ла од золота; да й та на йому була мов чужа. ≤ постать, ≥ врода в його була зовс≥м не гетьманська. “ак наче соб≥ чолов≥к простенький, тихенький. Ќ≥хто, дивл€чись на нього, не подумав би, що в с≥й голов≥ вертитьс€ що-небудь, опр≥ч думки про смачний шматок хл≥ба да затишну хату. ј €к придивишс€, то на виду в його щось наче ще й при€зне: так би, здаЇтьс€, с≥в ≥з ним да погуторив де про що добре да мирне. “≥лько оч≥ були €к≥сь чудн≥ Ч так ≥ б≥гають то сюди, то туди ≥, здаЇтьс€, так усе й чигають ≥зп≥дтишка чолов≥ка. ≤де, трошки згорбившись, а голову схилив набiк так, наче каже: Ђя нi од кого нiчого не бажаю, тiлько мене не чiпайтеї. ј €к у його чого поспитаютьс€, а вiн одвiтуЇ, то й плечi, наче той жид, пiдiйме, i набiк одступить, що б ти сказав Ч вiн ус€кому даЇ дорогу; а сам знiтитьс€ так, мов той цуцик, ускочивши в хату.

ќтакий-то був той Ѕрюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам г≥ркоњ на довг≥ роки!

Ч ƒ≥тки моњ! Ч каже тоненьким, ницим голоском. Ч „им же мен≥ прохарчити вас, чим вас зод€гти? Ѕачте, € й сам увесь оббивсь, €к крем’€х!

Ч Ѕатько ти наш, ≤ване ћартиновичу! Ч озвались запорожц≥. Ч јби твоЇ здоров’€, а ми м≥ж добрими людьми не загинемо.

Ч ѓй-богу, правда! Ч крикне, покриваючи вс≥х, один м≥щанин. (’то ж той м≥щанин? Ч ињвський “арас —урмач. Ќањхало до ≤ванц€ виборних з ус≥х город≥в на чорну раду). Ч ѓй-богу, Ч каже, Ч правду добр≥ молодц≥ говор€ть! “а аби твоЇ, пане гетьмане, здоров’Ї, а ми тебе ≥ хл≥бом, ≥ одежею обмислимо Ч ≥ тебе, ≥ твоЇ товариство, не попускай т≥лько нас н≥кому ув обиду!

Ч ќй, боже м≥й милосердний! Ч каже здихнувши Ѕрюховецький. Ч Ќащо ж ≥ живе наш брат запорожець на св≥т≥, коли не на те, щоб сто€ти за православних христи€н, €к за р≥дних брат≥в своњх? „и нам золото, чи нам ср≥бло, чи нам панськ≥ будинки треба? Ќе про те ми, братц≥, гадаЇмо. јби добрим люд€м було добре жити на ¬крањн≥, а ми проживемо ≥ в злидн€х, проживемо ≥ в земл€нц≥, на одному хл≥б≥ та вод≥. —казано: Ђ’л≥б та вода Ч то козацька њдаї.