Жак фаталiст i його пан

Урядник: Де ваш чоловік?

Кондиторка: Його нема.

Урядник (відхиляючи запону): А хто ж це такий?

Управитель: Це я, я управитель пана Сен-Фльорантена.

Урядник: Ви брешете, ви — кондитер, бо хто ж, як не кондитор, спить з кондиторкою. Встаньте, одягніться і слідуйте за мною.

Довелося скоритися. Його привезли сюди. Міністер, поінформований про витівки свого управителя, схвалив поведінку урядника, який сьогодні під кінець дня має прийти забрати управителя з цієї в'язниці й приставити до Бісетру, де він, завдяки ощадності адміністраторів, їстиме свою чвертку поганого хліба й унцію яловичини і пилятиме на басу від ранку до вечора...

Як ти гадаєш, читачу, чи не схилити б і мені голову на подушку, заки Жак і його пан прокинуться?

•••

Наступного дня Жак прокинувся дуже рано, виставив свою голову у вікно, щоб побачити, яка буде погода, побачив, що погода погана, знову вернувся до ліжка і дав нам змогу, своєму панові й мені, спати, скільки нам захочеться.

•••

Жак, його пан та інші подорожні, що опинилися в тому самому заїзді, сподівалися, що вигулиться під обіди; але так не сталося; а що грозова злива так переповнила потік, який відокремлював цю околицю від самого міста, що його небезпечно було переходити, усі ті, що держали путь у цьому напрямі, вирішили втратити один день і перечекати. Одні почали розмовляти; інші ходити сюди й туди і вистромлювати ніс у двері, щоб глянути на небо і, лаючись і гупаючи ногами, повернутися; багато хто почав політикувати й пити, а решта — курити, спати, а то й нічого не робити. Пан сказав Жакові:

— Я сподіваюся, що Жак продовжить далі розповідь про своє кохання, і саме небо через погану погоду затримує нас тут, бо воно хоче, щоб я мав задоволення почути розповідь до кінця.

Жак: Небо, чи воно хоче! Ніколи не можна знати, чого хоче небо чи не хоче, і можливо, воно й само про це нічого не знає. Мій бідний сотник, якого вже нема на світі, повторював мені це сотні разів; і чим довше я живу, тим більше переконуюся, що його була правда... Прошу, мій пане.

Пан: Розумію. Ти дійшов у розповіді до коляси й слуги, якому докторша сказала, щоб відгорнув твої запони й домовлявся з тобою.

Жак: Слуга наблизився до мого ліжка й звернувся до мене:

— Давайте, друже, вставати, одягайтеся й поїхали.

Я йому відповів через простирала й ковдри, якими замотав собі голову, так що не бачив його, як не бачив і він мене:

— Друже, не перешкоджай мені спати й іди собі.

Слуга відповів, що він має наказ від свого пана і мусить йго виконати.

— А твій пан, що вирішує справи людини, якої він не знає, наказав також сплатити і всі борги, яких я тут наробив?

— Само собою розуміється. Поспішайте ж, усі в замку чекають на вас, і я ручуся, що вам там буде ліпше, ніж тут, якщо наступне відповідатиме тій цікавості, з якою вас хочуть бачити.

Я даю себе переконати, підводжуся, одягаюся, мене підтримують під руки. Я попрощався з докторшею і хотів уже сідати в колясу, як ця жінка, наблизившися до мене, смикнула за рукав і попросила відійти в кут кімнати, щоб мені щось сказати:

— Ви, наш друже, — сказала вона, — сподіваюся, не маєте жодних підстав нарікати на нас; доктор урятував вашу ногу, а я, я добре вас доглядала і сподіваюся, що в замкові ви не забудете про нас.

— Що я можу для вас зробити?

— Попросіть, щоб перев'язувати вас кликали лише мого чоловіка. Там живе багато людей. Це найкраща практика в цій околиці. Володар замка щедра людина, там щедро платять. Наше щастя у ваших руках. Мій чоловік намагався багато разів проникнути туди, але безуспішно.

— Але, пані докторшо, хіба ж у замку немає свого хірурга?

— Певно, що є!

— І якби той інший був вашим чоловіком, чи ви й тоді тішилися б, якби його звільнили й викинули геть?

— Той хірург чужа вам людина, якій ви нічим не зобов'язані, а моєму чоловікові ви зобов'язані дечим: що ви ходите на двох ногах, як і раніше, це діло його рук.

— І тому, що ваш чоловік зробив мені щось добре, я зобов'язаний зробити щось зле іншому! Ще якби місце було вільне...

•••

Жак хотів говорити далі, як до кімнати вступила господиня, тримаючи в руках сповиту Ніколь, цілуючи її, пестячи й голублячи та промовляючи, наче до своєї дитини:

— Бідна моя Ніколь, вона кричала цілісіньку ніч. А ви, панове, добре спали?

Пан: Дуже добре.

Господиня: Хмари облягли небо з усіх боків.

Жак: Розпука нам з цією погодою.

Господиня: А що, панове, лежить вам велика путь?

Жак: Ми й самі не знаємо.

Господиня: Ідете, панове, у чийсь слід?

Жак: Ні, ні за ким не слідуємо.

Господиня: Їдете й зупиняєтеся, як вимагають справи, що трапляються по дорозі?

Жак: Не маємо жодних оправ.

Господиня: Їздите, панове, для власного задоволення?

Жак: Чи, навпаки, для власного невдоволення.

Господиня: Я бажала б вам першого.

Жак: Ваші побажання не можуть мати на ці справи жодного впливу. Буде так, як це записане там, угорі.

Господиня: О, йдеться либонь про одруження?

Жак: Може, так; може, ні.

Господиня: Панове, раджу бути дуже обережними. Той чоловік, що так грубо повівся з моєю бідною Ніколь, одружився вельми безглуздо... Ходи бідна моя тварино, ходи, я поцілую тебе; запевняю тебе, що таке більше не трапиться. Подивіться, як вона вся трясеться.

Пан: Що ж власне дивного було в одруженні того чоловіка?

На це питання Жакового пана господиня відповіла:

— Я чую галас унизу, піду дам лад, що кому робити, і повернуся розповісти вам усе за порядком...

Її чоловік, накричавшись до знемоги: «Жінко, де ти, жінко», — зійшов сам угору, а за ним і його кум, якого він не примітив. Господар звернувся до жінки:

— Гей, до дідька, що ти тут робиш?.. Потім, обернувшись і помітивши свого кума:

— Може, приніс мені гроші?

Кум: Ні, куме, ви добре знаєте, що в мене їх немає.

Господар: У тебе їх немає? Я міг би щось уторгувати за твій плуг, за твоїх коней і волів, за твоє ліжко. Як гадаєш, валяко?

Кум: Я не валяка.

Господар: А хто ж ти такий? Сидиш в убожестві, навіть не знаєш, за що зачепити руки, щоб обсіятися; твій пан, якому надокучили твої позички, не хоче тобі нічого більше дати. Ти йдеш до мене, а ця жаліслива жінка, ця клята пащекуха, спричинниця всіх дурниць, які я зробив у житті, заступається за тебе, щоб я позичав тобі гроші; я позичаю: ти обіцяєш мені повернути і не дотримуєш обіцянки десять разів. О, запевняю тебе, ти в мене не вислизнеш. Геть звідси!

Жак і його пан готові вже були заступитися за небораку; але господиня, поклавши палець на уста, дала їм знак мовчати.

Господар: Геть звідси!

Кум: Усе, що ви кажете, куме, правда, як правда й те, що виконавці вже сидять у мене, і надходить мить, коли ми всі підемо з торбами: моя дочка, мій син і я.

Господар: Кращого ти й не вартий. Чого ти приходив сюди сьогодні ранком? Я облишив розливати вино, вийшов з погреба нагору, а ти вже тим часом зник. Кажу тобі, йди геть.

Кум: Куме, я приходив, але побоявся прийому, який ви мені влаштовуєте; повернувся й пішов геть, піду й тепер.

Господар: Добре зробиш.

Кум: Видно, судилося моїй бідній Марґариті, при її розсудливості і вроді, — бути служебкою у Парижі!

Господар: Служебкою у Парижі! Отак ти хочеш занапастити дівчину?

Кум: Не я цього хочу; хоче той чоловік без серця, з ким я розмовляю.

Господар: Я без серця? Ні, зовсім я не такий і таким ніколи не був, ти це добре знаєш.