Жак фаталiст i його пан

Кум: Я не в спромозі більше прогодувати ні дочку, ні сина; моя дочка піде в служебки, а син у салдати.

Господар: І я буду винен у тому? Ні, цього не буде. Ти жорстока людина; горе мені на все життя з тобою. Гаразд, кажи, чого потребуєш.

Кум: Мені нічого не треба. Я в розпачі від того, що вам заборгувався, але не візьму більше від вас нічого до кінця життя. Ви чините більше зла своїми образами, ніж добра допомогою. Якби я мав гроші, кинув би їх вам в обличчя; але я їх не маю. Хай з моєю дочкою станеться, що Бог велить; хай мого сина уб'ють, коли так судилося; щодо мене, то я піду з торбами, але не під ваші двері! Не хочу більше мати жодних, жоднісіньких зобов'язань перед такою гидкою людиною, як ви. Беріть собі гроші за моїх волів, коней, за мій реманент: щасти вам Боже! Ви народилися, щоб робити людей невдячними, а я не хочу таким бути. Прощавайте.

Господар: Жінко, він піде; зупини його.

Господиня: Чекайте, куме, поміркуємо, як вам допомогти.

Кум: Я не хочу від нього жодної допомоги, вона занадто дорога...

Господар тим часом тихенько повторював своїй жінці:

—Не пускай його, зупини ж бо. Щоб його дочка до Парижу! Син до війська, а він жебраком під церкву! Ні, такого я не витримав би!

Однак зусилля його жінки були марні; селянин, людина щирої душі, не хотів нічого брати, і його доводилося тримати силою. Господар, з повними сліз очима, кинувся до Жака і його пана, просячи їх:

—Мої панове, пробуйте ще ви його вговорити...

Жак і його пан втрутилися й собі в суперечку; усі в один голос умовляли селянина. Якщо мені раз у житті судилося бачити...

— Якщо вам судилося бачити! Ви ж там не були. Скажіть ліпше, якщо комусь у житті судилося бачити!

Гаразд, читачу, хай буде й так. Якщо комусь у житті судилося бачити людину, яка була в розпачі від того, що не хотіли взяти від неї гроші, то це був наш господар заїзду. Він обіймав свою жінку й кума, цілував Жака і його пана, він кричав:

— Мерщій треба бігти й вигнати з його хати ту гидоту, судових виконавців.

Кум: Мусите ще погодитися...

Господар: Я погоджуюся, що все псую; але, куме, що робити? Я є такий, як є. Природа створила мене найчерствішою й одночасно найніжнішою людиною; я не вмію ні давати, ні відмовляти.

Кум: А не могли б ви бути інакшим?

Господар: Я вже в такому віці, коли трудно перевиховуватися; але якби перші з тих, що зверталися до мене, так добре пробрали мене, як зробив це ти, може, я й був би ліпший. Куме, дякую тобі за науку, може, вона піде мені на добре... Жінко, мерщій біжи вниз і дай йому стільки, скільки треба! Та йди ж, до дідька, скоріше! Йди вже!.. Жінко, благаю тебе, поспішай і не змушуй його чекати; потім вернешся сюди, до цих панів, з якими, здасться мені, ти вподобала розмовляти...

Господиня з кумом пішли вниз, а господар лишився ще якусь мить; і коли він вийшов, Жак сказав своєму панові:

— Далебі дивний чоловік! А як же небо, яке наслало на нас цю негоду, бо ніби хотіло, щоб ви послухали історію мого кохання до кінця, чого воно тепер хоче?

Пан, розлігшися в своєму фотелі, позіхнув, постукав по табатирці й відповів:

— Нам доведеться, Жаку, ще не один день жити разом, принаймні...

Жак: Виходить так, що сьогодні небо хоче, щоб я мовчав, тобто воно хоче, щоб оповідала господиня. Вона така цокотуха, що нічого ліпшого їй і не треба. Що ж, хай говорить.

Пан: Тебе це, бачу, дратує.

Жак: Бо я теж люблю говорити.

Пан: Прийде черга й на тебе.

Жак: Може, й ні.

•••

Я чую, читачу, як ти кажеш, ось, мовляв, справжня розв'язка «Благодійного відлюдка».* Я так гадаю. Якби я був автором цієї п'єси, я ввів би такого персонажа, якого сприймали б як епізодичного, але він таким не був би. Цей персонаж появлявся б час від часу, і його присутність була б умотивована. За першим разом він прийшов би просити ласки; але страх, що його приймуть погано змусів би його відійти ще перед появою Джеронта. Під тиском появи в його домі судових виконавців він насмілився б удруге чекати Джеронта, але той відмовився б його прийняти. Нарешті, я увів би його в розв'язці, де він мав би точнісінько таку ролю, як селянин з господарем заїзду; він мав би, як і селянин, дочку, яку намірявся б примістити прибиральницею в модистки, і сина, якого забрав би з школи щоб віддати в найми; а сам себе прирік би на жебри, аж поки не надокучило б йому життя. Я показав би Благодійного Відлюдка у ногах цього персонажа; я показав би, як Благодійного Відлюдка відчитують так, як він того заслужив; він змушений був би благати всю родину, згромаджену навколо нього, щоб вона умовляла його боржника прийняти нову допомогу. Благодійний Відлюдок був би покараний, обіцяв би стати ліпшим; але в ту ж саму мить він повернувся б знову до своєї поганої звички, розгнівавшись на присутніх на сцені, які улесливими речами домагалися б вступу до його дому: «До дідька з церем...» Але він отямився б на півслові й лагідним тоном промовив до своїх племінниць; «Підійдіть, мої племінниці, дайте мені руки й ходімо».

— І щоб пов'язати цього персонажа з ходом дії, ви зробили б з нього протектора Джеронтового небожа?

Цілком правильно.

— І саме на прохання небожа дядько позичив би йому грошей?

Достеменно так.

— І ця позичка була б дядьковим докором племінникові?

Саме так.

— І саме така розв'язка цієї приємної п'єси була б генеральним повторенням, з усією родиною в повному складі, того, що він зробив перед тим з кожним з них окремо?

Правда ваша.

— І якби я колись зустрів пана Ґольдоні, я розповів би йому сцену св заїзді.

І добре зробив би, читачу, бо він така вправна людина, що з усього зуміє здобути належну користь.

Повернулася господиня, все ще тримаючи Ніколь на руках, і сказала:

— Сподіваюся, що ви матимете добрий обід; щойно прийшов браконьєр, а на сторожа панських маєтків не доведеться довго чекати...

По цій мові вона взяла собі стілець. А сівши, почала оповідати свою історію.

Господиня: Не слід довіряти челяді; нема гірших панам ворогів...

Жак: Пані, ви не знаєте, що говорите; є між челяддю добрі, є й погані, і можливо, що між слугами можна нарахувати більше порядних, ніж між панами.

Пан: Жаку, ти сам не помічаєш, що не туди говориш, і вдаєшся до тієї самої безтактности, яка тебе обурює.

Жак: Бо пани...

Пан: Бо слуги...

Тепер дивися, дорогий читачу, що мені може перешкодити зчинити велику бучу між цими трьома персонажами? Щоб Жак ухопив господиню за плечі і викинув її з хати; щоб Жака вхопив за плечі і викинув геть його пан; щоб пішов собі один тією дорогою, а другий іншою; і щоб ти, читачу, не почув ні історії господині, ні закінчення розповіді про кохання Жака? Заспокійся, такого я не зроблю. Таким робом господиня продовжує:

— Треба визнати, що як є дуже погані чоловіки, то є таки й дуже погані жінки.

Жак: І не треба далеко ходити, щоб їх побачити.

Господиня: Чого лізете, куди не треба? Я жінка, і мені вільно говорити про жінок усе, що мені хочеться; я зовсім не потребую вашого схвалення.

Жак: Моє схвалення має таку саму вартість, як і кожне інше.

Господиня: Маєте собі, пане, слугу, який удає розумця і не дуже перед вами шанується. Я теж маю слуг, але не радила б їм дозволяти собі...

Пан: Мовчи, Жаку, не перешкоджай пані говорити.

Господиня, підбадьорена такими пановими словами, підводиться, приступає до Жака, береться обома руками в боки, забувши, що тримає Ніколь, випускає її з рук, і миттю Ніколь лежить на підлозі, порпаючися й б'ючися в сповитті, і гавкає на чім світ; господиня додає крику до гавкання Ніколь, вибухи Жакового сміху додаються до гавкання Ніколь і крику господині, а Жаків пан відкриває табатирку, бере понюшку табаки і не може стриматися від сміху. Пішов галас по всьому заїзду.