Жак фаталiст i його пан

— А ви, що ви тут робите?

— Я? Я працюю, як самі бачите.

— А хто спричинився до того, що вас посадили?

— Я сам.

— Як то ви?

— Так, пане, я сам.

— І яким робом?

— Так, наче б я зробив це з кимось іншим. Я заклав позов на самого себе; я виграв процес і в наслідок вироку, який одержав проти себе самого, і наказу про арешт, що виходив з вироку, мене арештували й припровадили сюди.

— Ви збожеволіли?

— Ні, пане, я розповім вам усю справу за порядком.

— Чи не могли б ви тепер закласти новий позов на самого себе, виграти процес і в наслідок іншого вироку й відповідного наказу вийти на волю?

— Ні, пане.

Ґусс мав уродливу служницю, до якої підсипався в півтора рази частіше, ніж до своєї жінки. Такий нерівномірний поділ спричинив порушення хатнього спокою. І хоч не було нічого труднішого, як вивести з рівноваги цього чоловіка, який не звертав жодної уваги на галас і лайку, він вирішив врешті покинути свою жінку й жити з служницею. Але все його майно складалося з меблів, машин, рисунків, струментів та інших рухомостей; а він волів краще лишити свою жінку без нічого, ніж піти з голими руками; і так думаючи, він уклав собі наступний плян: виставити боргові зобов'язання на ім'я своєї служниці, щоб та зажадала їх покриття і таким робом конфіскації й продажу майна, яке перейшло б від мосту Сен-Мішель до того помешкання, у якому він плянував з нею оселитися. Захоплений цією ідеєю, він виставив боргові зобов'язання, влаштував сам виклик до суду, найняв двох адвокатів. Бігаючи від одного до другого і позиваючи сам себе з найбільшим завзяттям, він вдало нападав і погано боронився; уже дійшло до того, що йому присудили платити під загрозою кари, передбаченої законом, уже в думках він володів усім тим, що хотів мати в новій хаті, але не так сталося, як гадалося. Йому довелося мати справу з до біса хитрою ошуканкою, яка, замість домагатися права на його меблі, вчепилася його самого, домоглася арешту й ув'язнення в буцегарні. Отак і вийшло, що відповіді, які він мені давав, хоч і як дивними здавалися, були тим не менше правдиві.

Тим часом, як я оповідаю тобі цю історію, яку ти приймеш як вигадку...

— А історія того чоловіка в лівреї, що пилив на басу?

Читачу, обіцяю тобі її розповісти; слово чести, ти її почуєш; але дозволь мені тепер повернутися до Жака і його пана. Жак і його пан добилися до заїзду, в якому їм випадало переночувати. Була пізня година, брама міста була зачинена, і вони змушені були зупинитися на передмісті. Дамеш як вигадку...

— Ви чуєте! Вас не було там; не про вас іде мова.

Це правда. Гаразд. Жак... його пан... Чути страшний галас. Я бачу два чоловіка...

— Нічого ви не бачите; не про вас іде мова, вас там не було.

Це правда. Два чоловіка, що саме були при вечері, досить спокійно розмовляли на дверях кімнати, у якій вони розташувалися; а якась жінка, взявшися руками в боки, вивергала на них потоки лайки. Жак намагався заспокоїти цю жінку, а вона так само не слухала його мирних умовлянь, які ті двоє людей не зважали на її образи.

— Годі бо, добра жінко, — умовляв її Жак, — заспокойтеся лишень, угамуйтеся; про що власне йдеться? Ці панове здаються мені порядними людьми.

— Вони, порядні люди? Це грубияни, люди без співчуття, без людяности, без жодного почуття. Ех! Що лихого вчинила їм бідна Ніколь, щоб так знущатися з неї? Можливо, доведеться їй на все життя лишитися калікою.

— Може, нещастя не таке велике, як вам здається.

— Кажу вам, що удар був жахливий; вона лишиться калікою.

— Її треба оглянути, викликати хірурга.

— Це вже зроблено.

— Покласти її в ліжко.

— Вона й є в ліжку і кричить так, що серце крається. Бідна моя Ніколь!..

Серед цього лементування пролунав дзвінок з одного боку і хтось заволав: «Господине, вина!..» Вона відповіла: «Зараз». Пролунав дзвінок з іншого боку і крик: «Господине, білизну!» Вона відповіла: «Зараз!» — «Котлети і качку!» — «Зараз! — «Кухоль і нічник!» — «Зараз, зараз!» А з іншого кінця дому залунав розлючений чоловічий голос:

— Клятий патякало! Навіжений! Чого лізеш не в своє діло! Чи не думаєш змусити мене чекати до ранку? Жаку! Жаку!

Господиня, трохи погамувавши свій біль і обурення, мовила до Жака:

— Лишіть мене, пане, ви дуже добра людина.

— Жаку! Жаку!

— Біжіть швидше. Ох, якби ви знали, як мучиться це бідне сотворіння!..

— Жаку! Жаку!

— Ідіть же, це, здається мені, ваш пан кличе вас.

— Жаку! Жаку!

І справді це був Жаків пан, який сам роздягався, вмирав з голоду і знемагав з нетерплячки, що не дають їсти. Жак зійшов нагору і якусь мить слідом за Жаком господиня, що мала справді пригноблений вигляд-

— Пане, — мовила вона до Жакового пана, — вибачаюся тисячу разів; є такі речі в житті, які не знаєш, як перетривати. Що зволите? Я маю курятину, голубів, пишну заєчу спинку, кролятину: наша околиця славна доброю кролятиною. Чи, може, хочете дикої качки?

Жак, за своїм звичаєм, замовив вечерю своєму панові, наче б замовляв її сам собі. Коли все принесли, пан, жуючи на повен рот, запитав Жака:

— Гей, до. дідька, що ти робив там, унизу?

Жак: Можливо, щось добре, можливо, щось лихе; хто його знає.

Пан: Що ж доброго чи що лихе робив ти там, унизу?

Жак: Я не допустив цієї жінки до того, щоб її скалічили на смерть ті двоє людей, там унизу, які вже встигли перебити руку її служниці.

Пан: Можливо, їй самій було б добре бути скаліченою на смерть...

Жак: З десятьох причин, що одна одної ліпша! Одна з найщасливіших подій, що трапилася мені в житті, мені, що говорю з вами...

Пан: ... було скалічення на смерть? Пити.

Жак: Так, пане, скалічення на смерть; скалічення на смерть на дорозі вночі, коли я повертався з села, зробивши, як на мене, дурницю, як на вас — добре діло, коли віддав свої гроші.

Пан: Я пригадую це... Пити... А з якої причини виникла суперечка, яку ти заспокоїв там, унизу, і за що так зле повелися з дочкою чи служницею господині?

Жак: Слово чести, я сам не знаю.

Пан: Виходить, ти не знаєш причини суперечки і втручаєшся в неї! Жаку, ти повівся всупереч розумові, справедливості і принципам... Пити..

Жак: Я не знаю, що таке принципи, якщо це не правила, які приписують іншим для власної користи. Я так думаю і не міг би змусити себе діяти інакше. Усі проповіді нагадують вступні пояснення до королівських законів; усі проповідники бажають, щоб трималися їх повчань, бо це, можливо, пішло б нам на ліпше, але їм напевно....Чеснота...

Пан: Чеснота, Жаку, добра річ; злі й добрі хвалять її... Пити...

Жак: Бо одні й другі мають з того користь.

Пан: А яким чином вийшло тобі таке велике щастя з того, що ти був покалічений на смерть?

Жак: Уже пізно, ви добре повечеряли, і я також; обидва ми втомлені, і, повірте мені, ліпше буде, як ми ляжемо спати.

Пан: Це не можливе, та й господиня має щось для нас. Поки чекатимемо, продовжуй історію свого кохання.

Жак: На чому я зупинився? Прошу вас, мій пане, на цей випадок і на всі наступні нагадувати мені, з чого починати.

Пан: Я беру це на себе і відразу вступаю в ролю суфлера: ти лишився в ліжку, без грошей, дуже заклопотаний своїм становищем, тим часом як докторша з своїми дітьми докінчує твої грінки.

Жак: Тоді я почув, як перед дверима дому зупинився віз. Слуга увійшов до хати й запитав:

— Тут живе бідний чоловік, салдат, який ходить на милицях, що вчора увечорі повернувся з сусіднього села?

— Так, — відповіла докторша. — Що вам треба від нього?

— Взяти його самого в колясу й забрати з собою.

— Він лежить у цьому ліжку; одхиліть запони і говоріть з ним.

Жак саме дйішов до цього місця, як увійшла господиня й запитала їх:

— Що вам дати на десерт?

Пан: Те, що маєте.