Нафта

13

Зовнішність Альдо Трої взято з опису у вже цитованій книжці Штеймеця, який нагадував Евдженіо Чефіса (на час написання роману він ще був живий; фінансист, котрий давно вже покинув політичну сцену, помер у травні 2004-го, його смерть була майже не поміченою й за часом збіглася зі смертю Умберто Анджелі). Він був сином промисловця з Тревільо, вже тоді студент Військової академії у Модені, між 1971-м та 1974-м Чефіс, завдяки своєму впливові як фінансиста, контролю над пресою та використанню спецслужб, створює потужний осередок влади. Пазоліні був надзвичайно вражений деякими його виступами, а надто одним, у Військовій академії Модени, в якому йшлося про нові обрії фінансового капіталу та про занепад національних економік. У нього збереглася копія цього виступу, надрукована в журналі «Ерба Вольйо», II, 6, 1972, і він цитував її, виступаючи на святкуванні Дня об’єднання Італії у Мілані 1974 року, а також у «Піратських записках» («Геноцид», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 512, 514—515) і у відгуку про «Кількох „правих“ письменників» у тому ж таки 1974-му (пор. «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2148—2152). Окрім виступу в Модені — «ідеологічний виступ», в якому в загальних рисах йдеться про «кінець нації» й виникнення «багатонаціональної» неокапіталістичної влади й подальше перетворення армії на технологічне, поліцейське військо на службі у цієї ж таки влади (с. 2150) — у «Темпо» згадується ще один «нещодавній виступ» — котрий хоч і був лише надрукований на автокопісті (машинка для оперативного друку книг малими чи середніми накладами) під егідою «Монтедісон», але я мав змогу його прочитати, — Евдженіо Чефіса: виступ, який зовсім не випадково відбувся перед слухачами Центру військових навчань (знов с. 2150). Текст цих двох промов, надрукованих на автокопісті, а також третьої, підготованої у 1973-му для Венеційської школи католицької культури, зберігається у «Пазолінівському фонді» в бібліотеці Ґабінетто Вісо, у Флоренції, у такій самій течці, де лежить машинопис «Нафти» (пор. «Застереження», п. V), а з примітки, зробленої 16 жовтня 1974-го, випливає, що Пазоліні мав намір вставити їх у роман у повному обсязі, поєднуючи першу та другу його частини (с. 127). Його опис Альдо Трої відрізняється від штеймецівського лише дрібними деталями. Змінено місце народження героя: Сачіле замість Чівідале, але Сачіле, яке наразі є частиною провінції Порденоне, була «частиною провінції Удіне, у часи його народження», як Чівідале (с. 104). Однакові риси, нав’язливі ідеї, звички (навіть попри те, що Пазоліні грається, додаючи то тут, то там риси зовнішності, які непомильно вказують на Джуліо Андреотті): починаючи з аскетичної сірості у поведінці (с. 104—105, 106 тощо) до того, що йому належить скромний «сітроен», який «навіть не на нього записаний», справжній заяложений герой у книзі Штеймеця. Зі Штеймеця також взятий уривок про колекцію «білих керамічних предметів», які згадуються як частина захоплень Альдо Трої, які перетворюють «у його помешканні та в офісі деякі дощечки на маленькі цвинтарі, а не на антикварні речі» (с. 105). У Штеймеця говориться радше про вотивні предмети (ex voto — дари, які дарували Богам на знак вдячності; або ж власне предмети, якими прикрашені вівтарі чи стіни у святилищі), ніж про вироби з кераміки (с. 16), але наголос на «подібні до маленьких цвинтарів» підхоплює уривок, в якому вотивні дощечки, які збирає Чефіс порівнюються зі «збиранням надгробків».

14

Натяк на неясний епізод з партизанського минулого Чефіса, коли 31 липня 1943-го він покинув розташування партизанських загонів, якими командував Маттеї, ховаючись у провінції Новарезе, звідки згодом перейшов у Загін патріотів «Альфредо Ді Діо» (військовий та партизан, нагороджений відзнакою за військову відвагу). Альфредо Ді Діо помер за незрозумілих обставин, і ходили чутки, що Чефіс щось про це знав (але ніколи не розповідав). Цей випадок використали журналісти Джорджіо Пізано та Фудьвіо Белліні, щоб розвернути таємничі напади на наступника Маттеї, як написав про це політолог Джорджіо Галлі у «Таємному сценарії. Від Енріко Маттеї до П’яцца Фонтана» (12.12.1969 на площі Фонтана у Мілані терористи підірвали бомбу, від якої загинуло 17 і було поранено 88 осіб, відповідальних не знайшли. Того ж дня у Римі та Мілані вибухнули ще два пристрої, третій не здетонував. Очевидно, саме це кровопролиття описує автор у романі), «Видання Марко Тропеа», Мілан, 1996, с. 117—118. 1969-го, коли точилися сутички за те, хто керуватиме компанією «Монтедісон», майбутній сенатор Джорджіо Пізано написав у журналі «Кандідо» відкритого листа Чефісу, в якому вимагав звітувати про «огріхи молодого офіцера під час Другої світової й партизанського ватажка у Валь Д’Осола»: «до слова, коли ми дочекаємось ваших цінних свідчень щодо того, що трапилося зранку 12 жовтня у Сасо ді Фінера й про довгу агонію Альфредо Ді Діо?». Саме у той час, як Пазоліні писав «Нафту», партизанське минуле Чефіса та його таємниці використовували в своїх інтересах журналіст та політик Евдженіо Скальфарі та газетяр Джузеппе Турані у своїй книжці-розслідуванні «Панівна раса», «Фельтрінеллі», Мілан, 1974, с. 206—207, Нотатка 21 «Блискавиці над ЕНІ», яка мала на меті «освіжити спогади» про партизанське минуле героїв Трої та Бонакоре, укупі з діями під час руху Опору, насправді ж залишилась лише пустою сторінкою, на якій є тільки назва (с. 113).

15

«Особиста імперія» Трої, включно з його різноманітними «феодальними маєтностями», описана в цій та наступних нотатках (22b, с, d), ґрунтуючись на книзі Штеймеця, яка з-поміж іншого має графічну схему (с. 220), яку намальовано «графічно» з «прямокутниками», в якій угадується «Нафта» на с. 136. Діяльність Івана Трої, брата Альдо, нагадує те, що пише Штеймець про Альберто Чефіса, який справді керував плантаціями в Канаді (у Штеймеця с. 198), у романі замінено на: «на тому боці океану, а саме в Аргентині, на неозорих рівнинах Мар дель Плата» (с. 116). Амелія Джервазоні, яка була дружиною Альдо Трої, це не її справжнє ім’я (с. 116), нагадує своїми рисами, які Штеймець приписує пані Алессандрі Рігі у Фурлані, сестрі дружини Чефіса, підставну хазяйку материнської акціонерної компанії з нерухомості, до якої вливалися ще вісім «фірм чи підприємств»: «Аронезе», «Інв. Імм», «С. Флореано», «DBDI», «Спірітказауно», «Спірітказадьєчі», «Cen-Mer» та «SIL» (у Штеймеця с. 198), навіть назви цих фірм звучать так само, як справжні, про які писав Штеймець: «Аронезе» — це «Ароло», «Inv. Imm» — була така й справді, «С. Флореано» — це замаскована (використовуючи назву місцевості у провінції Фріулі, такій милій серцю Пазоліні) «Сан Себастіано», «DBDI», яка у романі у назві має початкові літери головної підставної особи Альдо Трої, пані Донати Бандель Драґоне (с. 117), як і «FMI», зазначає Штеймець, це скорочено від початкових літер Амброджіа Франческа Мікелі, особистої секретарки Чефіса. Те ж саме стосується другорядних фірм, описаних на с. 118: назви «Спірітказауно», «Спірітказадьєчі» нагадують «Кйосказауно», «Кйосказадьєчі», Троя мав офіс у Мілані на вулиці Санто Спіріто, а Чефіс на вулиці Кйосетто, звідси «Кйосказа», «Cen-Mer» (південно-центральний) явно «Південний Центр Нерухомості», який дійсно існував. Пазоліні залишається вірним Штеймецю, й коли називає форми власності за статутом окремих фірм. Ось ще кілька прикладів. У «Ароло», пише Штеймець, акціонерами були підставна особа Амброджіа Франческа Мікелі та «Дженерал Рок Інвестмент Траст» з Вадуца, які в романі перетворились на підставну особу Трої Донату Бандель Драґоне та «Дженерал Лейк Інвестмент Траст» з Куру. «Кйосказауно», за словами того ж таки Штеймеця, — це товариство з обмеженою відповідальністю, яке Чефіс перекупив у 1961-му, як у романі «Спірітказауно».

16

Діяльність Квіріно Трої (який на с. 126 з’являється як Ардуїно) нагадує діяльність, яку, за словами Штеймеця, вів Альфредо Чефіс. З книги Штеймеця також взято список фірм, якими керує Квіріно Троя: «Тревалор Траст Реґ» у Штеймеця — «Пентавалор Траст Реґ», «Сосвік» — «Сосмель», «Вальгалла Естеблішмент», яка розташовується у Бальцерсі, перетворившись з Валькірії за допомогою простої гри слів на Вальгалла (у германській міфології це місце — Рай для воїнів, де незаймані воївниці Валькірії супроводжують полеглих у битвах).