Нафта

17

Решта назв фірм та героїв, які перегукуються зі Штеймецом: командитне товариство «Ліньєа» Квіріно Трої та акціонерів нагадує командитне товариство «Арбореа» Альфредо Чефіса, брата Евдженіо, AT «Кер. інф.» — AT «Керування інформацією» відтворює «Упр. інф.» — «Управління інформацією», Евелін Лейн, чоловік з Ґонконгу (с. 123) подібно до штеймецівського (с. 97) Кристофера Коулмена із Сінгапура.

18

Бамбочади (від італ. «пузач» або «опудало») — так називали деяких художників (голландських, фламандських, французьких та італійських), що були послідовниками П’єра ван Лаера, на прізвисько Бамбочо, який протягом 1625—1638 pp. мешкав у Римі, й який на основі взірців Караваджо розвивав напрямок наративного та нарисового реалізму.

19

Посилання на есе Романа Якобсона «Лінгвістика та поетика» з «Есе із загальної лінгвістики» за редакцією Луїджі Ґеїлмана, «Фельтрінеллі», Мілан, 1966, с. 181—218. Якось актор у театрі зазначив, що Станіславський під час свого прослуховування попросив його назвати, які сорок послань можна знайти у вислові «доброго вечора» (с. 187).

20

Це посилання на відому працю філолога та літературного критика Джанфранко Контіні «Попередні розсліди про мову Петрарки» (1951), згодом у «Говірки та інша лінгвістика», «Ейнауді», Турин, 1970, с. 169—192. Наукова праця Контіні є основою протиставлення монолінгвізму (петрарківського) та мультилінгвізму (дантівського), якою послуговується Пазоліні у нарисі «Данте, який прагне бути поетом» (1965) та «Злісне наслідування»; обидва есе увійшли до «Єретичного емпіризму», що вийшов 1972 року у вид. «Ґарцанті» (згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 1376—1399, суперечки, які спалахнули після публікації першого есе, наведено в «інформації» та на с. 2948—2955).

21

Натяк на категорії (які в романі пародіюються) у теоретичній праці літературного критика Віктора Шкловського «Про теорію прози», яку переклали італійською Чезаре Дж. де Мікеліс та Ренцо Оліва, вид. «Ейнауді», Турин, 1973. Ім’я Шкловського перелічено наприкінці списку, який розміщено на форзаці роману й цитовано (стосовно книги Стерна) у Нотатці 6 sexies (с. 59).

22

Аттіаіо Монті (1906—1994) — родом з Равени, у шістдесяті був відомий як «чорний нафтовик» за те, що симпатизував правим. Бруно Ріфезер, про якого йдеться у Нотатці 97 на святкуванні у Квірінале, — це його зять.

23

Думка про те, що стратегія напруги (це правий «чорний» тероризм у 70-х роках в Італії. Метою його було посіяти в країні хаос і прихід до влади силових структур. Неофашисти підривали бомби, намагаючись убити якнайбільше, щоб залякати людей. Прикметно, що влада у цьому випадку часто отримувала з цього користь або ж була безпосередньо причетна до цих подій) має дві фази, з’явилася за два місяці після редакції цих підготовчих коментарів, 16 жовтня 1974 р. у статті «Що воно таке за путч?», яка вийшла у «Кор’єре делла Сера» 14 листопада того ж року (у «Піратських записках» фігурує під назвою «Роман про кровопролиття», згодом у «Нарисах про політику та суспільство», с. 362—367). У «Піратських записках» Пазоліні пише про групу можновладців, які відновили «антифашистську невинність». У «Нафті» (помилково?) Троя та його політична кліка потребують, коли заходить мова про президентство у «Монтедісон», «фашистської невинності».

24

Серед відвідувачів party Пазоліні із задоволенням змальовує кілька портретів з натури, один за одним описуючи письменника Альберто Моравіа, себе самого, Джуліо Андреотті та політика й критика Антонело Тромбадорі. А «літератор з Венето із прізвищем на -он» зі с. 102 — це, ймовірно, змальований у загальних рисах поет Фердинандо Камон.

25

Ґенрі Мур (1898—1986) — англійський скульптор, на котрого Пазоліні посилається у нарисі «Картини Дзигаїна» (італ. художник, знімався у Пазоліні), згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 302—305.

26

Надзвичайно багато висловлювань антрополога та психоаналітика угорського походження на ім’я Ґеза Рогейм (1891—1953), які є у «Тілові кохання» американського психоаналітика та філософа Нормана О. Брауна (1911—2002), ідола американської контркультури (форма протесту проти культури «батьків», яка поширилася в США у 60—70-х роках), за перекладом Сильвії Джакоморі, вид. «Саджяторе», Мілан, 1969. «Тіло кохання», яке було бестселером свого часу, складається із збірки цитат. Пазоліні згадує його у «Темпо» від 30 серпня 1974 р. (пор. «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2114) і часто використовує в «Нафті». Різноманітні вислови стосуються пацієнтів-шизофреніків; здається, до роману Пазоліні найслушнішим буде: «Усе нещастя почалося на святкуванні. Народ уявляв, що голодний, але голод був внутрішнім, але їх не зрозуміли, тож поліцейські їх пов’язали» (з «Магії та шизофренії», с. 170). Окрім проблеми визначення, кому належить вислів, вагомим є те, що у «Тілові кохання» Пазоліні знайшов чимало посилань на «анальне походження» й «постійну взаємозамінність пеніса та вагіни», без яких, безперечно, не обійшовся епізод про Дитину-Мерда у «Нафті» та перетворення Карло, головного героя.

27

Сикандар у персько-мусульманській традиції — це Олександр. Йоланда Ромуальді дійшла висновку, що тут знову було використане есе Чезаре Маццоніса «Занепалий простір», яке вийшло у «Параґоне», XXXI, 288, лютий 1974, с. 33—53. Цікаво, що у тому ж самому номері друкують досі невідомий вірш Сандро Пенна «Битва», про який нагадує уривок, де йдеться про «гарячі хмари», які пливуть небом (с. 10).

28

Літературні критики Владімір Пропп та Моріс Бланшо є у переліку авторів на форзаці роману. Ґордон Пім — це персонаж Едґара Алана По; «божественний облудник», трикстер, людиноподібна істота, яку детально вивчали Карл Ґустав Юнг та Карол Карені (хитрий облудник, до якого схиляється доля).

29

Цей уривок схожий на інший твір Пазоліні «Мої „Тисяча й одна ніч“», на який також посилається автор у Нотатці 41 «Як купували раба». Те ж саме читаємо у «Романах та оповіданнях» 1962—1975 pp., цит. с. 1888—ТТ1921.

30

Починаючи з юнацької «Абетки» (1927) до «Екзорцизмів» (1943) художник та поет Анрі Мішо пізнав задоволення від використання «autre» (фр. «іншої») абетки, цілком переробленої. Втім, це не означає, що він написав цілу книгу, використовуючи вигадане письмо.

31

Цей вислів, як дізналась Йоланда Ромуальді, взято з есе Д. Дж. Мандельбаума «Соціальні нахили та особисті захоплення», яке входить до збірки-антропології «Людина та міф у примітивних спільнотах» за редакцією Ч. Леслі, «Сансоні», Флоренція, 1965. У Пазоліні був цей твір, і він його уважно вивчав (у його книжці є численні позначки на берегах, стрілочки, зірочки, підкреслення, тощо… як зазначає Г. К’яркоссі у «Вірші вигаданою мовою» П’єра Паоло Пазоліні, у «Збірці праць на честь п’ятдесятирічного ювілею випуску Ауреліо Ронкалья», «Муккі», Модена, 1989, т. II, с. 403). Різноманітні свідчення того, що Пазоліні читав Мандельбаума, є у «Віршах вигаданою мовою» (згодом у «Всіх віршах» за редакцією та зі статтею В. Сіті, вступним словом Ф. Бандіні, «Мондадорі», Мілан, 2002, т. II, с. 1290—1298). Третій вірш натякає на зміну «віросповідання» Кота, відкрито згадуючи антрополога, якого змусили розмовляти белькотанням, з дотепами, через те що однією з особливостей котської мови є те, що деякі слова розділені двокрапкою (:).