Таeмниця янтарноi кiмнати
Таeмниця янтарноi кiмнати читать книгу онлайн
У роки Великої Вітчизняної війни гітлерівські загарбники, здійснюючи політику розорення і пограбування тимчасово окупованих ними районів, вивезли з Радянського Союзу величезну кількість матеріальних цінностей, в тому числі творів мистецтва.
Серед украдених фашистами унікумів була й знаменита янтарна кімната Катерининського палацу-музею у місті Пушкіно під Ленінградом.
Незабаром після закінчення війни стало відомо, що деталі оздоблення янтарної кімнати разом з іншими музейними експонатами за розпорядженням одного з найближчих поплічників Гітлера гауляйтера Еріха Коха відправлено до міста Кенігсберга (нині Калінінград). У перші післявоєнні роки було створено комісію по розшуках скарбів, украдених гітлерівцями. Комісія провела велику роботу, метою якої було повернення радянському народові його добра. Розшуки янтарної кімнати тривають і досі.
Влітку 1958 року обласна газета Калининградская правда надрукувала серію статей, в яких розповідалося про янтарну кімнату, її викрадення і розшуки. Потім побачив світ окремою брошурою нарис В. Дмитрієва Дело о янтарной комнате (Калінінградське книжкове видавництво, 1960 р). Ці матеріали знайшли широкий відгук серед читачів. До редакції газети, до видавництва, а також на адресу партійних і радянських органів Калінінграда надійшло і ще надходить багато листів. В них трудящі запитують про те, що являла собою янтарна кімната, просять докладніше розповісти про все, що пов'язано з нею, виявляють бажання допомогти в розшуках її.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Він знову вийшов на проспект. Біля під'їзду рибного інституту ходили дружинники з червоними пов'язками на рукавах. Постовий міліціонер стояв на перехресті. А трохи праворуч, освітлена з різних боків потужними прожекторами, височіла над площею велична постать Леніна. Він простягав руку над містом, вказуючи людям шлях уперед.
Олег Миколайович минув трамвайне кільце, гомінливе, незважаючи на пізній час, і вийшов на Гаражну. Тут було тихо. Дерева видихали гострі приємні пахощі молодого листя. Незабаром відцвітуть каштани, стануть непролазними зарості молодих пагонів у хащах парків і скверів, почнуться теплі літні ночі.
Безлюдними вулицями Калінінграда йшов, розстебнувши літній габардиновий плащ і зсунувши на потилицю капелюх, чоловік середнього зросту, не дуже молодий, але жвавий і веселий. Він ішов і мріяв про нові будинки, вулиці, що прикрасяться новими скверами, про сади, які зеленим кільцем ляжуть навколо міста. І ще думав він про янтарну кімнату, розшуки якої стали для нього однією з найважливіших справ життя, яку шукатимуть і далі, неодмінно шукатимуть.
На порозі Сергєєва зустріла дружина, він обійняв її і сказав дуже тихо:
— Знаєш, Ганнусю, жити — це все-таки страшенно цікаво!
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Перегорнуто останню сторінку. Але повість про розшуки янтарної кімнати ще не закінчено. У цієї правдивої історії поки що немає кінця.
Розшуки тривають. Їх ведуть члени комісії, солдати і офіцери гарнізону, робітники калінінградських підприємств, службовці і студенти, колгоспники й інженери. Шукати янтарну кімнату допомагають і наші друзі у Німецькій Демократичній Республіці.
Розшуки тривають. Важко поки що сказати, чи будуть вони успішними. Кожному тепер зрозуміло: є три основні припущення про долю янтарної кімнати.
Перше. Можливо, що янтарну кімнату доктор Альфред Роде вивіз до Західної Німеччини і тепер вона там. Якщо це так, слід сподіватися на її повернення у СРСР після того, як поліпшаться стосунки між нашою країною і Федеративною Республікою Німеччини.
Друге. Не виключено, що янтарна кімната згоріла під час пожежі в Королівському замку, хоч повірити у це важко, знаючи, як бережно ставився Роде до загарбаного скарбу.
Нарешті, є й третє припущення: кімната дуже вміло захована десь у Калінінграді або на його околицях; тому потрібні систематичні, планомірні розшуки, які одночасно можуть дати цінні відомості про підземне господарство міста, принести низку цікавих і важливих знахідок, що допоможуть швидше завершити відбудову міського господарства, зруйнованого війною.
Ну, а якщо янтарну кімнату не знайдуть? На це запитання відповідає у своєму листі інженер В. Петров з Вільнюса: «Можна було б зробити другу янтарну кімнату — точну копію твору Шлютера — Туссо — Растреллі. Це можливо тому, що найбільше у світі родовище янтарю міститься у Калінінградській області. Там-таки розташований і найбільший у світі комбінат по обробці янтарю. Тому питання про спорудження нової янтарної кімнати можна успішно розв'язати, тим більше, що до виготовлення облицювання і виробів з янтарю, аналогічних тим, які були у янтарній кімнаті, можна було б залучити майстрів Ленінграда, Калінінграда, Латвії, Литви, умільців з Уралу, з Якутії, чудових північних кісткорізів, а також майстрів з інших міст і республік нашої країни».
Що ж, це можливо.
Але поки що є надія — і надія велика! — обійтися без багатомільйонних витрат на виготовлення нової янтарної кімнати. Розшуки її тривають!
Вони тривають у тиші архівів і в теплих кімнатах музеїв, у гомінливих приміщеннях редакцій і на калінінградських вулицях, серед руїн замків і в підземеллях фортів, у підвалах ще не відновлених будинків і в покинутих бункерах. Тривають з дня на день, з тижня на тиждень, з місяця на місяць. Тому, що наш народ любить своє мистецтво і пишається ним. Тому, що надбання нашої Батьківщини має бути повернено їй. Тому, що колишні палаци мають знову засяяти для свого господаря — народу, засяяти ще яскравіше і прекрасніше:
Розшуки тривають!
Ось чому один розділ цієї книги названо: «Кінцевий, але не останній». Ось чому автори не ставлять на цій сторінці слово «Кінець». Бо кінця у книги поки що немає. Але з часом життя неодмінно допише її.
