З пiвночi
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу З пiвночi, Грабовський Павло Арсенович-- . Жанр: Поэзия. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Название: З пiвночi
Автор: Грабовський Павло Арсенович
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 66
З пiвночi читать книгу онлайн
З пiвночi - читать бесплатно онлайн , автор Грабовський Павло Арсенович
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
ГРИЦЕВІ ГАДКИ
(Переробка)
Затихає всюди,
Гірш мороз крепить;
Спати вклались люди,
Та не всяке спить.
Грицеві цікаво:
Ніч ясна така...
Блідний промінь мляво
По стіні блука...
Сумно крізь віконце
Молодик зорить...
Ба... Чого ж пак сонце
Ярко так горить?
Начитав про лиса...
Хитрий - кат бери...
Страшно серед ліса
Темної пори...
Повно скрізь ведмедів;
Виє вовцюга...
Всього б там угледів...
От хоча б яга...
Кажуть, ніби в ступі
Їздить без коня...
Мало чого глупі
Плещуть навмання...
Є місця, чувати,-
Круглий рік весна...
Добре б побувати,
Що за сторона...
Мабути - далечко...
Може, там пташки
Саме в’ють гніздечко,
Розцвіли квітки...
Що нам з того? Годі!
Квапся заробить,
Батькові в пригоді
Трохи пособить.
І за це спасибі:
Є бідніші нас;
Ми собі при хлібі,
А ті й так під час.
Тих згадати треба,
Так міркую я;
За отих до неба
Вся мольба моя.
Боже правди милий,
Друже бідарів!
Визволь люд похилий
З вічних тягарів!
Хай дуки байдужі
До братів своїх -
З голоду та стужі
Вирятують їх.
Щоб усіх огріли
Ласка та привіт,
Щоб усі зуміли
Полюбити світ!
Отак догадався
Серед ліжка Гриць;
Як уже не клався -
Набік, горілиць,-
Сон не йде хлоп’яті,
Нужаться гадки...
Хоч давно по хаті
Вже хропли батьки.
ОСІНЬ [8]
І
Осінню дмухнуло -
Висохли квіточки;
Хмуро, безпритуло
Глянули садочки.
Жовкне і травиця,
Така її доля,
Хіба зелениться
Хлібець серед поля.
Хмара небо криє,
Сонечко не блисне,
Вітер вовком виє,
Дощ потоком висне.
Швидко погнав води
Струмок бистрохвилий;
Пташка від негоди
Подалася в ірій.
ІІ
Тільки ж то сіромі
Нема куди дітись;
Гибіти у стомі,
Без кінця нудитись...
Ще й не знати - за що,
За чию провину,
Всяк кричить «ледащо»
На дрібну людину.
Восени чи влітку,
Взимку чи весною
Борба без просвітку
З долею сумною.
Весна - краса року,
Осінь - то відрада,-
Гукає (нівроку)
Співацька громада.
Осінь всім багата,
Досить є надворі,
Не пустує хата,
Надбано в коморі.
Аж тріщить по клунях...
Не життя, а солод!
Так бринчать на струнах;
Справді ж - лютий голод.
Всюди - пекло. Зайдеш
Часом до хатини -
Хоч котись, не знайдеш
Ані стебелини.
Осінь - це потрібна
Праці нагорода...
Що ж така безхлібна,
Скрутна для народа?
На гірке життя уродився я...
На гірке життя уродився я,
Не зазнав і раз щастя змолоду;
Знудьгувалася вся душа моя
Серед вічної стужі-холоду.
На шляху моїм скрізь хрести самі
Якась іродська сила ставила,
Святу молодість підтяла в ярмі,
Мети людської нагло збавила.
Слівця щирого не сказала ще,
Не дала мені втіхи жадної...
Люди, де ви є? Гострий біль пече;
Не знести журби безпорадної.
Все кругом мовчить; все кругом чуже...
Хоча б капелька долі власної,
Так нема її та й не буде вже...
Сниться мла труни передчасної.
Над проваллям я тяжко сльози ллю,
Вкрай розпукою серце змучене...
О, дмухни, розвій всю нудьгу мою,
Почуття нове, з ділом злучене!
Не дмухне воно, не розвіє сліз;
Знову ділові не віддатися:
Неминуче щось мене тягне вниз,
Більш не здужаю з ним змагатися.
На гірке життя уродився я,
Не зазнав і раз щастя змолоду...
Люди, де ви є? Мре душа моя...
О, не кидайте серед холоду!
Перейти на страницу:
