Украiна–Русь. Книга перша

Немає потреби зайвий раз доводити, що давня Скіфська держава була в свій час державою праукраїнського етносу, коли в неї була чітко визначена територія, а населення з тієї землі нікуди не зникало.

Слід тільки розуміти, що імперські історики, які у XVIII столітті писали світову історію, а то були переважно держслужбовці Пруської та Російської імперій, і на думці не мали, що скіфська спадщина належить українцям (русичам), загнаним у рабство в Російській імперії. Тим більше, що московитські царі платили шалені гроші своїм першим найманцям — історикам, таким як Г. Ф. Міллер (1705–1783), Г. З. Байєр (1694–1738), С. Г. Шелін (1745–1774), А. Л. Шльоцер (1735–1809), А. Й. Гільденштедт (1745–1781) та десяткам інших, які фальшували все, чого царі бажали.

* * *

Що ж розповів світові про Скіфію та скіфів великий Геродот?

Оскільки це стосується протоукраїнців та нашої землі, ми зобов’язані знати ту давню історію. Отож послухаємо Геродота:

«Розповідаючи про скіфів, я не можу сказати, що захоплююсь ними, проте вони змушені виконувати найважливіші справи людського життя краще за будь–який інший народ на землі. Я маю на увазі їх здатність до самозбереження як себе, так і свого способу життя. Прикладом цьому є те, що скіфів не могли знищити ніякі нападники на їх країну, всіх тих нападників скіфи знищували самі.

Коли скіфи вирішать, що для них вигідно не вступати в пряму битву з загарбниками, то вони будуть маневрувати зі своїм військом так, що ворог не зможе знайти їх армії, щоб втягти в битву.. Всі вони, один до одного, добре призвичаєні їздити верхом кіньми, в бій також йдуть в більшості верхи. Всі вони, їдучи верхом конем, влучно стріляють стрілами з луків, завзято та дуже вміло в битвах орудують списами та мечами… Скіфів ніхто не зможе побити і підкорити, бо вони добрі та дуже завзяті вояки, які дуже швидко рухаються кіньми і возами, коли інші народи воюють і рухаються пішки… Крім всього цього скіфи дуже рухливі, енергійні, завзяті, хоробрі, винахідливі люди, та ще й великі патріоти своєї країни, свого способу життя і дуже не люблять все чуже» [55, с. 34].

Ось такий портрет давнього українця–русича намалював «Батько світової історії» Геродот в середині першого тисячоліття до нової ери. Автор звертає увагу читачів на той факт, що за подальшим трактуванням істориків, переважно німецьких і російських, саме оці «завзяті вояки» та «непереможені скіфи» практично без бою підкорилися невеликому племені германських готів, а пізніше — гунам. Що повністю суперечить словам Геродота.

Отож, маємо цілком вигадані германськими істориками ситуативні події, які, складаючи перші описи світової історії, побажали зайвий раз прославити своїх предків.

Слід згадати і про племена, які, за твердженням Геродота, населяли Скіфію. Це надзвичайно цікаве питання.

«На захід від морського порту, в затоці Борисфену (Дніпра), який стоїть на середині скіфського узбережжя Понту (Чорного моря), живе скіфське плем’я.., що називається каліпіди. Сусідами каліпідів на сході є алізони, люди обох цих племен ведуть скіфський спосіб життя. Вони вирощують для харчування різне зерно: пшеницю, просо, горох, квасолю, цибулю, часник і коноплю.

На північ від алізонів живуть скіфські хліборобські племена, які вирощують зерно собі і на продаж. За ними, північніше, живе скіфське плем’я — неври, а вже за ними — лежить дика незаселена земля. Це все, що відомо про населення, яке заселює понад рікою Гіпаніс (Південний Буг), на захід від ріки Борисфену» [55, с. 26–27].

Уточнимо деякі деталі із «Історії Геродота». На захід від річки Дніпра, у межиріччі Дніпра і Дністра, в скіфські часи мешкали племена алізонів (східне Прибужжя) і каліпідів (західне Прибужжя). На північ від племені алізонів жили хліборобські скіфські племена. Тобто, якщо вважати, що алізони–скіфи в ті часи мешкали в межах сучасної Кіровоградської області, то хліборобські племена скіфів посідали терени сучасних Черкаської та півдня Київської областей. Що можна вважати цілком достовірним. Далі, на північ, на Правобережжі Київщини (до річки Прип’яті) розташовувалось плем’я неврів. А північніше, за Геродотом, лежала «дика незаселена земля». Плем’я каліпідів в часи Геродота жило в межах сучасної Вінницької та південної частини Хмельницької областей. В той час, коли придунайські землі та сучасні терени Одещини і Микол аївщини заселяло плем’я гетів. Послухаємо Геродота:

«При русі перської армії до Дунаю Дарій підкорив своєю силою скіфське плем’я готів… Гети вірять, що їх плем’я ніколи не вмре» [55, с. 49].

Саме оце скіфське плем’я гетів німецькі історики—укладачі світової історії, в подальшому прозвали готами та вигадали їм германського імператора Германоріха, щоби завоювати та підкорити Скіфію.

Не буду описувати місця розташування інших скіфських племен. Існує добрий десяток карт стародавньої Скіфії. Серед них карти: О. І. Тереножкіна, В. А. Іллінської, М. І. Артамонова, Б. М. Гракова, К. Ф. Смірнова, Птоломея з написом «Скіфія або Сарматія Європейська», видана А. Ортелієм у 1590 році та інші.

Наведу тільки короткий опис появи скіфського племені сарматів або савроматів, згідно з твердженням Геродота:

«Походження сарматів таке: колись в давнину греки воювали із амазонками. В битві на ріці Термодон греки перемогли амазонок і забрали їх в полон [царство амазонок було десь в Передкавказзі, можливо на терені сучасної Кубані]… Полонених амазонок греки посадили на три кораблі та повезли Азовським морем (Меотісом) в Грецію. Під час подорожі… жінки–амазонки зчинили заколот і знищили всіх греків. Амазонки не вміли керувати кораблями. Кораблі з амазонками пристали до берега, в місцевості Кремні [це десь між теперішніми містами — Маріуполем і Таганрогом]…

Перше, що амазонки зробили — це захопили табуни скіфських коней, які паслися в цій місцевості. Утворивши озброєний загін, амазонки розпочали напади на сусідні оселі скіфів…

Скіфи, створивши загін із озброєних молодих хлопців, приблизно рівний загонові амазонок, поселили його табором поряд з ними. Вони на своїй нараді вирішили замість воювати з амазонками, вбиваючи та калічачи молодь, краще одружити своїх хлопців з ними та мати дітей від таких хоробрих жінок… Так скіфи–молодики стали жити з амазонками, як зі своїми дружинами… Амазонки… (сказали своїм чоловікам. — В. Б.): “Ми і жінки вашого народу ніколи не зможемо жити разом, бо наше життя дуже відрізняється від їх життя… Тому.. коли хочете жити з нами, як порядні чоловіки, то йдіть до своїх батьків і заберіть свою частину господарства та повертайтесь до нас… тепер… їдемо із цієї околиці за ріку Танаїс (Дон)”… Перетнувши Танаїс, проїхали на схід три дні, потім повернули на північ, проїхали ще три дні і зупинились. Тут вони і осіли на віддалі 6 днів їзди від Танаїсу та Меотісу (Азовського моря), взявши назву “савроматів”.

У цьому краю, який тепер називається Сарматія, вони і розмножились, заселивши його» [55, с. 28–29].

Автор вважав доцільним в цьому місці навести карту розселення скіфських племен на кінець старої ери. Оскільки російські науковці вносили до своїх праць ті чи інші «доважки брехні», автор, після довгого коливання, вирішив навести карту «Расселение скифских племен по Б. А. Рыбакову» із академічної праці «Античные государства Северного Причерноморья», сторінка 9. На думку автора, карта теж несе деякі тенденційні похибки, але є найбільш досконалою, хоча — неповною.

Згідно із твердженням Геродота, плем’я сарматів походило від скіфів та амазонок і ніскільки не було причетним до пізніших прибульців на землі Скіфії. У нас немає підстав і в цьому питанні не довіряти Геродоту.