Украiна–Русь. Книга перша

Говорити про прийшлий український народ у V–VI століттях на терени України — є справою марною.

Входячи 2 тисячі років до союзу скіфських племен, праукраїнські слов’янські племена закономірно успадкували владу у Скіфо–Сарматської держави і стали спадкоємцями античної Скіфії. Тому українську державність слід вести із 1500 року до нової ери по лінії: Скіфія — Сарматія — Русь — Велике Галицько–Волинське Князівство.

Аби у читачів не виникало сумніву, що праслов’янські племена брали активну участь у житті Скіфської держави, згадаємо дещо із розповіді Геродота про похід Перського царя Дарія на Скіфію у 512 році до н. е.

Слід пам’ятати: «Готуючись до походу на Скіфію, перський правитель Дарій розіслав гінців із своїм наказом у всі країни, над якими була його влада. Кожна країна мала приготувати і вислати до нього певну кількість війська, кораблів та робітників для різних будов» [55, с. 46].

Були побудовані два стратегічно–важливі мости через Босфор і Дунай, які дозволили армії Дарія переправитися спочатку на терени сучасних держав Болгарії та Румунії, де Дарій зустрів сильний опір задунайських гетів.

Послухаємо:

«…Гети… вчинили дуже активний і сильний опір персам. За це Дарій взяв усіх вояків–гетів у рабство. Гети вірять, що їх плем’я ніколи не вмре» [55, с. 49].

Переправивши армію через річку Дунай, десь в районі сучасного румунського міста Ісакча, Дарій наказав будівельникам–іонійцям:

«Мужі Йонії, мій наказ про розбирання мосту відміняю, візьміть цей пасок (на якому було нав’язано 60 вузлів. — В. Б.) і щодня розв’язуйте по одному вузлові, починаючи від дня, коли я піду в похід. Якщо я не повернуся до того дня, як ви розв’яжете останній вузол, тоді ви будете вільні і можете вирушити кораблями додому. А зараз припиніть розбирати міст, добудуйте те, що розібрали та стережіть його з великою пильністю, щоб він був повністю справним, і це буде найбільшою вашою службою мені» [55, с. 51].

Скіфи мали достатньо часу, щоби підготуватися до зустрічі з ворогом. «Царських Скіфів повідомили, що Дарій вторгся на землю Скіфії. Вони зібрали Раду царів та… (керівників. — В. Б.) усіх скіфських племен… На тій Раді були присутні царі та провідники від агатирсів, таврів, неврів, андрофалів, меланхленів, гелонів, будинів та сарматів…

Загальна Рада довго думала,… але одностайного рішення прийняти не змогли. Гелони, будини і сармати відразу погодились разом із царськими скіфами стати до боротьби проти Дарія. Агатирси, неври, меланхлени, андрофаги і таври… (мали свою думку. — В. Б.)» [55, с. 52, с. 54].

Із цього свідчення Геродота цілком очевидно, що кожне плем’я держави Скіфії мало окремого царя ще у VI столітті до нової ери. А державою Скіфія правила Царська Рада племен. У скіфській державі був такий рівень демократизму, що дозволяв окремим племенам не брати участі у війні 512 року проти перського царя Дарія.

Наводимо ще дві карти розселення скіфських племен російських археологів Б. М. Гракова та М. І. Артамонова, щоби краще зрозуміти поведінку племенних царів у 512 році до н. е.

Отож, на Загальній Раді царів скіфських племен агатирси, неври, меланхлени і таври сказали царським скіфам, представник яких у ті часи правив державою: «Не чіпали б ви персів в минулому, ваше прохання (про сумісну війну проти Дарія. — В. Б.) було б справедливим. А ми дали б вам допомогу, яку ви просите і пішли б разом із вами воювати з персами. Та фактом є те, що ви в минулому першими напали як загарбники на Персію, не порадившись з нами. Ви тоді підкорили Персію й інші народи Азії і панували там так довго, як Небо вам дозволило. Тепер така ж сила персів хоче відплатити вам тим же самим. Ми персам ніякої шкоди не зробили і в минулому, і тепер, тому воювати з ними першими не будемо. Зовсім інша справа буде тоді, коли перси нападуть на наші землі, тоді ми будемо робити все, що у нашій силі аби покарати напасника і вигнати його зі своєї землі» [55, с. 54–55].

Цікаво зазначити, що поведінка цих племен та логіка їхніх керівників досі відповідає ментальності української людини. Немовби скопіювали з часів 1917–1920 років…

Але, повернувшись до Загальної Ради племінних царів, можемо констатувати, що племена гелонів, будинів і сарматів одразу ж погодилися стати на захист спільної Батьківщини. А гелони та будини були праслов’янськими племенами. Послухаємо «Батька Історії» великого Геродота:

«Будини і гелони обробляють землю для харчування, вони сіють різне зерно, мають садки та городи, які тримають завжди в чистому та гарному вигляді» [55, с. 53].

Історія не зафіксувала на теренах Європи жодного народу, крім українців, які б саме так упорядковували свої садиби та городи. Звернімо увагу — це було ще в VI столітті до н. е. Отож, ці племена (а були й інші — В. Б.), згідно із твердженням Геродота, належали до скіфів–орачів та скіфів–землеробів, а ті, як зазначають українські професори (І. І. Заєць, В. Д. Баран тощо), належали до праукраїнських слов’янських племен. І саме ці висновки підкреслюють археологи на основі знайдених на теренах України культур давніх поселень наших пращурів, таких як: Чорноліська, Зарубинецька, Волино–Подільська, Черняхівська, Київська тощо.

Та повернемося до персько–скіфської війни 512 року до н. е.

Цар Скіфії Ідантирс звелів організувати три армії, які мали протистояти перському царю Дарію. Як засвідчив Геродот, армії будувались за племінною структурою:

«Для боротьби із персами скіфи утворили три армії. Першу армію, що складалася із сарматів під керівництвом Скопа, було спрямовано зустріти армію Дарія… Друга армія скіфів,… під керівництвом Таксака, мала подібне завдання, а ще заманити персів на терени тих племен, що відмовилися виступити проти персів і тим втягти їх в боротьбу. Третя і найбільша армія скіфів була під керівництвом царя Ідантирса. Вона мала схоже завдання, що й перші дві — тримати армію Дарія в постійному напруженні, нищити її при сприятливих обставинах і затримувати її рух, позбавивши води, харчів і достатньої паші» [55, с. 55].

Оскільки армії були сформовані за племінним принципом, то перша була сарматською, друга — склавинською (слов’янською), а третя — скіфською. У книзі, яку ми цитували, чітко зазначено: «Сармати, гелони і будини, які воювали із Дарієм, мали свої окремі армії. І агатирси, таври, масагети, неври, меланхлени й інші, які не брали участі у війні, теж мали свої армії» [55, с. 63].

Є всі підстави вважати, що саме друга армія Таксака «водила» та винищувала перську армію Дарія на північних землях Скіфії таких племен, як будини, гелони, тисагети, меланхлени, андрофаги, неври, агатирси. І далі: «скіфські армії царів Ідантирса і Таксака об’єдналися і розпочали готуватися до прямої битви з персами. Скіфи виводили свою армію на вибрану площу проти табору Дарія, змушуючи того також вивести свою армію проти скіфської» [55, с. 59].

Перський цар Дарій бою не прийняв. Втік із залишками свого війська!

Автор навів цю розповідь для того, щоби зайвий раз засвідчити, що Скіфська держава була попри різні взаємини племен їхнім спільним надбанням, і вони ту державу захищали спільними зусиллями.

Отже наостанок.

«Геродот ясно писав про скіфів: “Тепер (тобто, в V столітті до н. е. — В. Б.) всі ці племена (скіфів), не зважаючи на їхні відмінності, є знані під загальною назвою „сколоти“, а після одного з їх царів — Скіфа, греки всіх їх називають загальною назвою „скіфи“, а їх країну — Скіфія”. Сколоти, склави — це грецькі назви слов’ян. Сакалаби — арабська назва слов’ян, а венети (венеди) — західноєвропейська назва тих самих слов’ян» [55, с. 68].

Велика Радянська Енциклопедія пояснила:

«Сколоты, самоназвание причерноморских скифов. Встречается у древнегреч(еского) историка Геродота (5 в. до н. э.)» [25, т. 23, с. 515].