Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

державний діяч. У 1755 році став амбасадором Франції

в Туреччині і докладав багато зусиль, щоб спонукати

Туреччину на боротьбу проти Росії за створення на її

північному кордоні незалежної України. Завдяки Вер-

549

жену Григор Орлик дістав із Царгороду папери і ру-

кописи свого батька гетьмана Пилипа Орлика. З 1774

року — міністр закордонних справ Франції. Як відгук

на зруйнування Запорізької Січі у 1775 році, Вержен

написав меморіал про козаків та Україну під назвою

«Observations sur les Cosaques Zaporogues» («Спосте-

реження про запорізьких козаків», 1776), у якому про-

понував «установити контакт з козаками, щоб органі-

зувати диверсію проти цариці Катерини ІІ».

Верн Жуль (1828, Нант — 1905, Амьєн) — письмен-

ник, автор науково-фантастичних і пригодницьких ро-

манів. У 1865 році видавець Етцель познайомив Жуля

Верна з українською письменницею Марком Вовчком.

Він надав їй виключне право перекладу всіх своїх тво-

рів російською мовою. Вся освічена дореволюційна Ро-

сія читала твори видатного французького фантаста

саме завдяки її перекладам. З 1867 по 1877 рік Марко

Вовчок переклала російською мовою п'ятнадцять ро-

манів Жуля Верна.

Верне Орас (1789, Париж — 1863, там же) — живо-

писець. Під враженням поеми Джорджа Байрона «Ма-

зепа» (1818) написав дві картини, присвячені велико-

му гетьману України: «Мазепа, прив'язаний до коня»

та «Мазепа під вмираючим конем».

Віженер Блез де (1523 — 1596) — французький ди-

пломат і історик, автор «Опису Польського Королів-

ства і суміжних з ним країн» (Париж, 1573), де пода-

ються відомості про Галичину, Волинь та Поділля.

Вольтер, справжнє ім'я та прізвище Марі Франсуа

Аруе (1694, Париж — 1778, там же) — письменник,

філософ, історик, один з видатних діячів французької

550

Просвіти 18-го століття. У праці «Історія Карла ХІІ»

(1731) він пише: «Україна завжди прямувала до сво-

боди». У книзі «Доба Людовіка ХІУ» (1751) написав

про українських козаків, які служили при дворі фран-

цузького короля. У праці «Історія Росії за Петра Вели-

кого» (1759-1763) є згадки про Україну. Просвітниць-

кі ідеї Вольтера сприяли розвитку вільнодумства в

Україні. Одним з його послідовників був український

просвітник-демократ і філософ-матеріаліст Яків Ко-

зельський (близько 1729 — після 1795).

Гаюї Юст Валентинович (р.н. і р.с. невідомі) —

архітектор початку 19-го століття. Працював в Оде-

сі. Розробив проект архітектурного ансамблю порту

(здійснено частково), комплекс портового карантину,

маяк на Великому Фонтані (1815-1827), мости у місті.

Ґе — родина діячів культури, три брати і племін-

ник, українські дворяни Полтавської губернії з на-

щадків французьких емігрантів.

Ґе Григорій Миколайович (1830, Воронеж — 1911,

Миколаїв) — прозаїк, драматург. Батько драматурга

і актора Григорія Григоровича. Закінчив 2-у київську

гімназію (1846), навчався в Петербурзі в Школі гвар-

дійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів.

У 1849-1856 роках служив у кавалерії. Одержавши у

спадщину після смерті батька (1855) маєток, відпустив

своїх кріпаків на волю.

Ґе Микола Миколайович (1831, Воронеж — 1894,

х. Іванівський, тепер с. Шевченко Чернігівської обла-

сті) — живописець. Закінчив 1-у київську гімназію і

Петербурзьку академію художеств (1857). З 1876 року

оселився на хуторі Іванівському. Намалював ряд етю-

551

дів українських селян і природи України. Допомагав

Київській рисувальній школі Миколи Мурашка. Кар-

тини зберігаються в київських музеях.

Ґе Іван Миколайович, літературний псевдонім

Бертольді (1841, Київ — 1893, там же) — драматург,

прозаїк. Після закінчення гімназії перебував на війсь-

ковій службі. Набув популярності як драматург.

Ґе Григорій Григорович (1868, Херсон — 1942, Ле-

нінґрад, тепер Петербурґ) — драматург, актор. Син

Ґе Григорія Миколайовича. Дитинство пройшло з ма-

тір'ю у Франції та Швейцарії (1870-1877). У 1886 році

закінчив реальне училище в Миколаєві і театраль-

ну школу в Петербурзі (1888). У 1897 році дебюту-

вав у Александринському театрі (Петербурґ), де грав

до 1929 року. Написав понад 20 п'єс. Викладав акторсь-

ку майстерність.

Генріх І Капет (1008 — 1060) — король Франції з

1031 року. У 1049 році взяв шлюб з Анною Ярослав-

ною, дочкою князя Київської Русі Ярослава Мудро-

го. Їхній старший син Філіпп І був королем Франції у

1060-1108 роках.

Ґібо П'єр Дені (р.н. і р.с. невідомі) — архітектор. За

його проектами у Львові зведено житловий будинок

(1788), перебудовано кам'яницю на майдані Ринок (по-

чаток 19-го століття). Автор садово-паркових ансамб-

лів Львівщини.

Гюґо Віктор Марі (1802, Безансон — 1885, Париж) —

письменник і громадський діяч. Своїм словом виступав

на захист поневолених народів інших країн, підтри-

мував їхню боротьбу за соціальне і національне виз-

волення. Автор поеми «Мазепа», у якій в особі гетьма-

552

на Мазепи втілив споконвічне прагнення українського

народу до волі і незалежності.

Д'Авріль Адольф (1822 — 1904) — французький

діяч культури, дипломат, перекладач, барон. Закінчив

юридичний факультет Сорбонни, працював на дипло-

матичній службі. Один з кращих інтерпретаторів і по-

пуляризаторів творів Т. Шевченка за межами Украї-

ни, перекладач його творів. У книжці «Сентиментальна

мандрівка слов'янськими країнами» (1876) розповів

про Одесу, Галичину, козацтво, опублікував свій пере-

клад уривка з поеми Шевченка «Гамалія». У подорож-

ніх нотатках «З Парижа до острова Зміїного» (1876)

згадується історія Мазепи, змальовано Буковину, зо-

крема Чернівці. У книжці «Дочка Слави. Слов'янсь-

ка поезія. Вибране» (1896) означено географічне по-

ложення України, розповідається про відображення

української природи у світовому письменстві, наведе-

но відомості з життя і творчості Шевченка, надруко-

вані поема Шевченка «Гамалія» в перекладі Д'Авріля,

уривки з поем та щоденника Шевченка, репродукова-

но автопортрет Кобзаря.

Далерак Франсуа-Поль (р.н. і р.с. невідомі) — ме-

муарист. Залишив «Спогади», які були надруковані у

1698 році в Парижі. Перебуваючи на польській служ-

бі, прожив у Речі Посполитій з перервами 13 років і

покинув її близько 1692 року. У своїх «Спогадах» дав

достовірний опис населених пунктів Західної Украї-

ни, де він подорожував у 1679-1681 роках. З симпаті-

єю пише про український народ, підкреслює перева-

ги українських пісень, танців і мови над польськими.

Вважав, що «Україна могла б бути названою великим

553

королівством, зважаючи як на величину її території та

чисельність жителів, так і на добре збудовані міста і на

багатство родючої землі».

Делякруа Ежен (1798, Сен-Моріс, поблизу Парижа—

1863, Париж) — живописець і графік. Цікавився істо-

рією України. У 1824 році створив картину «Мазепа».

Делямар Казимир (1796 — 1870) — французький

політичний діяч, сенатор. У 1869 році подав до фран-

цузького Сенату петицію в українській справі, яку

опублікував під назвою «Un peuple europйen de quinze

millions oubliй devant l'histoire» («П'ятнадцятимільйон-

ний європейський народ, забутий в історії»). Шляхет-