Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)

Чи свобода автоматично, тобто з необх╕дн╕стю породжу╓ в╕дпов╕дальний народ ╕ досконале сусп╕льство, це питання окреме, яке потр╕бно досл╕джувати. Але зворотне твердження, напевно ╓ однозначно справедливим - народ-раб не може в╕дразу перейти до сусп╕льства свободи, бо свобода для раба не може в╕дразу перетворитись в "усв╕домлену необх╕дн╕сть", а спонука╓ до руйн╕вного свав╕лля. Приборкати цю стих╕ю можливо т╕льки за допомогою сильно╖ влади, яка знову перетворю╓ людей на раб╕в. Утворю╓ться порочне причинно-насл╕дкове коло, дуже типове для ╕сторичного розвитку б╕льшост╕ народ╕в, вирватися з якого далеко не завжди вда╓ться. Працю╓ ун╕версальний механ╕зм ╕нерц╕╖, що не дозволя╓ швидко позбутися ментальност╕ раба. В таких випадках свободу потр╕бно дозувати, як сильнод╕юч╕ л╕ки, ╕ дай бог, щоб при грамотному кер╕вництв╕ був пройдений весь шлях до досить повно╖ свободи, хоча б за два-три покол╕ння. Але з ╕ншого боку, той же самий механ╕зм ╕нерц╕╖ не дозволя╓ швидко перетворити, в╕льну людину на раба, а сусп╕льство в╕льних людей - на бидло. ╤ тому на Укра╖н╕ ще довго продовжувала ╕снувати Гетьманщина, Слобожанщина, В╕йсько Запорозьке Низове, а на Правобережж╕ безперервно виникали повстання проти гнобител╕в. Тому в м╕стах ╕ м╕стечках як гриби множились братства в╕льних людей, а кр╕пак Тарас Шевченко став символом прагнення до свободи.

Вих╕д з "зачарованого кола рабства" може бути еволюц╕йний, дуже довгий, або революц╕йний, коли сусп╕льство опиня╓ться в екстремальних умовах на меж╕ виживання. В останньому випадку в╕дбува╓ться швидка перебудова, фактично - злам св╕домост╕ б╕льшост╕ людей ╕ утворення нових соц╕альних практик пристосованих до нових умов виживання, перш за все, на засадах кооперац╕╖, звичайно, якщо соц╕альний орган╕зм в тих умовах не гине. На жаль, так╕ найтяжч╕ пер╕оди в житт╕ сусп╕льств не залишають п╕сля себе документальних св╕доцтв ╕ ми можемо бачити т╕льки к╕нцевий результат, наприклад, общини рос╕йських старов╕р╕в чи общини пуритан Ново╖ Англ╕╖, як╕ започаткували Сполучен╕ Штати. Мабуть найб╕льш добре документоване ╕сторичне явище - утворення держави ╤зра╖ль. Перша хвиля переселенц╕в-с╕он╕ст╕в на земл╕ Палестини 1882 - 1903 рок╕в отримувала сутт╓ву ф╕нансову п╕дтримку в╕д ф╕лантропа Едмона де Ротшильда ╕ певною м╕рою паразитувала на ц╕й п╕дтримц╕. Представники друго╖ хвил╕ 1904 - 1914 року, т╕ що в нелюдських умовах осушували безлюдн╕ болота ╤зреельсько╖ долини, мерли в╕д маляр╕╖, працювали на земл╕, не маючи жодного попереднього досв╕ду, впроваджували ╕врит, самотужки боронилися в╕д агресивних сус╕д╕в, створювали нову батьк╕вщину для сво╖х нащадк╕в, власне вони започаткували нову ментальн╕сть ╕ нов╕ соц╕альн╕ практики, стали центром кристал╕зац╕╖ фактично ново╖ нац╕╖. Бо були ╓вре╖ ╕ ╓вре╖. Були т╕, що не витримали випробувань ╕ повт╕кали в Америку (таких була переважна б╕льш╕сть) ╕ була купка пас╕онар╕╖в, ╕деал╕ст╕в, що мр╕яли про в╕ддалене майбутн╓. Ось цей перв╕сний ╕мпульс, якщо його не псу╓, не плюндру╓ держава, значною м╕рою визнача╓ подальшу долю соц╕ального орган╕зму. Цей перв╕сний ╕мпульс створив хвилю, яка прокотилася по вс╕х землях, всмоктала в╕дпов╕дн╕ характери, ╕ за два-три покол╕ння була створена п'ятим╕льйонна нова ╕зра╖льська нац╕я ╕ модерна держава.

Напевно, в постмонгольський пер╕од на поруб╕жж╕ виник "центр кристал╕зац╕╖" ново╖ сп╕льноти в╕льних людей, який започаткував довгий, на протяз╕ двох - трьох стол╕ть, еволюц╕йний процес самоорган╕зац╕╖ ╕ формування ново╖ соц╕ально╖ практики, що прив╕в до виникнення к╕лькох стан╕в - козак╕в, чумак╕в, в╕льних селян ╕ рем╕сник╕в, одночасно був процесом етногенезу укра╖нц╕в, процесу створення ц╕лком визначено╖ ментальност╕, притаманно╖ значн╕й частин╕ народу. Нестримна хвиля укра╖н╕зац╕╖ була утвердженням ╕де╖ свободи ╕ переваг, що ╖х да╓ самоорган╕зац╕я, утвердженням ментальност╕ в╕льно╖ людини, що вже н╕як не асоц╕ювала себе з русом (русином). Остаточний перелом в╕д Рус╕ до Укра╖ни на б╕льшост╕ земель в╕дбувся напевно близько к╕нця XVI - початку XVII стол╕ття, коли нова, як сказали б зараз, "нац╕ональна ╕дея" розповзлася по б╕льш╕й частин╕ територ╕╖ п╕вденно╖ Рус╕ ╕ перемогла остаточно, зм╕нивши само╕дентиф╕кац╕ю людей з руса на укра╖нця ╕ в╕дпов╕дно, зм╕нивши назву сво╓╖ земл╕ з╕ ставшо╖ чужою Рус╕ на р╕дну ╕ милу серцю в╕льну Укра╖ну.

В одному м╕сц╕ щоденника Ер╕ха Лясоти 1594 року, де в╕н домовля╓ться з запорожцями, чита╓мо: "Хай вони ... подадуться вверх Дн╕пром на Укра╖ну, тобто до кордону краю...". Тут Укра╖на - ще кордон краю (Рус╕) з Диким полем, як це традиц╕йно було прийнято. Але трохи нижче в╕н пише "...я вважав украй необх╕дним зберегти друзями людей, яких поважа╓ не т╕льки Укра╖на (цебто Волинь ╕ Под╕лля, де в них ╓ багато прихильник╕в), але ╕ вся Польща". Тобто, на той час була ще певна невизначен╕сть, хоча Укра╖на вже ч╕тко в╕дмежовувалась в╕д Польщ╕. Але через п╕встол╕ття Боплан, який покинув Укра╖ну в 1648 роц╕, коли "запахло жареним", вже без будь-яких сумн╕в╕в склада╓ повну карту, власне Укра╖ни, а не Рус╕ ╕ не Польщ╕. Я нав╕в приклади Лясоти ╕ Боплана, як людей, що безпосередньо перебували на Укра╖н╕, але будучи ╕ноземцями, в╕дносились до не╖ ц╕лком нейтрально ╕ в╕дсторонено. Люди, що були "зад╕ян╕ в процес╕", наприклад, Богдан Хмельницький, вживали назву, Укра╖на, серед "сво╖х", а "назовн╕" вживалась традиц╕йна назва, Русь. (Наталя Яковенко. Виб╕р ╕мен╕ versus виб╕р шляху. 2009).

В старих джерелах Реч╕ Посполито╖, в╕д к╕нця XVI стол╕ття, коли з'явилися перш╕ згадки про козак╕в ╕ до середини XVII ст., слово Укра╖на не зустр╕ча╓ться, мова йде про Русь, причому Под╕лля не включа╓ться до складу Рус╕ (вжива╓ться форма "Русь ╕ Под╕лля"). Але в ╕сторичн╕й сер╕╖ А. Пав╕нського ╕ О. Яблоновського ZrСdla dziejowe (╤сторичн╕ джерела), що почала видаватися з 1875 року, вжива╓ться терм╕н "земл╕ руськ╕", до яких в╕дноситься Волинь, Под╕лля ╕ Укра╖на. До Укра╖ни О. Яблоновський в╕дносить Ки╖вське ╕ Брацлавське во╓водства Реч╕ Посполито╖. (Укра╖на розглянута в 20-му том╕ "╤сторичних джерел").

Природно допустити, що представники молодого етносу, що зародився на укра╖нах, з'являючись на Рус╕, в╕дчували свою окрем╕шн╕сть, в╕дм╕нн╕сть в╕д забитих, затурканих селюк╕в, що довгий час перебували п╕д пресом спочатку баскак╕в, пот╕м сво╖х князьк╕в, боярчик╕в ╕ шляхти, яка до того ж не могла ╖х захистити в╕д татарських погром╕в. Цей дух свободи, власно╖ г╕дност╕, неп╕длеглост╕, безстрашност╕ що в╕дчувався в повед╕нц╕, настанов╕, мов╕ не говорячи вже про в╕дм╕нност╕ в одяз╕, сутт╓во вир╕зняв прибульц╕в серед м╕сцевих обивател╕в. Ця очевидна в╕дм╕нн╕сть не могла не закр╕питись в мов╕, в форм╕ визначення цих людей. Принцип визначення прибульц╕в в ус╕ часи ╕ серед ус╕х народ╕в був ╕ ╓ стандартний - по тому зв╕дки людина прибула: з укра╖н - значить укра╖нець. Напевно, ╕ сам╕ укра╖нц╕ так себе називали. Власне з цього почалася мала, невидима оком ╕ тиха, я сказав би, революц╕я укра╖н╕зац╕╖, що хвилею пройшла в╕д укра╖н поруб╕жжя до етн╕чних кордон╕в домонгольсько╖ п╕вденно-зах╕дно╖ Рус╕ - земель полян, древлян, с╕верян, улич╕в, бужан ╕ нав╕ть волинян. На в╕дм╕ну в╕д соц╕альних революц╕й, це була революц╕я ментальна, що в╕дбува╓ться в голов╕, революц╕я перетворення руса на укра╖нця, нав╕ть можна сказати, революц╕я г╕дност╕. Всяка ментальна революц╕я, хоча б частково, ма╓ в сво╖й основ╕ якусь ╕дею, чи нав╕ть мр╕ю. В ц╕й революц╕╖ мр╕я була зримою, конкретною ╕ вона була поряд - "друга об╕тована земля, що кип╕ла молоком ╕ медом" ╕ кр╕м того, там була свобода. Ця очевидна перевага свободи над несвободою була найб╕льш привабливою.

Як уже говорилось, ментальн╕сть народу в середньому не може зм╕нюватися швидко ╕, як правило, пов'язана з╕ зм╕ною покол╕нь. ╤нтенсивн╕сть процесу залежить в╕д р╕вня ментального напруження в сусп╕льств╕, але в будь-якому випадку ментальн╕сть старшого покол╕ння залиша╓ться незм╕нною ╕ явля╓ собою ╕нерц╕йний фактор. Але п╕сля того, як ментальн╕сть утвердилась, вона так само продовжу╓ ╕снувати нав╕ть коли соц╕альн╕ умови радикально зм╕нилися (це ╓ ╕сторична або нац╕онально-культурна пам'ять). Ось цей, як ми ран╕ше його назвали, фазовий зсув в р╕зних вим╕рах соц╕ального процесу, ста╓ причиною певних ╕сторичних явищ, що можуть викликати подив, якщо не враховувати перед╕стор╕ю, нав╕ть давн╓ ╕сторичне минуле.