Впали мости (СИ)

- Психотерапевта собі найди і з ним і говорили. - холодно відказала я, поставила чашку і піднялася , щоб повернутися в свою кімнату.

- Ти…ти.. - він психував, але поки, що контролював себе.

- Матвій, вибач, що налякала. Я того не хотіла.- Сказала я на останок і пішла в свою кімнату.

Свої будні я дещо скрасила зміною інтрер’єру. Хоча я і була не в захваті від шпалер і плитки,але практична сторона мене сказала, що не факт, що я тут надовго залишусь і тому капітального ремонту я вирішила не затівати, а то пил, бруд. Зате невеличкі зміни з допомогою нової постільної білизни, покривал, пледів, штор і всіляких корисних речей на кухню, зайнялася з присутнім мені ентузіазмом, тобто міри не знаючи. І вже четвертий день поспіль мені все возили, милі моєму жіночому серцю речі. Сьогодні мали привезти мої нові штори. В моїй спальні мають бути лавандові штори і лавандове покривало на ліжко, що мало надати ніжності і романтичності кімнаті. В залі мають заграти спокійні зелені тони нова шторка і новий коврик і ще купа таких декоративних подушечок. В кухні римська штора. Інстинкт гніздування видно не вигадка, бо я з небувалим азартом носилася по квартирі і змінювала все. Яка це насолода розпакувати пакунок і дістати нову річ. І я цілий день бджілкою літала по квартирі, то коврик розкатати, то подушечки скласти, то дивилася за роботою, як дівчинка гладила мої штори з тюллю, а хлопчик їх чіпляв. Люблю таких, карниза привезли, прикрутили, штори почепили. Замовлення виконали вчасно, самі чемні і ввічливі. Просто казка. До вечора я видихнулася, але квартира тішила око в новому убранстві і радувала мій нюх приємних ароматом чистоти. З відчуттям гордощі за свою роботу і розчуленням від такої краси я сиділа на кухні і пила чай. Кішка зірвалася з підвіконника і кинулася до дверей, видно чоловік повернувся. В дверях загримів ключами Матвій зайшов і перше, що я почула це така соковите матюччя з згадуванням сякої такої матері. Його швидкі кроки в вітальню, знову писк обурення, судячи по звукам він рискав по всім кімнатам і нарешті він влетів в кухню.

- Що ти зробила з моєї квартири? - він стояв весь такий в гніві і зло на мене полихав поглядом.

- Замінила, штори, покривала, коврики.

- Чорт. Навіщо?

- Бо я тут теж живу.

- А зі мною порадитися не можна було?

- Можна було. Я ж це робила, але ж ти був зайнятий.

- Треба було краще пояснити, що ти хотіла зробити.

- Годі мене звинувачувати в тому, що ти не захотів мене чути. Інформація тобі подавалася і не моя то печаль, що ти її знехтував. І взагалі, що тебе не влаштовує?

- Це мій дім. - взревів він.

- Ну і віднедавно і мій теж. - розвела я руками.

- Навіщо ти руйнуєш моє життя? - сам у себе запитав він, бо я на таке глупе питання точно не збиралася відповідати.

- Я живу тільки заради цього. - в тон йому відповіла я. Забрала чашку і пішла в свою кімнату. А мені подобалося, що я зробила до найменшої дрібниці. От і не буду забивати голову, що те тотально зле створіння про це думає.

За годину Матвій постукав в мої двері і слідом намалювався сам. Щось у нього був занадто зніяковілий вигляд, зацікавилася, відложила книжку, що читала в сторону і запитливо подивилася на нього.

-Я хотів запитати, - він тяжко зітхнув, - скільки ти потратила на ці вдосконалення, - і він обвів рукою кімнату.

- 14000 гривень. - чесно відповіла я, а у нього щось смикнулася губа.

- Я завтра поверну тобі гроші.

- Матвій, це ж була моя ідея..

- Я чоловік. - якимось дивним аргументом добив він мене.

- Як скажеш, - видихнула я. Матвій вийшов. А я потерла лоба, перетравлюючи напад буйного великодушшя з сторони чоловіка.

Я повернулася з спортзалу додому і зустріла просто утопічну картину, Матвій скакав на одній нозі по кухні, а на другій нозі, були розводи крові і чомусь приліплена моя воскова полоска для депіляції і при цьому він видавав зичний рик, пораненого звіра.

-А, що сталося? - збентежено запитала я.

- Що сталося? - проричав він. - Нічого не сталося, так дрібничка, порізався. І довго шукав бинт, поки не знайшов якийсь пластир. - на цій заяві мої брови знову поповзли вверх і я таки запідозрила, що він не знає, що у нього наліплено на ногу.

- Ясно. - я пройшла до шафи і дістала з тумбочки аптечку. - Постав ногу на стілець будь-ласка. - іноді він буває на диво зговірливий і наївний. Ногу він поставив, а я різким рухом відірвала полоску.

- А….твою…- далі йшов такий недрукований текст, я навіть не знала, що він може брати такі високі ноти. - Що ти робиш? Ненормальна. Жінка - І він пішов на мене з таким піднятими руками в хапальному русі.

- Тримай себе в руках, сам приліпив воскову полоску для депіляції. Будь чоловіком. - вмовляла я його відступаючи до стіни.

- Я вб’ю тебе, - рявкнув він.

- Сядь. - я самий спокій. А він чогось сів. Я промила ранку перекиснем і заприскала спреєм, який якщо вірити тому, що на етикетці написано, просто творив дива.

- От бачиш нічого страшного.

- Я вже заспокоївся.

- Молодець. А що робив?

- Тумбочку складав, - хмуро буркнув він. На, що моя уява зазнала ступору і відмовилася видати картину, як це мало бути. Я повернулася на купку дощечок, які видно і мали бути тумбочкою, але зібрана конструкція мало то нагадувала.

- А ти раніше таке вже робив? - обережно задала я запитання.

- Звичайно. - впевнено відповів він.

- Ну, добре. - я пішла в свою кімнату і переодяглася в домашні легінси і туніку. Матвій працює, о на то дійсно потрібно подивитися. Тому, обережно пройшла повз дощечок і зробила собі чай. Шоу в мене вже є, потрібно тільки ще хліба і можна дивитися. Матвій хмуро покосився на мене, та далі мудрував з досточками мовчки.

- Я ж замовляла не конструктор, а тумбочку, чому постачальник її не склав? - Матвій дещо замявся з відповіддю.

- Ми трохи не зійшлись в думках, як це треба робити і я їх вигнав. - покаявся Матвій. Я на деякий час замовкла після такої заявки.

- Навіть не знаю, що сказати.

- Я складу сам. - відрубав він.

- Тобі допомогти?

- Я сам. - я знизала плечима і вже просто спостерігала за його роботою. Ну, він дуже кумедно розглядав, прикладав дощечки, шипів і все починав робити заново. Я ще деякий час поспостерігала за його муками, потім закотила очі і пішла на кухню, випробовувати новий рецепт. З коридору час від часу лунали заковиристі вирази і злобне шипіння. Я зробила овочевий салат з лимонною запаравкою, карамельний пиріг, макаронну запіканку з тунцем, а Матвій все продовжував скаладати тумбочку. Зрештою пішла подивитися, як у Матвія справи. Як не дивно, та тумбочку в кучку він склав.

- А ти молодець, ти таки перетворив це й набір дощечок на тумбочку, покосився на мене, та нічого не сказав. - У мене вже готова вечеря, пішли їсти.

- Зараз ще пару хвилин.

Вечір у нас можна сказати вдався, їжа на диво була смачна, Матвій мовчазний і впринципі коли він не буває повною задницею, то жити з ним можна. Матвій набрав повну ложку макаронної запіканки і зашипів від болю, кинув ложку і вхопився за серветку і притис до губи з якої сочилася кров. Приглянулася до його губи. Губи у нього були страшенно потріскані. В голові пролетіли всі можливі варіанти причини того, як обезводнення організму, так і відсутність необхідних вітамінів і звісно морозна погода, на яку так розщедрилася зима. Піднялася і пішла в свою кімнату порилася в шухлядці знайшла запаковані бальзам для губ і гігієнічну помаду, зі смаком малини. Повернулася на кухню. Матвій продовжував їсти, як він міг залишатися таким піджатим стільки зїдаючи за один раз залишалося загадкою і викликало деяку заздрість. Моє мені було більш стриманіше і здебільшого з корисної їжі і так було з тих пір як я схудла на 10 кг до комфортних мені 55 кг і більше ваги я собі не дозволяла набирати.

-Тримай. Виходячи на двір використовуй гігієнічну помада, а наніч ось цим бальзамом намасти губи. - Він скосив очі на грайливу рожеву тубу з блисками і на жовтеньку баночку. Я вже думала буду вмовляти, але промовчав і навіть коли виходив з кухні забрав все з собою.