Впали мости (СИ)

- Я ж тебе знаю.

- Мам, я навіть саму себе не знаю.

- Можливо ти виявиш багато неприємних сторін свого судженого, може він хропить, або не прибирає за собою, або весь час відкриває вікно, коли тобі холодно, чи постійно запізнюється на вечерю. Шлюб - то самі важкі з людських відносин і тобі обов’язково будуть потрібні тактичність і терпіння, тому, щоб побудувати хороший шлюб потрібні зусилля. Кожен з нас просить, але ніхто не дає. Розірви це коло. Змінює любов, а ворожість викликає тільки ворожіть.

- Я все зрозуміла. Піду візьму корзинку і буду сіяти любов. Мам, а я точно твоя дитина?

- А ти думаєш, ми вибрали б тебе? - в голосі мами, звучав скептизм.

- Переконала, - тяжко зітхнула я. - Мам, я тебе люблю, і тата люблю і брата з невістокою ..- Вона нахально розсміялася.

- І ми тебе любимо. Зятя мені тільки не доконай. А то його спочатку від тебе не дочекаєшся, а коли нарешті він в мене є, то дай боже йому сил і наснаги.

- Починаю підозрювати, що за зятем ти вболіваєш, більше чим за мною. Мама? - розмову я закінчила з вимогливим наголосом.

- Кожній матері хочеться, щоб її дитина була щаслива.

- Так, я щаслива.

- Іди, донечка…чай пий. Пішла господарство годувати.

- Не можу повірити, ти мене відшила. - обурилася я.

- Правда? Дивно?

- Ну, мама, будь хоч трішечки серйозною.- в жартівливій формі занила я.

- У мене нервів на вас бути серйозною не вистачить. А я до речі уже жінка літнього віку.

- Кидай усе господарство, починай подорожувати.

- Я тебе кину. Тут усе своє, рідненьке.

- А там море, гори, нові враження.

- А в мене і є море бур’яну, гори роботи і нові враження від вашого батька фермера. Блін,- різко замовкла і сердито щось прошипіла.

- О, запахло грозою. - похитала я головою.

- Та, щось їде фермер по моїй полуниці. Бувай. Пішла. Головне не вбити. - І мама кинула трубку. Ні, я все таки люблю свою сім’ю. Правда не зрозуміло залишається де вона зараз взяла те море буряну і про полуницю, щось виникли запитання. Зима ж на дворі. А полуниці то захотілося. От, зараза. Написала СМС Матвію.

«Купи мені щось з полуницею. Варення. Точно. «

На кухню вийшов заспаний Матвій з телефоном в руці.

- О, вихідний, так? - здивовано запитала я, поправивши халат.

- Сьогодні суботу. - він потрусив перед моїм носом телефоном. - Якого полуничного варення?

- Вибач, якщо розбудила, я шось забулася.

- У нас же цілий холодильник варення. - відкрив він холодильника.

- Я хочу не цілий холодильник, я хочу з полуницею, - запротестувала я. Він притулився головою до холодильника.

- А може спробуєш щось інше з’їсти? - Я заперечливо похитала головою. - Іншим разом? Там на дворі сніг до речі.

- Матвій. Ти мені купиш те бісове варення чи ні?

- Що зараз?

- Ні, коли сніг зійде і полуниця виросте. Зараз. Я хочу полуничного варення, - іронічно відказала я.

- Ти нестерпна істеричка. - спокійно сказав він.

- І мандаринів. Таких кисленьких.

- Слинки підбери. Ладно я пішов за мандаринами і полуничним варенням.

- Ти, просто диво. - склала я руки, як в молитві і самими добрими оченятами подивилася на нього.

- Варення, мандаринок. Капець просто. З власної домівки вигнала. - бурчав він, але в магазин пішов. А я зайнялася легким прибиранням. Час скорочувала в очікуванні варення, яке я так і бачила, як намащую на хліб і з молоком запиваю.

Матвій повернувся за 40 хвилин, в мені вже терпець урвався, очікувати те варення. З кішкою разом ми його зустрічали біля дверей. З його холодних рук забрала пакет, він тільки покосився на мене.

- Отак і душу дияволу продають за шоколадку. - вслід мені кинув він.

- Шоколадка ?! - я повернулася до нього з таким жадібним виглядом, зомбі, який побачив свіженьку жертву.

- Матвій…- його злега перекосили.

- Тільки не кажи мені, що тепер треба бігти за шоколадкою.

- Дякую. - я пішла на кухню. З нетерпінням дістала банку, але відкрутити не змогла.

- Матвій…- в голосі моєму звучали істеричні нотки.

- Та, що в тебе ще? - незадоволено пробурмотів він, але на кухню зайшов.

- Відкрити не можу, - з розпачем пробурмотіла я. Він іронічно посміхнувся, але банку взяв і легко відкрив. Все полегшення, нарешті омріяна їжа.

Іла варення і з задумливим виглядом згадувала, як Вікуся діставала свого чоловіка за час своєї вагітності. Чого тільки її щоденна перестановка меблів коштував і це майже до останнього дня. А істерика? О, той похід в магазин і пошук саме шоколадки Оленка, я ніколи не забуду, разом з істерикою на касі, коли шоколадка не пробивалася. Я облизала ложку. А я якась і тут не пробивна. Матвій з інтересом спостерігав, як я жадібно запихалася хлібом і закушувала ложками варенням, з набитим ротом дійшла до холодильника і налила собі в склянку молока. Матвій з відстороненим виглядом дивився, як я жадібно їм.

-І, що смачно?

-Угу.

- Ну, ну. А ти багато їси. За скільки місяців цікаво перестанеш в двері пролазити? - Від його такої зневажливо кинутої фрази, я на мить завмерла, потім повільно ковтнула. А Матвій вийшов з кухні і пішов собі в свою кімнату. Я відложила варення і хліб в сторону. Чомусь давила образа і дуже хотілося цьому високодумному опецьку щось таке відповісти Та я тільки кілька разів глибоко вдихнула, як там казала Вікуся, що головне в сімейному житті навчитися вчасно закривати очі і уявляти водопад.

Я йшла з супермаркета, виявляється для того, щоб готувати потрібно мати купу продуктів з мало зрозумілою назвою, то прошуто, жамбон, каперси відчула себе динозавром, але половину списку з незрозумілими назвами я придбала. Може то вагітність тому сприяла, а може вільний час, але готувала я з задоволенням, шкода, що не все можна було їсти. Але не помиляється той, хто ніхто не робить. Тому з впевненістю, що наступного разу буде краще, я продовжувала готувати. На лавочці поряд з домом сидів чоловік, запах від нього і його вигляд натякали, що або дуже сильно про себе він не турбувався, або був просто бомжем. Я помітила, як він ковтнув слину дивлячись на мій пакет.

-Слухайте, а ви їсти хочете? - уже встигла запитати я. Мужик покосився на мене.

- Хочу. - напевно пришибнутий трохи моїм питанням, чесно видав він.

- Тоді зачекаєте 10-15 хвилин, зараз винесу.- мужик нічого не відповів, а я пішла додому. З приготовленого у мене була печеня з баранини під м’ятним соусом, дістала лоток і щедро наповнила його, прихопила прибори і хліб. З даним добром я спустилася до підїзду. І хоч і не хотілося зізнаватися та я з полегшенням видихнула, коли побачила мужика на місці, не хотілося повною дурепою виглядати. Мужик здивувався здається ще більше побачивши мене. Я простягнула йому добро.

- Як би дякую. - неловко сказав він.

- Будь-ласка. І врахуйте готувати я тільки пробую. Кухня трішки не наша, але думаю вийшло в мене добре. - чесно покаялася я. І пішла назад.

- А оце? - окрикнув він мене.

- Залиште собі. В мене ще є. - і від тих пір час від часу я його підкормлювала.

І так пройшов ще тиждень мого життя. В розумінні іноді божественно іноді пекельно. Почала ходити на курси з кулінарії, відвідала жіночу консультацію, консультувала подружку з її маленькою мережею аптек, ходила на йогу і на плавання. Виявилося, що коли не залишати себе сам на сам з думками, а бути постійно зайнятою, то життя здається навіть дуже нічого.

- Матвій, ти можеш мені пояснити, як знайти аптеку в твоєму районі. - Зателефонувала я йому. - Я стою зараз напроти кафе «Лілея».

- Пройти ще метрів 10, потім поверни на ліво.

- Пройшла і нічого не бачу.

- Ти на ліво повернула чи направо ? - втрачаючи терпець, прошипів він. - Я ж тобі пояснював повернути наліво. Як можна не бачити величезної вивіски зеленими буквами написано аптека. - тут уже мої гормони образилися і трубку я кинула і навіть розплакалася. Потім постояла, морозне повітря охолодило мої палючі емоції і я навіть замогла сходити в аптеку і нормально купити собі вітаміни. В розумінні не ридати на провізора і на мігах не показувати, що я хочу. Я собою пишалася. Ні, правда. Вчора он пішла купити хліб, молоко і яйця і коли на касі у мене розбилося одне яйце ридала так, що пів магазину заспокоювало, охоронець приніс нові яйця, тільки аби я вже пішла. А я так розчулилася, що розплакалася уже з гиканням. Підозрюю, що коли пішла з магазину, усі зраділи. Прийшла додому, цікаво, що кішка виходила зустрічати Матвія, але ніколи не виходила зустрічати мене. До Матвія вона ластилася, варто було йому сісти, як вона просила у нього погладити її і він кішці радів. Я роздягнулася, занесла їжу в холодильник, кішка продовжувала мене ігнорувати, зате гадина обгризла мого фікуса, якого я вже сьомий рік ростила, ну точніше вазон був з феноменальною тягою вижити, всі інші подаровані здохли, а це й нічого тримався, поки на кішку не натрапив.Смикнулося око, щось плавання з йогою не сильно заспокоюють, пройшла до кішки, постояла над нею, хотілося її вбити за фікуса, трішки подихала, тягу до вбивства попустило. Пішла на кухню, приготувала вечерю. Все, я чемпіон і всі живі довкола.