Блискавка

– Так, як ти до мене відносишся не називається коханням. Ти просто докучаєш мені і псуєш моє особисте життя.

– Але ж я йшов на все заради любові. Я все хотів робити заради тебе. Ти мене розумієш?

Тут Софія піддалася напливу негативних емоцій, які нею керували.

– Що ти називаєш «заради кохання»? Ти постійно мені заважаєш, не даєш спокою. А хлопця ти мого теж побив заради кохання, а? А розпатякати усім про мою телепатію? Це ти теж зробив заради любові?! Для чого ти просив допомагати своєму батькові? Ради клятих грошей! Ну чого ти мовчиш?! Ти просто самовпевнений егоїст, думаєш лише про себе. Ти – гульвіса.

– Про шо ти говориш? Я не доганяю.

– Так доганяй. Я кажу про те, як ти до мене ставишся.

– Я взагалі прийшов не за цим. Не для того, шоб з тобою сперечатися. Я просто хотів тобі допомогти.

– Допомогти?

– Так, саме для цього я і прийшов.

– Невже ти хочеш мене витягти звідси? – недовірливо спитала вона.

– Навіщо ти питаєш, якщо можеш зараз прочитати мої думки?

– Просто на тебе це не схоже.

– Ти знаєш, люди можуть мінятися. І я помінявся в кращу сторону.

– Он як? Ну, припустімо, ти хочеш мені допомогти, але яким чином? Як ти допоможеш мені втекти, якщо мене тут замкнено і вся територія добре охороняється? Крім того, твій батько ніяк цього не допустить.

– Я допоможу тобі за одної умови, якщо ти залишишся зі мною, а не… – він хотів підібрати образливе слово, але потім передумав. – … з ним. Оце і є моя умова.

Софія заперечливо закивала головою.

– Ні, цього не буде. Ти ж знаєш, що я кохаю Мирослава.

– А я кохаю тебе.

– Це не мої проблеми. Я не дозволю руйнувати моє особисте життя.

– Я не псую твоє життя, а просто треба розірвати цей любовний трикутник.

– Ніякого любовного трикутника тут немає. Я знайшла своє кохання. Ми з Мирославом любимо один одного.

Денис демонстративно розвів руки в сторони.

– В такому разі я нічим не можу тобі допомогти. Залишайся в цьому полоні. Ти ж знаєш, як ставиться до тебе мій старий. І ти не зможеш тоді побачитися з своїм пацаном. Вибирай: синиця в руці чи журавель у небі.

– Он який ти паскудний! – зауважила Софія.

– А ти як думала. Я не повинен йти на ризик дарма. За все треба платити. От я тобі і назначив ціну.

Дівчина тяжко зітхнула.

– Я в боргу не залишусь, якщо ти мене врятуєш. Але відмовитися від свого кохання я не можу. Це безглуздо.

– По-моєму, вибір дуже простий: свобода і наші з тобою стосунки або твій бойфренд, про якого ти можеш тепер тільки мріяти. Ти ж знаєш, що тебе звідси не випустять, навіть коли ти зробиш все, що просив мій старий. В тебе ситуація критична і сама ти не викрутишся.

– А чому ти думаєш, що я стану твоєю дівчиною, якщо ти допоможеш мені звідси втекти? Чому ти готовий мені повірити?

– Бо я все передбачив. Насправді все дуже просто. Ти повинна зробити одну річ і все. Я допоможу тоді.

– Яку річ?

– Ну… ти мені дуже подобаєшся, – Денис кинув на неї голодний погляд. – Я хочу тебе чпокнути. Всього один раз потрахаємося. По-бистрому. А потім я тобі допоможу…

– Що?! Та як ти смієш таке казати?!

Софія кипіла від гніву.

– Вирішуй сама. Не хочеш, то гний в цій дирі.

– Та нізащо в світі я не хочу тебе…

– Подумаєш! Тоді втикай тут і далі. А твій ботан в бальнице валяется. Так шо умови тут я диктую, детка. Решай?

– Ні!

– Добре подумай, поки не пізно. Я не кусаюся. І ти можеш від мене отримати оргазм. Так шо думай.

Дівчина сумно на нього подивилася, ніяк не радіючи такій майбутній перспективі.

– Мені треба подумати, – сказала Софія, знаючи, що нізащо в світі не переспить з Денисом, навіть, якщо це гарантує їй свободу.

Але виграти зайвий час все одно треба.

Денис не відводив від неї погляду.

– Подумай, але не довго, бо потім пізно буде тебе витягувати з цієї халепи. Але який би ти вибір не зробила, треба з ним йти до кінця і тримати своє слово. Гаразд, завтра я прийду і ти мені скажеш своє рішення.

Сказавши ці слова, Денис вийшов з кімнати, залишивши її саму з не веселими роздумами і важким вибором. Софія навіть не намагалася затримати його і попросити відмовитися від таких жорстких умов бо знала, що Денис буде все одно стояти на своєму, ніколи не відступаючи, маючи такі козирі на руках.

Який противний все-таки Денис. Ставить такі жорсткі умови. Поводить себе як самець, який хоче лише паруватися.

Софія не знала як бути далі і яке рішення приймати, але пустити все мимоволі, вона просто не може. Крім того, відмовлятися від вибору – це теж вибір, тим паче, це кінець свободи, стосункам з Мирославом і найстрашніше це загроза її власному життю. Тут як пити дати ясно, що бандити її живу не залишать, коли вона їм буде не потрібна. Отже, цей варіант ніяк не підходе і залишається тільки погодитися на умови Дениса. Навіть, якщо Софія переспить з ним, немає ніякої гарантії, що він зможе допомогти їй звідси втекти. А якщо злочинці піймають їх обох? Звісно, про таке краще не думати.

Дівчина лягла на диван і заплющила очі, сильно втомившись від такого швидкого і непередбаченого життя, яке щодня їй видає нові сюрпризи, завше погані. Все-таки, Софія тішила себе тим, що батько звернувся до міліції і її скоро знайдуть і врятують від цих злочинців. Самій їй звідси не вибратися, а спати з Денисом Софія не хоче.

На жаль, вона навіть не здогадувалася, що через годину, її чекає наступне випробування, яке їй підготувала доля і яке буде важчим за усі попередні разом узяті.

Коли минула година, доля принесла їй це неприємне і дуже важке випробовування. Спочатку до неї зайшов Павло із кіпую фотографій, які він без церемоній поклав на стіл перед дівчиною.

– Ось, я детально відібрав кандидатів на роль зрадника і стукача. Я майже на сто відсотків впевнений, що один із них мене кинув на кілька лимонів. А може тут діє не один стукач, а більше. Ти мене зрозуміла?

– Зрозуміла.

– Це добре. Сподіваюся, що тобі досить цих фотографій, щоб над ними попрацювати?

Софія зробила невеличку паузу, хоча, вона і так знала, що скаже у відповідь на питання Волкова.

– Досить, але тут роботи дуже багато. Вони ж не завжди думають тільки про це, як вас підставити. Я можу так і годинами просидіти без результатів.

– Я тобі за це даю п’ятдесят косарів і після цього відпущу тебе на всі чотири сторони. Ти можеш прочитати мої думки і в цьому переконатися, що я кажу правду. Все одно тобі ніхто не повірить, а моя репутація з лимонами мене завжди врятує. Я тобі даю прямо зараз половину, двадцять п’ять косарів, щоб ти бачила, що все чесно.

Павло відкрив чорну сумку і виклав на стіл пачки грошей.

– Ось тут рівно двадцять п’ять кусків.

– А може мені мало цих грошей?

– Не зрозумів.

– Навіть, якщо ви мене захватили в полон, я все одно вимагаю сто косарів. Половину прямо зараз.

Він похмуро на неї подивився, як може людина дивитися на набридлу муху.

– А не жирно буде, га?! Ти не афігєла, сучка?! Абайдешся!

– Ну, що ж, ні, так ні. Доведеться з цим змиритися.

– Лучше, прикуси свій язик і не базарь много. Поняла?

– Ну да…

– Харашо. Я тобі дам добу – максимум дві. Але чим швидше впораєшся, тим краще.

[Як все-таки Софія схожа на коханку Світлану, яку я вбив чотири роки тому. Шкода, що я це зробив. А вона так схожа, що я міг би прийняти її за Світланину доньку… Досить згадувати. Отруїв Світлану, так їй і треба. Досить ворушити минуле…]

Софію як током вразило, як тільки вона прочитала думки Павла. Страшна догадка пронизала все її єство, кожну кліточку її тіла і буквально, в одну мить дівчині став зрозумілий той жахливий сон.

Всі речі стали на свої місця.

Прочитавши думки, Софія перебувала на межі екзистенціальної кризи. Вона відчула ефект дежа вю, що це вже давно колись бачила і пережила. І таке відчуття було дуже неприємним.