Блискавка

– В мене є ще фотоальбом, де Софія фотографувалась з одногрупниками. Можливо серед них є Денис, – припустив Василь.

– А це ідея. Показати фотографії Мирославу і може той впізнає Дениса. Давай поїдемо до нього в лікарню і можливо тоді не доведеться складати фоторобот. В такому разі це нам зекономить час.

Василь про щось задумався, намагаючись зрозуміти, що може відбутися із небезпечних речей.

– Слухай, а ти поставив охорону Мирославу?

– Навіщо? – здивувався мент.

– А якщо бандити вирішать його прибрати? Він же був свідком усіх подій. Вони згадають свою помилку і можуть…

– От чорт! Точно! Поїхали в лікарню. Швидше!

Павло домовився про зустріч з Степаном в ресторані «Фламінго». Через своїх людей він дізнався про те, що хлопця Софії відвезли до лікарні і той бачив одного із бандитів в обличчя. Така халатність помічника страшенно дратувала Барона і він вирішив у всьому розібратися сам, розставивши усі крапки над «і».

О дев’ятій ранку, вони зустрілися в ресторані, замовивши червоного вина і м'ясо фазана. Не зважаючи на смачні страви і чудове вино, що офіціанти швидко подавали, обличчя у Павла було похмуре, але зосереджене.

– Ну, як ти міг допустити такий прокол, залишивши живого свідка? – спитав він, відкушуючи шматок м’яса.

Степан зробив кілька ковтків вина, щоб зібратися з думками і запалив цигарку. Працюючи з шефом не перший рік, він добре знав, що той може до поганих новин спочатку відноситися толерантно, а потім вибухає гнівом, як динаміт.

– Я не подумав, що пацана треба було забрати з собою. Ми дуже поспішали і якось не врахували цей момент…

– Треба було врахувати. Навіщо ти тоді на мене працюєш, га? Мені не потрібні люди, які не вміють думати головою і допускають помилки. Такі профани в моїй організацій не працюють.

Щось Барон сьогодні розійшовся. Треба якось спокійно викрутися, щоб не вскочити в ще одну халепу.

– Не помиляється той, хто нічого не робить, – підкреслив Степан.

– А ти що робиш помиляєшся, що не робиш все одно помиляєшся! – він зробив паузу. – Помилку треба виправити. Сьогодні.

Барон серйозно на нього дивився, чекаючи ствердної відповіді.

– Я зрозумів. Зараз же подзвоню людині. В мене тільки одне питання: що робити з Мирославом?

Павло знову на нього похмуро подивився.

– А ти як думаєш?

– Я спочатку подумав, що ти маєш на увазі прибрати його, але… Потім зрозумів, що можна мати чудовий козир проти Софії, якщо захватити пацана теж в полон. Тоді в неї не буде іншого вибору, як нам допомогти.

Павло посміхнувся у відповідь, задоволений розумінням помічника. Насправді – це дійсно чудовий варіант і реалізовувати його треба просто зараз.

– Правильно мислиш. От і закрий цю диру. Про успішне завершення операції відразу ж мене повідомиш.

Сонячні промені, проникаючи в кімнату, падали на сторінку книжки, яку читала Софія. День тільки почався, але дівчина знаходилася у поганому настрою. Усі найпотаємніші, найглибші жахи почали виринати на поверхню реальності.

З того моменту, як Софія прокинулася, її не покидали думки про небезпечне становище з якого не було виходу. Але її надприродні можливості можуть допомогти викрутитися і втекти з цього полону. Тільки треба правильно цим скористатися. Як дівчині може допомогти телепатія? А яснобачення, яке не чітке і виникає лише час від часу? Проте, Софія розуміла, що це лише загальні принципи, а ніяких конкретних дій

(сугестія)

вона не бачила. До речі, Мирослав якось казав про зв'язок безпосередньо телепатії та гіпнозу. А якщо вона може таким чином маніпулювати людьми? В такому разі для Софії не проблема втекти з цього особняку. Залишається лише переконатися на практиці, що вона може легко гіпнотизувати людей.

Через пів години, до неї зайшов чоловік з підносом в руках.

– Привіт, – поздоровався він. – Ось тобі сніданок. Яєчниця з беконом. Ой, як смачно! Прошу.

– Дякую.

Дівчину вразив такий ввічливий тон цього мужчини. Софія кинула на нього короткий погляд,

(не йди звідси! Стій, на місці, чуєш?)

коли він поставив тарілку перед нею і

(куди це ти зібрався, дурню? Господи, о, ні, та стій вже на місці! Я наказую тобі зупинитися!)

здивовано на неї подивився, намагаючись зрозуміти, чого це в неї такий дивний стан.

– Тобі не добре?

(мені дуже погано)

– Ні, нормально все…

– Ну, добре, ти їж краще.

Чоловік підійшов до дверей, відкрив їх і

(зупинися, стій і послухай мене! Ні!)

(прокляття, в мене нічого не виходить!)

вийшов з кімнати, залишивши дівчину з сніданком. Тепер Софія навіть не сумнівалася, що гіпнозом не володіє і тому не зможе впливати на підсвідомість людини.

Апетит відразу ж пропав у неї. Софія майже нічого не з’їла і вирішила хоча б дізнатися про наміри Степана, що в нього коїться в голові. Але і це чомусь ніяк не виходило. Дівчина була на межі божевілля, відчуваючи, що її нерви скоро не витримають і вона просто почне психувати і накоїть якісь дурниці.

Валера повернувся хвилин через тридцять, щоб забрати підніс і був дуже здивованим, коли побачив, що вона нічого не їла. Невдоволено похитавши головою, він поніс все назад. Софія розчаровано дивилася йому у слід, зробивши ще марну спробу вплинути на нього за допомогою гіпнозу. Лише, коли той вийшов з кімнати, дівчина зосередилася на думках Степана. Спочатку в неї нічого не виходило і вона знову злякалася, що все пропало. Проте, наступної миті все пішло як по маслу.

[… Мирослава. Треба наказати Льохі поїхати і забрати його сюди так, щоб не залишати слідів. Чорт! Чому ми вчора його відразу не забрали із собою?! Тепер доведеться виправляти помилку. От паскудство…]

Софія затремтіла від жаху в прямому сенсі цього слова, після таких рішучих думок Степана, що збирався взяти в полон її хлопця. Вона дуже хвилювалася за нього, навіть не задумуючись над тим, чому саме в цей момент їй захотілося прочитати думки бандита і що це можливо не просто збіг обставин. Дівчина страшенно боялася, що Мирослав нічого не знає і легко попадеться їм в лапи. Адже він вже врятував їй один раз життя і вона хотіла йому теж таким чином допомогти. Тут навіть було більше: Софія його кохає і не хоче, щоб з ним трапилася якась халепа. А якщо вже ця сама халепа трапилася, то щоб юнакові не загрожувала смертельна небезпека. Інакше вона просто не зможе це собі пробачити.

Тоді виникає цілком закономірне питання: чи є можливість у Мирослава втекти з лікарні, щоб його не знайшли люди Барона? Мабуть, якби така можливість була, то Софія нею неодмінно скористалася. Час йде швидко, а вона ніяк не може прийняти рішення.

Яке в біса рішення? Миросю заберуть з лікарні і теж замкнуть в кімнаті, як тебе. А це їм буде козирний туз проти тебе. Отже, ти так чи інакше погодишся на їхні умови, а потім вони просто тебе кінчать і десь засиплють землею в глухому лісі. Це жахливо, але таке майбутнє тебе чекає, якщо ти не знайдеш можливість врятувати Миросю. І себе.

Це дуже прикрий висновок, але Софія опинилася в такій пастці, з якої немає ніякого виходу. З кожною пройденою хвилиною, вона все більше усвідомлювала, що усілякі шанси на порятунок в її хлопця зменшувалися дуже швидко. Взагалі, з самого початку шанси були майже нульовими, адже він навіть гадки не мав, що його збираються теж викрасти.

Софію мучив той факт, що вона прочитала думки Степана, знає його наміри і нічого не може вдіяти. Якби вона про це не знала, то була б спокійна і не переймалася. Те, що не знаєш, відповідно і не можеш змінити. Тут все просто. А так, вона не може дати собі раду. Дівчина пригадувала усі їхні зустрічі, експерименти з телепатією, ніжні та романтичні поцілунки. Без сумнівів, це були досить приємні спогади, але тільки спогадами вони і залишалися.