Блискавка

– Добре, – дівчина відволіклася від думок. – Що саме мені треба зробити?

Павло посміхнувся у відповідь.

– Оце вже інша розмова. Я люблю людей, з якими можна легко знайти спільну мову. Перш ніж ми перейдемо до справи, я хочу тебе дещо запитати про телепатію. Як саме вона може мені допомогти? Як ти їй користуєшся?

– Ну, я просто читаю думки людей, коли захочу на будь-якій відстані…

– Навіть на багато кілометрів? Але ти ж тоді не можеш бачити людей? Як відбувається контакт?

Вона не хотіла відкривати свої карти і більше того, зовсім не хотіла допомагати Павлу. Але, судячи по виразу обличчя, останній був готовий піти на все задля досягнення своєї мети, навіть пролити кров свого ближнього. Їй було достатньо прочитати кілька фраз в його голові, щоб зрозуміти, що вести подвійну гру з такою людиною дуже небезпечно.

Павло дуже швидко зіскочив з крісла і грізно наблизився до дівчини.

– Ти шо, аглохла?! – ледве не в вухо кричав він, показавши перед обличчям величезний кулак. – Коли я ставлю тобі питання, ти повинна відповідати. Зрозуміла?!

Вона мовчки кивнула.

– Словами скажи, щоб я почув. Ти мене зрозуміла чи ні?! Ну!!!

– Так, – насилу вимовила Софія.

– Прекрасно. Ти робиш прогрес просто на очах. Але перш ніж ти даш мені відповідь на поставлене питання, я хочу добре тебе попередити, що я ненавиджу брехню і зраду. Якщо ти будеш мені морочити голову, то я дозволю бандитам з тобою робити будь-що. Вони тебе трахнуть в усі дірки. Ясно?!

– Та… так…

Софія стала заїкатися після таких погроз.

– Не подобається така перспектива?

– Звісно, ні! – істерично вигукнула дівчина.

– Чудово. Тоді, роби все, що я кажу і в тебе не буде ніяких проблем. Спочатку, дай відповідь на моє питання. На якій відстані ти можеш читати думки?

– На досить великій відстані – багато кілометрів. І для цього мені не обов’язково бачити людину. Тобто, візуальний контакт не потрібен. Якщо я хоч раз бачила людину в обличчя, то потім можу за багато кілометрів дізнатися, про що зараз думає вона.

Здавалося, сказані слова Павла дуже зацікавили і він задумався над їх змістом.

– Он як! Дуже цікаво. А ти можеш глянувши, скажімо, на фотографію людини прочитати її думки?

– Легко.

– Прекрасно. Це мені і треба. Я тобі дам фото деяких людей, серед яких може бути зрадник. Твоє завдання вирахувати його серед інших людей. Ясно?

– Ясно.

– Тоді я сьогодні принесу фото, а ти над ними попрацюєш. Впевнений, що твої екстрасенсорні можливості мені допоможуть.

Двері відчинилися і в кімнату зайшов Степан, трохи стурбований.

– Можна тебе на хвилинку? – спитав він. – Це дуже важливо.

– Звичайно, – Павло вийшов з кімнати в коридор, підійшовши ближче до помічника. – Я тебе слухаю.

Степан стояв поруч, засунувши руки в кишені і думаючи над тим, що сказати далі і яким чином це зробити.

– Тут подзвонив Валера. Він їздив забирати Мирослава.

– Ну? – нетерпляче спитав Барон, хоча і сам здогадався відповідь.

Помічник серйозно подивився на шефа.

– Немає пацана в лікарні. Цей чортеня кудись зник!

За десять хвилин до розмови Павла із Софією, Мирослав спокійно сидів на стільці і читав Чака Паланіка «Невидимки», повністю поринувши з автором у віртуальний світ героїв. Він навіть і не підозрював, яка небезпека над ним надвисала, як дощові хмари надвисають над землею. На стільки заглибившись в сюжет роману, пацан не відразу збагнув, що з ним щось не так. Думки стали розпадатися на шматки, наче він перебував під впливом психотропних наркотичних речовин, на кшталт, кетаміну ти трамадолу.

ТІКАЙ, МИРОСЛАВЕ, ДАВАЙ! ТОБІ ЗАГРОЖУЄ НЕБЕЗПЕКА! ТІКАЙ З ЛІКАРНІ, ПОКИ ТЕБЕ НЕ СПІЙМАЛИ!

Цей голос пролунав у нього в голові досить несподівано, як шквал вітру серед сонячного ясного дня. Спочатку Мирослав навіть злякався цього голосу, подумавши, що він збожеволів, якщо вже чує різні голоси. Це вже діагноз, панове, і таке треба лікувати у відповідному закладі.

Проте, він знову почув ці ж слова в голові, відчувши,

(смертельну небезпеку)

що це Софія дає йому певний сигнал, щоб він тікав звідси, поки його не схопили. Такого йому і не могло приснитися! Як він зміг уловити її думки, якщо він не ясновидець? Так, теоретично, існує можливість телепатичного зв’язку між звичайними людьми, які не обдаровані феноменальними можливостями. Але для цього треба входити в транс і займатися медитаціями. Хоча, він трішки таке практикував, але ще не досяг такого рівня, щоб черпати інформацію з космосу. Але Софія молодець – зуміла попередити його про майбутню небезпеку і тепер все залежить лише від нього. Треба діяти негайно, а то буде пізно. Якщо в нього є унікальний шанс порятунку, то необхідно ним скористатися.

Мирослав закрив книжку і поклав її в рюкзак. Часу було обмаль, тому він дуже швидко покидав усі речі в наплічник та переодягнувся в нормальний одяг. При цьому, руки в юнака сильно тремтіли, він боявся, що бандити в будь-яку мить зараз зайдуть сюди і заберуть його. Він в одну мить накинув рюкзак на плечі і підійшов до дверей, що виводили у коридор. Чому він зупинився, витрачаючи час, адже йому треба тікати?

А якщо з той сторони дверей на нього чекають? Мирослава не влаштовувала така перспектива, але і так от стояти в невідомості він би просто фізично не зміг. Тому, більше не роздумуючи, хлопець відкрив двері і вийшов в коридор.

Нікого.

Чудово, це йому як раз і треба!

Мирослав обережно пройшов коридором до кінця і спустився вниз по сходинкам на перший поверх. Поки що ніхто йому на шляху не зустрівся, але кожної миті все могло бути по-іншому. Врешті решт, треба непомітно, але впевнено виходити з лікарні, поки ще не пізно. Черговий лікар не повинен звернути на нього увагу.

Як не дивно, доля йому посміхнулася, бо Мирослав зумів пройти весь шлях до вулиці без пригод.

Опинившись за межами лікарні, хлопець полегшено зітхнув, але ще не розслаблявся. Його ще могли спіймати, тому він швидко пішов в західному напрямку, де метушилося багато людей, заклопотаними справами.

Але справжня небезпека, дійсно залишилася позаду.

Власне, йому давно так не таланило, як зараз.

Розділ XII

Жахливе видіння Софії

Павло був страшенно злим і роздратованим, коли дізнався, що Мирослав втік, а тому, вони втратили потенційно-небезпечного свідка, що може змішати їм усі карти. Він ходив туди-сюди, із зціпленими в замок руками, тримаючи їх за спиною, як в’язень і ніяк не міг заспокоїтися. Лише хильнувши чарчину «Неміроф», він став трохи спокійнішим.

– Отже, ми втратили хлопця, що може нас видати ментам, – міркував він в голос. – Це дуже паскудно. Ти навіть не уявляєш, в яке ти лайно вляпався! Це просто твоя тупість!

Степан мовчки терпляче чекав, поки шеф закінчить свої довжелезні сентенції і перейде до конкретних дій. Працюючи з ним не перший рік, він знав, що краще перечекати цей шквал емоцій, а потім можна буде і свої «п’ять копійок» вставити, між іншим. Хоча, в нього не було переконливих аргументів для виправдання помилки.

– Ти знаєш, що робити далі?

– Звичайно, – відповів Степан.

– Прекрасно, тоді працюй над цим. Зроби справу так, щоб я ніколи і не згадував про твій прокол. До речі, це вже другий прокол. Я тобі даю ще один шанс. В тебе є дві доби на пошук пацана.

– Це дуже мало. Дай мені більше часу.

– Ні! Я сказав дві доби! Працюй над цим. Інакше в мене буде інший помічник. Зрозумів?

– Так. Я все зроблю.

– В твоїх інтересах це зробити, – зауважив Павло, перш ніж повертатися назад у кімнату Софії.

Трохи роздратований від провалу помічника, він з розгону плюхнувся в крісло так, що аж пружини заскрипіли під його вагою. Навіть Софія, яка була подавлена останніми подіями, підняла очі і здивовано на нього подивилася.