Блискавка

– Насправді все дуже просто. Я став свідком того, як в тебе влучила куляста блискавка і ти впала додолу. Це сталося так несподівано. І мені було дуже страшно! Уяви, як я все це сприйняв… Здавалося, ніби це жахливий сон або фільм, який я дивлюся. Ніяк не хотілося вірити в побачене… Люди були якимись дивними… Я б сказав, злими, черствими. Без серця. Вони проходили мимо і тупо дивилися, як ти лежиш в калюжі. Але ніхто не поворухнувся і не захотів допомогти.

– Ніхто не хотів допомогти мені? – сильно здивувалася Софія.

Така байдужість людей до чужої трагедії сильно вразило дівчину і залишило свій слід в підсвідомості.

– Майже ніхто. Один чоловік крикнув, щоб покликали лікаря і все. Хтось намагався додзвонитися на «03». Але більшість люду тупо, наче загіпнотизовані, дивилися на тебе і нічого не робили. Вони були розгублені і не від світу цього, наче впали в колективний транс. Мені якось вдалося взяти себе в руки і міркувати більш ефективно. Хоча, сила натовпу діяла і на мене. Дякувати Богу, мені вдалося її подолати.

Відразу ж, я кинувся дзвонити, щоб викликати «швидку». Вони приїхали хвилин через десять. Я цей час стояв недалеко від тебе, не наважуючись підійти ближче, ніж на кілька метрів. Наче боявся, що пересвідчусь, як ти померла. Коли лікарі приїхали, я назвав свої дані, і спитав, куди тебе везуть, щоб я міг потім тебе знайти. Ну, ось, власне, і все. Потім, я повернувся додому займатися своїми справами, хоча ти весь цей час не виходила у мене з голови. Я все думав, як ти виживеш далі, чи, не дай Боже, помреш. Я навіть спати не міг вночі… Така реальна історія дуже вразила мене і довго не міг заспокоїтися та заснути…

Наступила трохи не значна пауза, яка створювала дещо інтимну атмосферу. Софія навіть не знала, як треба реагувати і що казати в подібних випадках. Вона просто мовчала і час від часу кидала короткі погляди на свого рятівника, що подарував їй НОВЕ ЖИТТЯ і дав їй можливість вдруге прийти в цей світ. Вдруге почати життя з нуля.

– Мирославе, я навіть не знаю, як тобі віддячити за все… Ти зробив таке, що робить далеко не кожен. Ти просто зробив… ти… Я все життя буду перед тобою в неоплаченому боргу. Я…

Софія замовкла, бо розгубилася і не знала, що далі сказати. Потік позитивних емоцій повністю її поглинув і дівчина ніби розчинилася в ньому, як цукор розчиняється в гарячій каві. Усі слова просто були зайвими на той час і вона просто мовчки дивилася на свого рятівника, із ніжністю, вдячністю та теплою любов’ю, що були написані на її ніжному, ще зовсім юному дівочому обличчі. Мовчання казало за себе набагато більше ніж банальні за змістом слова.

– Не треба стільки слів, бо я від сорому не знаю де себе діти…

Дівчина щиро посміхнулася у відповідь. Їй подобалося розмовляти з таким приємним і привабливим хлопцем.

– Хоча, я знаю, як ти можеш мені віддячити, – сказав Мирослав.

Софія підняла на нього очі.

– Як?

– Мені цікаво, які були в тебе відчуття, коли е-е… коли… ну, ти ледве не померла… Шо ти там бачила? Не знаю, може мені не слід цього просити, але я дуже хочу дізнатися. Розумієш, я цікавлюся такими речами… Не знаю, як ти до цього віднесешся…

Софію це трохи здивувало, але не настільки, щоб відмовлятися від цього прохання.

– Ну… я, мабуть, зможу це якось тобі передати, розповісти, якщо тебе це так цікавить… Але це буде іншим разом, бо я зараз страшенно втомилася.

– Гаразд, – погодився хлопець. – Я все розумію, тому не буду тобі набридати. Тоді я піду.

Раптом він завагався, зупинившись і невпевнено подивився на Софію.

– Щось не так? – поцікавилась вона.

– Ні, я просто… А коли можна прийти?

– Іншим разом. Приходь завтра після обіду, коли я добре висплюся.

– Добре. Бувай.

– До завтра.

Мирослав кинув останній погляд на дівчину і вийшов з палати. Софія спробувала в останній момент, коли закривалися двері, вхопити його думки, але не змогла. Мабуть, величезна втома давала про себе знати. Вона вирішила, що найкращим варіантом зараз буде добре виспатися. Хоча, хлопець ніяк не виходив в неї з голови. Їй все здавалося, що це не випадково вони зустрілися за таких екстремальних обставин. Можливо, в цьому щось є романтичне. Дівчина вирішила при нагоді про це подумати більш детально.

Повернувшись в інший бік, Софія заснула буквально через кілька хвилин.

Розділ IV

Полеміка про аномалії

Наступного дня, Софія добряче поснідала і відчула себе значно краще, ніж було вчора. А після всієї трапези, думками повернулася до знайомства з Мирославом і першим враженням від нього. Дівчина відчувала, що

(закохалася в юнака)

в компанії цього хлопця вона може дуже весело проводити час. Вона досі була вражена тим фактом, що він врятував їй життя. Таке трапляється далеко не кожний день, і не у всіх людей, а у кого вже трапляється – то раз в житті. Оцей раз в житті у Софії вже трапився.

Дівчина хотіла знову поговорити з Мирославом. Скільки всього цікавого він знає, раз так багато читає книжок. Про те, що Мирослав їй подобається, вона не задумувалася, хоча в глибині підсвідомості дуже добре про це знала.

Лікар Василюк заходив до неї відразу ж після сніданку і цікавився самопочуттям дівчини. Софія сказала, що почуває себе значно краще, але в неї болить грудна клітка від удару блискавки. Доктор запевнив, що біль буде ще певний час давати про себе знати і з часом пройде. А опіки від цієї травми не такі значні і через певний час загояться.

– Головне, вам якомога більше відпочивати і менше хвилюватися, – зазначив він.

– Добре. Мене тільки опіки турбують. А якщо вони залишаться на тілі?

– Я ж вам казав не перейматися цим. Все буде добре. Якщо треба, ви завжди можете мене викликати.

Лікар перед тим, як відкрити двері, несподівано зупинився і глянув на Софію, що напружено про щось думала.

– Що сталося? Вам погано?

Він стурбовано дивився на свою пацієнтку, намагаючись зрозуміти причину її такого різкого перепаду настрою.

– Ні, все нормально.

Вона не сказала, що експериментує з своїм феноменальним даром – читати чужі думки, а саме: пробує його контролювати. І поки що це в неї виходить не дуже вдало.

– З вами все гаразд?

– Так, все гаразд…

– Я можу вам чимось допомогти, Софія?

Василюк сумнівався, що з дівчиною все добре.

– Ні... я просто задумалась.

Хотів би я знати, про що ти таке задумалася, що аж нормальний вираз обличчя пропав?

– Дивіться.

Лікар вийшов з палати, а Софія в останню мить спробувала прочитати думки, вхопити їх та винести на світло.

[… завтра день народження. А що мені їй таке подарувати? Може новий мобільний?..]

Далі телепатичний зв'язок перервався і Софія більше не читала думок лікаря. Але вона встигла збагнути, його роздуми, коли Василюк вже виходив за двері, себто вона його вже не бачила, правда, не вербальний зв'язок відбувся.

Отже, її телепатична сила потроху зростає. Дівчина вирішила і надалі експериментувати із своїм феноменом, збільшуючи свої паранормальні можливості до фантастичних масштабів. Єдине, що її турбувало в той момент, так це дилема: розповідати про свої здібності батькові чи ні? На перший погляд, це питання не складне, але все усвідомлення цієї дилеми робить проблему вибору значно важче. Крім того, стоїть ще один схожий вибір: чи слід це розповідати Мирославові?

Відповідь на останнє питання була майже однозначною: так, розповідати. Хлопець казав, що дуже цікавиться подібними речами, на кшталт, парапсихології та містики. До того ж, Софія не бачила жодної причини, щоб не розповідати Мирославу. Вона знову пригадала обличчя хлопця і відчула, що хоче знову його побачити та поговорити. У них обов’язково знайдеться багато спільних інтересів, поглядів на життя.

Час в лікарні пливе дуже повільно і здається, наче зупиняється і навіює страшенну, прямо-таки смертельну нудоту, особливо, коли немає чого робити. Софія дістала з сумки роман Пауло Коельо «Щоденник мага» і почала його читати, поринувши в чудовий і фантастичний світ, геть забувши про усе навколо. Забувши про телепатичні здібності, про Мирослава і про все інше, що її оточувало, і безпосередньо тим чи іншим способом впливало.