Блискавка

Софія розглядала явище телепатії, як чудо, як унікальний і феноменальний дар для неї, яким вона може і найголовніше мусить правильно скористатися з максимальною користю. Отже, тепер в неї все в житті буде значно простіше.

БІЛЬШІСТЬ ЛЮДЕЙ, ПОВЕРНУВШИСЬ З ТОГО СВІТУ, ВІІДКРИВАЮТЬ В СОБІ ПАРАПСИХОЛОГІЧНІ ЗДІБНОСТІ.

Дівчина не пам’ятала, звідки вона це чула чи читала, але точно знала, що ці рядки тепер як ніколи мають до неї безпосереднє значення. Адже вона побувала на тому світі, зазирнула туди, звідки практично немає вороття, побачила таке, що більшості навіть не снилося і не бачилося ні під яким наркотичним, токсичним чи алкогольним сп’янінням, а також змогла після цього спокійно повернутися у фізичне тіло і почати абсолютно нове життя, яке вона вже не збирається витрачати даремно на різні безглузді вчинки і дії. Цікаво, чи є в Софії окрім телепатії ще якісь екстрасенсорні можливості? Вона цього не знала, але хотіла якомога швидше про це дізнатися.

– Я можу читати чужі думки, – знову так само тихо мовила Софія сама до себе. – Це неймовірний феномен!

Софія екзальтаційно, трохи пафосно, посміхнулася, відчувши себе над небесами королевою з величезними надприродними можливостями. Вона була дуже вражена і радісна, як мала дитина під шквалом позитивних емоцій, що нею управляли. Досить довгий час дівчина просто дивилася у вікно і все думала, яким чином і для чого їй може знадобитися новий, досі не відомий феномен у подальшому житті.

Ну, для початку, телепатія допоможе їй у спілкуванні з людьми, розгадуючи їх усі наміри і задуми заздалегідь, щоб уникати неприємних ситуацій, а також точно знати, яким саме хлопцям вона подобається і хто з юнаків думає не лише про інтим з нею, а ще хоча б про романтичні стосунки, про справжнє кохання. Тепер усілякі НЛП, психологічні прийоми, штучки і таке інше не потрібне їй при контакті з соціумом взагалі чи окремо з певним індивідуумом. Усі прихильники девіантної поведінки – збоченці, покидьки, відморозки, імбецили і дегенерати будуть їй відомі через телепатичний зв'язок і Софія зможе легко їх уникати.

Дівчина в той момент особливо не задумувалася з екзистенціальної позиції, для чого їй дали такий дар і як вона ним має розпоряджатися. Власне, тоді вона була цим занадто засліплена, вражена самою телепатією, що про її суть і особливе значення не задумувалася, не намагалася шукати глибоких філософських роздумів стосовно незрозумілих речей та несподіваних питань, які нещодавно виникли.

Софія просто цим захоплювалася і вже хотіла скоріше експериментувати, читаючи чужі думки різних людей на певній відстані. Перед нею ніби відкрився інший простір, новий вимір, який йшов далеко за межі людського тривіального світосприйняття, інтерпретації метафізичних явищ. Софія аж ніяк не намагалася докопатися до причини, яка спонукала виникнення цього дару. Її більше цікавив сам наслідок – виникнення телепатичних здібностей, що можуть значно розширити її межу свободи та існування. Це відкриття принесло як безліч позитивних моментів, так і повний букет негативних ситуацій.

Десь під вечір, коли сонце поступово заходило за лінію горизонту, розкинувши по небу яскраве помаранчеве сяйво, до неї в палату заглянув лікар.

– Софія, як ви себе почуваєте? – поцікавився він.

Його акцент ставити запитання був дуже схожий на людей із Закарпаття із запитанням, на кшталт: «Як ся маєте, пані?»

– Дякую, вже трохи краще. Хоча, я ще відчуваю слабкість…

Лікар із розумінням справи кивнув головою.

– Це нормально. Скоро втома і слабкість пройде. Головне, щоб усі опіки добре загоювалися. Поки ніяких ускладнень немає.

– А від опіків можуть бути ускладнення чи вони будуть довго загоюватися? – трохи схвильовано спитала Софія.

– Ну… все може бути… Але треба завжди сподіватися на краще. Як фахівець, можу вас запевнити, що ризик зараз дуже мінімальний і вам треба думати лише про щось хороше. Усі тривоги та хвилювання будуть вам тільки шкодити. Заважати одужанню, розумієте?

– Звісно. Ви маєте рацію.

– До речі, до вас прийшов ваш рятівник. Питає про ваше здоров’я?

– Хто? – не зрозуміла Софія.

– Хлопець, що врятував вам життя.

Василюк лукаво підморгнув оком.

– Звичайно, хай заходить. Я хочу подивитися на того, хто урятував мене від смерті.

Сказавши ці слова, дівчина зрозуміла, що знає тепер на багато більше про життя і смерть, і вона дивилася зараз на світ зовсім іншими очима. Відтепер Софія не боялася смерті, адже перетнувши фінішну пряму, людина починає новий старт, тільки в іншому вимірі, який для більшості й досі залишається нерозгаданою таємницею.

Двері відкрилися і в палату повільно, не квапно зайшов худий, високого зросту хлопець із розкуйовдженим темним волоссям. Очі карого кольору були дещо розгублені, хоча він був одягнений, як кажуть з голочки: охайні джинси синього кольору і світла кольору сметани футболка. Юнак підійшов до неї ближче і якось не впевнено дивився на Софію, наче хотів сказати щось важливе, але соромився цього зробити.

– Е-е… привіт, – промовив він невпевнено.

– Привіт.

Пауза.

Софія уважно його розглядала, намагаючись порівняти його з ідеальним хлопцем, що завжди їй малювала уява. Але, схоже, цього разу її уява відмовлялася працювати.

– То це ти врятував мені життя?

– Ну… е-е-е… я… – він розгубився і навіть почервонів. – Ну, можна і так сказати. Я – Мирослав.

– Софія.

– Дуже приємно.

– Мені теж дуже приємно. Послухай… – Софія теж почувала себе не в своїй тарілці. – У мене навіть немає слів… Я не знаю як тобі віддячити.

– Не треба.

Вона уважно на нього подивилася.

[Було б класно з нею сходити на побачення. Можливо вона мене віддячить, хоча б дозволивши себе поцілувати…]

– Не соромся. Я перед тобою в такому боргу… Кажи, чим я можу тобі віддячити? Такому порятунку немає ціни…

Мирослав махнув на це рукою.

– Давай про це пізніше, добре? Власне, я прийшов провідати і дізнатися як твоє здоров’я.

– Здоров’я більш-менш стабільне. Тільки голова трохи болить.

Він задумався.

– То може я не вчасно прийшов?

[Тільки, щоб Софія мене не просила піти звідси. Вона така гарна дівчина! Мені приємно з нею спілкуватися]

Припини читати чужі думки, – говорив їй внутрішній голос. – Це не чесно по відношенню до Мирослава. Ти не маєш права так робити. Це все одно, що читати чужі листи або смс на телефоні.

– Ні, що ти. Побудь ще тут. Мені все одно самій нудно. А так веселіше буде вдвох.

– Ну, добре…

Під час бесіди, дівчина виявила, що Мирослав одного з нею віку і що він вчиться на філологічному факультету, але страшенно цікавиться філософією та езотерикою.

– До речі, я приніс тобі трохи фруктів.

Хлопець дістав з пакету трохи яблук, апельсин і кілька фруктових йогуртів.

– Ось, тримай, – він протягнув пакет Софії. – Вітаміни тобі зараз необхідні, щоб відновлювати втрачені сили.

– Дякую тобі.

Хлопець випадково впустив книгу з пакету, що впала на килим. Софія з неприхованим інтересом трохи піднялася з ліжка, щоб побачити, що він читає. Це виявився роман Карлоса Кастанеди «Особлива реальність». Мирослав, помітивши її погляд, поклав книжку назад у поліетиленовий пакет.

– Ти любиш читати про змінену свідомість?

– Я читаю все, що може мати для мене якусь цінність і користь. Як виявилося, в світі дуже багато таких книжок. Це і книжки з розвитку особистості, і про пошук сенсу життя. І книжки по езотериці, паранормальним явищам та філософії.

– Мирославе, а як ти врятував мені життя? – спитала Софія, відчувши потребу детально про це дізнатися.

Безсумнівно, це питання дуже хвилювало дівчину і їй було цікаво все, що пов’язано із життям та смертю.