ГЧ

Ганна кивнула головою і, диктуючи собі вголос, записала: «Досліди: кулька в мозкові, отруювання нервів».

— Це дуже важливий етап. Ми довели, що однією лише механічною або хімічною дією на нерви можна пустити в хід процес, який призводить до появи всіх хворобливих симптомів, які тільки нам відомі. Тим самим ми вперше розкрили таємницю хвороби взагалі, дізналися, яка природа цього процесу, які сили його організують. Стала зрозумілою і роль мікробів у інфекційних захворюваннях…

Легким рухом руки Ганна спинила батька, і знову побіг її олівець по блокноту. Ридан скористався паузою і налив собі півсклянки міцною чаю і маленького чайника. Викладаючи свої думки, Ридан безперервно рухався, ходив по кімнаті, жестикулював, сьорбав чай з склянки, затиснутої в руці так, що довгі його пальці майже змикалися з долонею.

Ганна підвела голову.

— Ну, далі. Тепер, яка роль мікробів.

— Мікроб, звичайно, може бути і буває ініціатором хвороби, бо він справді вводить у організм якусь нову хімічну речовину, що викликає своєрідну нервову реакцію на одній з ділянок усієї системи. Як правило, отрута, внесена мікробом, за своєю силою і якістю не завдає нервам особливого клопоту, що виходить за межі їх звичайних, нормальних функцій, і на цьому прихований процес закінчується, не призводячи ні до яких хвороб. У противному разі нервова сітка на цій ділянці перенапружується, марно намагаючись ліквідувати вороже вторгнення, і — ламається, набирає якихось інших, спотворених функцій. Оце і є справжній початок хвороби. Нервова сітка зв’язана, як єдина електрична мережа країни. Починається своєрідна ланцюгова реакція перебудови нервових функцій. Що саме відбувається при цьому всередині самих нервів, ми ще не знаємо. В усякому разі, звичайна рівновага в системі порушується, створюється нова картина нервових відносин, за якої хвороба — це вже «нормальний» стан організму. Отут і з’являються запалення, виразки, набряки, пухлини тощо — все те, що ми називаємо об’єктивними симптомами хвороби. їх тепер організує сама нервова система без допомоги мікробів.

А все-таки мікроби є в усіх вогнищах хвороби, — перебила Ганна. — Звідки ж вони беруться і чим там займаються?

— Як — чим займаються?! Живуть, благоденствують, плодяться! — вигукнув Ридай. — Галю, люба, ти ж знаєш, що в природі єдине призначення всього живого — збереження і розмноження свого виду. А як, скажи, будь ласка, бацила Коха могла б взагалі існувати в природі, коли б був неможливий той своєрідний процес в організмі, який ми називаємо туберкульозом? Адже тільки він один створює середовище, де ця бацила може жити і розмножуватися… О!.. Знайшов!..

Усе ще тримаючи в руці склянку з давно прохололим чаєм, Ридан двічі збуджено пройшов по дузі довкола столу і знову зупинився перед Ганною.

— Так, знайшов. Безперечно! Знаєш, що таке інфекційна хвороба? Це — спосіб існування хвороботворних мікробів! Пристосування! Ну звичайно!.. В здоровому організмі хвороботворні мікроби розмножуватися не можуть, там нема для них сприятливих умов. Але вони є в організмі. Ми їх вдихаємо з повітрям, яким дихаємо, ковтаємо з їжею, носимо на поверхні тіла… Вони живуть і вичікують. І от за якихось умов, нам невідомих, вони дістають можливість здійснити цей непомітний поштовх, пустити в хід механізм специфічної нервової перебудови. Звичайно! Їх біологічна місія виконана. Процес неминуче призведе до розпаду тканин, запалень — словом, до появи в організмі вогнищ такого середовища, таких умов, які необхідні для розвитку нових поколінь цього виду мікробів. Вони негайно заселяють вогнища і починають швидко розмножуватися. А може… навіть…

Ридан знову замовк, багатозначно поглядаючи на Ганну, і вона вже бачила, як блищить у його неспокійних очах якась нова, несподівана думка.

— Дуже можливо… Дуже можливо… — повторював він все впевненіше. — Що в цих вогнищах… мікроби не тільки розмножуються… але й… тримайся, Галю… зароджуються!

— Як зароджуються? Без допомоги подібних до себе? — Без. їх формує середовище, специфічні умови…

Адже це клітини…

— Ну, знаєш… — Маленька буря закипіла в душі Ганни. Дівчина швидко вгамувала обурення, пора звикнути до парадоксів батька, зрештою, це звичайна його манера… Але що буде, коли він висловить цю, щойно виниклу ідею про самозародження мікробів перед ученими! Цим він занапастить себе… Тут Ганна знову (це вже не раз траплялося останнім часом) відчула себе старшою в їх співдружності, — адже тільки їй він може так вільно розкривати свої творчі поривання, і тільки вона може застерегти його від небезпечного захоплення…

— Гаразд, Галю, — заспокоїв її Ридан. — Про самозародження можеш не записувати… Така думка не забудеться. Я майже впевнений, що вона правильна і багато чого може пояснити… А поки що облишимо її… Отже…

— Про нерви і мікроби досить. Все ясно, — вставила Ганна.

— А що ясно?

— Що хворобу організовують нерви, а мікроби тільки штовхають їх на не, а потім користуються результатами.

— Чудово! — розсміявся Ридан. — Отже, доходить! А звідси висновок: коли ми приступаємо до лікування, що відбувається завжди після появи симптомів, тобто коли механізм хвороби вже пущено в хід — боротьба з мікробами стає безглуздою: вона не може зупинити хворобу. Інша справа, коли ми яким-небудь способом порушимо той ненормальний нервовий режим, котрий її організує. Тоді хвороба втратить грунт і припиниться, а організм сам враз викине всіх мікробів.

Ридан замовк: як «аудиторія»? Ганна глянула на батька і посміхнулася. Вона давно відчувала, що в усій цій теоретичній побудові не вистачає головного: переконливих доказів. Без них нема чого й думати про успіх нової теорії.

— І це можна зробити? — спитала вона.

— Не тільки можна, але це вже робиться. — Ридан розповів, як Дубравін і Данько лікували маляриків «масажем» спинного мозку.

— А є й інші досліди? — Все більше розбирала цікавість Ганну.

— Так, звичайно. Ми вже намацали кілька способів таких впливів на нервову систему, які дають можливість рішуче змінювати ненормальні комбінації, що склалися в ній. Крім «масажу» нервових центрів, ми застосовуємо, наприклад, так звану блокаду — тимчасове виключення якої-небудь ділянки нервової сітки за допомогою анестезії її новокаїном. Результати прямо разючі. Ось зараз покажу тобі…

Ридан приніс із кабінету товсту папку і розкрив її.

— Тут зібрані клінічні протоколи спостережень над хворими, до яких ми застосовували цей метод лікування. Дивись, от двадцять два хворих на виразку шлунка і кишок. Усім їм було введено новокаїн у ділянку поперекового вузла нервових шляхів, біля нирок. А через кілька днів у всіх хворих зник біль, шлунковий сік став нормальним, — словом, вони видужали. Бачиш: «Виписаний у доброму стані», «Виписаний»… «Виписаний»… «Виписаний»…

А ось проказа. Ти ж знаєш, це страшна і таємнича хвороба! Повільно і непомітно підкрадається вона до людини, роками живе в її організмі, нічим себе не проявляючи, а потім, так само повільно і неминуче, крок за кроком, у суворій послідовності уражає всі органи. Хворих на проказу ізолюють від суспільства в особливі колектори — лепрозорії, звідки вони майже ніколи не повертаються. З глибокої давнини люди намагалися перемогти або хоча б зрозуміти проказу. Мікроб її був знайдений у минулому столітті, культура його була виділена. Але це не допомогло ні з’ясувати механізм хвороби, ні перемогти її.

Почавши досліджувати проказу з нашої точки зору, ми насамперед звернули увагу на суворо постійний порядок ураження органів людини. Він виявився дуже схожим на порядок поширення процесу після операції з кулькою. Уже сама ця схожість говорила про те, що таємниця прокази лежить у нервовій природі організму.

Ми випробували блокаду на кількох десятках прокажених. І от дивись, результати: загальне поліпшення самопочуття, виразки заживають, набряки проходять, чутливість тканин відновлюється, судорожно зведені пальці, що роками не розгиналися, починають рухатися. Хвороба зникає! Чи назавжди — важко ще сказати. Проказа — повільна і підступна хвороба. Треба багато років, щоб перевірити результати лікування.