ГЧ

Так зароджується славнозвісний метод блокади.

Слідом за ним з’являється буксація — своєрідний гідромасаж спинного мозку, який теж допомагає тимчасово змінювати нервові відносини в організмі.

Настає день, коли до Ридана приходять сяючий лікар-маляріолог Дубравін і його новий співробітник, аспірант Данько, що на цей раз остаточно полаявся з скептиком-мікробіологом Халтовським. Вони як переможці кладуть на стіл свої трофеї: пачку історій хвороб.

— Повна перемога, Костянтине Олександровичу! — весело кричить Данько. Дивіться, тут одинадцять випадків…

— Стривайте, любий, так же не можна, треба по порядку, — перебиває лікар. — Давайте вже я розповім.

Ридан пам’ятає цю знаменну розповідь до найменших подробиць.

— Ну, в нас з малярією справи такі, — каже Дубравін, — лікуємо хініном. Одних виліковуємо, інших ні. Вважається, що існують якісь особливі раси плазмодіїв — хіностійкі. Гаразд. Ми і відібрали сорок чоловік таких хворих з різними формами малярії. У всіх регулярні приступи пропасниці — хінін зовсім не впливає. І от ми до звичайного хінного лікування додали відомий вам масаж спинного мозку — буксацію. Цю маніпуляцію зробили кожному хворому тільки один раз. І от результат: у всіх сорока приступи пропасниці припинилися одразу після буксації. Оце їх історії хвороби…

В Дубравіна очі поблискують із-за окулярів.

— Розумієте, Костянтине Олександровичу, — нетерпляче вставляє Данько, — якби плазмодії цих хворих були, справді хіностійкими, то…

— Заждіть, Данько, — знову спиняє його лікар, — є ще важливий факт. Серед цих сорока — двоє особливо цікаві: у них була тропічна форма, до того ж хіностійка. І вони видужали! Тоді ми підібрали нову партію з одинадцяти хворих тільки на тропічну малярію…

— І зовсім перестали давати їм хінін!.. — вставляє Данько.

— Так, перестали. Дванадцять днів витримували, щоб вони зовсім очистилися від хініну. І тоді зробили їм таку саму буксацію. Більше нічого.

— Ну? — підганяє Ридан з величезним нетерпінням. — Ну, і з цих одинадцяти хворих десять повністю видужали!

— Зовсім здорові?!

— Так. І плазмодію в їх крові, незважаючи на неодноразові аналізи, не знайдено.

Тепер уже ніщо не може стримати Данька.

— Ваші прогнози підтвердилися, Костянтине Олександровичу. З мікробами тепер усе ясно. Не тільки в них сидить хвороба. І хінін діє не на них, а на нерви, як і буксація. І хіностійкий буває не плазмодій, а організм. І зовсім не треба ганятися за мікробами, а треба шукати способи такої перебудови нервової системи, за якої хвороба неможлива. Мікроби тоді й самі зникнуть разом з іншими ознаками хвороби…

Ридан не перебиває. Він дивиться на свого учня з лагідною посмішкою.

Усі ці епізоди, вся епопея з нервами, що глибоко схвилювала науковий світ, були тепер для Ридана давно пройденим етапом.

Ще тривали жорстокі суперечки, обережні «старики» зводили хитромудрі теоретичні споруди, щоб захистити свої позиції. Послідовники риданівських ідей наполегливо закладали міцний фундамент нової споруди медицини.

А Ридан уже йшов геть від цієї споруди. Електричні явища в організмі, в мозку поглинули його цілком. Він возився з гальванометрами і осцилографами, знімав свої нескінченні цереброграми, розшукував якихось особливих радіотехніків.

«Талановитий, але схильний захоплюватися, непослідовний чоловік», — говорили про нього в таборі противників. Друзі дивувалися: «Чому ви відійшли од цієї роботи? Знайшли якусь помилку?» Ридан весело сміявся:

— Ніякої помилки! Все правильно. Але, друзі мої, пам’ятайте основний заповіт вченого-матеріаліста: будь-яка наукова робота має бути спрямована на досягнення чергової практичної мети. Тільки тоді вона буде плодотворною і в теоретичному відношенні. Яка у нас практична мета? Виліковувати людей. Не лікувати, а виліковувати! Напевне, радикально і в найкоротший строк. Яке б не було далеке повне розв’язання цього завдання, я уявляю собі справу так. Людина захворіла, приходить до нас. «Що у вас? Ага! Будь ласка: через вісім днів будете здорові». Ось на що треба орієнтуватися в нашій роботі. Ми з’ясували роль нервової системи в патології. Це, звичайно, дуже важливо для розв’язання завдання; ми тепер знаємо, принаймні, де протікає хвороба. Далі, треба навчитися керувати цими невідомими процесами в нервах. Виходить, чергове завдання тепер — дізнатися, що таке нерви, що в них відбувається. Досі наша наука цього, на жаль, не знає. От я цим і займаюся.

Ридан дізнався. Це сталося тієї ночі — пам’ятаєте? — коли професор повернувся додому після грози. Кролики, з’єднані проводами… Ганна, Наталя… Світанок…

Все тоді стало ясно. Гіпотеза перетворилася на теорію, яка робила зрозумілою основу складної системи керування живим організмом. Лишалося оволодіти цією системою, підкорити її людській волі.

Ридан знав, що для цього потрібно. Треба штучно відтворити ті електричні імпульси, які дають мозкові владу над організмом. Треба створити фізичне джерело цих імпульсів і потім, коли це потрібно, замінити дію мозку дією приладу.

Тоді… о, тоді здійсняться неймовірні мрії людини про повне звільнення від хвороб, які передчасно руйнують її організм, про довге, сяюче здоров’ям життя.

Ридан не міг сам створити такий прилад; мало того, він бачив, що своїм відкриттям змусив біологію випередити фізику. Фізика, техніка ще не спроможні були відтворювати коливання, що виникають у мозку.

— Що ж робити?

Ридан припинив роботу в лабораторії. Основний дослід був не раз перевірений у різних варіантах, з різними тваринами; зібралися нові цікаві спостереження, але це вже були деталі, працювати над якими треба було б лише в тому разі, коли б Ридан був упевнений, що джерело мозкових імпульсів можна сконструювати.

Він замкнувся в своєму кабінеті, безшумно ходив по величезному глибокому килиму з кутка в куток і так старанно куйовдив свою м’яку сріблясту борідку, начебто саме в ній була розв’язка.

Звичка самостійно переборювати будь-які труднощі в роботі час від часу підкидала йому зрадницьку думку: а чи не взятися самому серйозно за фізику, за радіотехніку? Ридан з обуренням відганяв цю провокаційну ідею. Дурниці! Якщо діяти так, то він ніколи не встигне довести почату справу до кінця. Та й зрозуміло, що розв’язати таку велику проблему одному неможливо.

Інші вчені повинні прийти на допомогу. І якщо сучасна фізика виявилася неспроможною задовольнити вимоги біології, якщо вона відстала, виходить, треба гнати фізику вперед! Як?..

Треба скликати разом з біологами і фізіологами найбільш прогресивних представників фізики, електротехніки, талановитих конструкторів, винахідників, викласти перед ними основи нової теорії, продемонструвати досліди, захопити їх перспективами перемоги над людським організмом.

Це буде соціальне замовлення науки, і його, безперечно, виконають радянські вчені.

Почалася організаційна діяльність. Ридан копався в довідниках, вишукуючи потрібних учених, радився із знайомими, з Академією наук, з головкомами наркоматів, старанно добираючи аудиторію для своєї доповіді.

Його помічник у господарських справах Муттер, спритний і меткий товстун, до якого міцно пристало прізвисько «Матуся», підшукував приміщення, розсилав повістки і взагалі займався технічною частиною наради.

Ридан довго обмірковував свій виступ. Його нечасті доповіді завжди були зрозумілі і цікаві, незалежно від складності теми. Він говорив простою мовою, уникаючи специфічної термінології, в хащах котрої деякі наукові працівники спритно ховали дрібні недоробки, а в цих недоробках часто були хибні навіть основні наукові висновки.

Тепер потрібна була особлива ясність: Ридана слухатимуть не лише колеги-фізіологи, але й техніки, які, можливо, вперше зіткнуться з новим для них колом питань. Необхідні кришталева ясність, проста мова і висновки, які повинні захопити людей. Ридан вирішив поговорити з Ганною.