ГЧ

З кожним днем хвороба прогресує. Зовсім здорові зуби поступово стають м’якими, легко стираються, деякі викришуються зовсім.

— Цинга? — здивовано питають Ридана. його ясні сірі очі блищать.

— Заждіть навішувати ярлики. Це ще не все.

Справді, в другого собаки з кулькою події пішли далі. У нього, крім «цинги», утворюється виразка на рогівці ока, уражена порожнина носа, виникає гнійне запалення середнього вуха.

— Дивіться: всі ці явища точно відповідають розташуванню гілок трійчастого нерва, — пробує узагальнити Андрій Андрійович.

— Заждіть, заждіть, — повторює Ридан.

Через кілька годин гинуть два собаки з п’яти. Розтин показує: великий крововилив у легені і численні виразки в шлунку та на кишках. Усе це робить кулька в мозку. П’ять контрольних тварин без кульки зовсім здорові.

Ті самі явища спостерігаються в собак, яким була зроблена зубна операція: виразки, ураження очей, крововилив у легені, смерть.

Слабкі дози токсинів дифтериту і стовбняка, що діяли короткий час на зубний нерв, не викликають ні дифтериту, ні стовбняка, але теж призводять до виразок, крововиливів у легені і смерті тварин.

Якщо розрізати сідничний нерв на лівому стегні, то від цього спочатку набрякає стопа, а потім на ній утворюється прогресуюча виразка. Починається гангрена, відпадають цілі фаланги пальців. Через деякий час ця картина повторюється на правій нозі, хоча нерв на правій стороні зовсім не оперували.

Фактів усе більше й більше, зошити всіх лабораторій пухнуть від записів. Досліди ще тривають, але Ридан уже бачить, що ідея правильна, перевірена, доведена.

Тоді він скликає нараду співробітників інституту. Один за одним з короткими повідомленнями про результати виступають керівники всіх лабораторій, що брали участь у дослідах. Кожен повинен знати, що вийшло в інших. Сам Ридан поки що мовчить. Тільки він знає всі роботи і міг би просто викласти їх зміст і висновки, та ні, краще хай люди самі спробують узагальнити результати дослідів, зрозуміти ідею. Вона складна, дуже нова, і сформулювати її не кожен наважиться — це означало б відмовитися од поглядів, які ще здаються непохитними.

Нарешті Ридан уперше вголос промовляє ці слова.

— Отже, можна констатувати, — каже він, — що в наших дослідах, діючи різними способами безпосередньо на нерви, ми викликаємо в організмі запалення, набрякання, виразки, пухлини, тобто майже всі відомі медицині види хворобливих симптомів. Це означає, що саме нерви, нервова система керують розвитком будь-якого патологічного процесу. Всі хвороби є результатом якихось порушень у діяльності нервів. Тепер вперше стає ясною схема хворобливого процесу. Організм увесь пронизаний нервами, з’єднаними в єдину струнку систему. І нема такої точки, такої клітини в організмі, доля якої не залежала б від впливу нервової системи. Доки ця система працює нормально — організм здоровий; це означає, що всі функції в ньому здійснюються нормально. Адже функціями керують нерви.

Та от на якій-небудь ділянці нервову сітку пошкоджено. Пошкодження можуть бути різні. Хай це буде укус отруйної комахи, хімічний опік, під дією якого робота нервів на даній ділянці хоча б тимчасово порушується.

Сусідні ділянки нервової системи, пов’язані у своїй діяльності з ураженою ділянкою, змушені якось перебудуватися, пристосуватися до зміни. Що сталася. Потім перебудовуються ще більш віддалені ділянки.

Так починається перебудова всередині нервової системи. Вона охоплює все нові й нові ділянки і, нарешті, приводить до якоїсь іншої комбінації нервових стосунків, за яких стають неминучими явні ознаки хвороби. Досі медицина приділяє захворюванню нервів особливе місце, особливий розділ патології. Вивчаючи хвороби, вона тільки в деяких випадках бере до уваги нерви. Це помилка! Тепер ми можемо твердити, що нема такої хвороби, в якій нерви не брали б участі, не відігравали б провідної і вирішальної ролі.

А звідси висновок, що й лікувати хвороби можна, діючи на нервову сітку. Застосовуючи свої звичайні методи лікування, медицина так і робить, хоча звичайно вона сама цього і не підозріває. В цьому її недосконалість.

Ридан підвівся.

— Ми відкриваємо новий розділ в історії медицини. Запитання є?

Приголомшені новими думками, слухачі якусь мить сидять нерухомо. Потім одразу зводиться кілька рук.

— А мікроби?

— А інфекційні захворювання?

Ридан сміється.

— Я так і думав. Чим несподіваніша думка, тим більше в ній незрозумілого. Пропоную на цьому, товариші, закінчити нашу нараду. Обміркуйте цю нову концепцію. Багато що, я впевнений, само собою стане зрозумілим, зайві запитання відпадуть, залишаться найділовіші. Найближчими днями зберемося знову.

Досліди з тваринами тривають.

Майже кожного ранку приходить вантажна машина і привозить десяток-два нових собак.

У бактеріологічній лабораторії починається війна. Два табори визначилися там одразу після виступу Ридана. Керівник лабораторії, професор Халтовський, відомий своїми блискучими роботами з мікробіології, очолює опір. Бачачи, що більшість його співробітників уже захоплена ідеєю Ридана, він починає діяти з властивою йому делікатністю і якоюсь в’їдливою ніжністю.

— Костянтин Олександрович — запальний чоловік, — каже він. — На жаль, в науці це не завжди… допомагає. Він говорить: «Усі хвороби», «всі патологічні процеси». Боюсь, що це помилка, і нам треба вчасно застерегти від неї професори. Чому «всі»?! Ну, а, скажімо, інфекційні захворювання? Їх теж організовують нерви? Виходить, уся боротьба з мікробами зводиться нанівець? Мікроби ні до чого? Виходить, найвизначніші відкриття Пастера, Мечнікова, Дженнера, Ерліха та інших славетних учених, завдяки яким людство позбулося жахів віспи, дифтериту, сифілісу — помилка?!

Риданівці мовчать. Важка артилерія професорських аргументів гнітить своєю авторитетністю. І нотки «справедливого обурення», які доречно звучали в словах професора, такі переконливі. Правда, бракує ясності. Чи так уже необхідно тривожити імена світил?

Аспірант-комсомолець Данько шукає ясності, насупившись і ламаючи в руках сірникову коробку. Сірники в ній перестали вже триматися і раз у раз випадають на підлогу.

— А все-таки ці експериментальні виразки на ногах виникають від подразнення нерва у віддаленому пункті, а не від мікроба, — вперто промовляє Данько і одразу переводить суперечку з туманних вершин у галузь конкретних уявлень і фактів. — Кожного разу ця операція неминуче приводить до виразок. Куркін це довів. Тут сумнівів не може бути. Знаєте, скільки він таких операцій зробив?

Халтовський смикає вусом, нервово кусає верхню губу.

— Добре! Але ж ми пересвідчилися, що всі ці виразки кишать звичайними для них мікробами? Чи, по-вашому, мікроби теж з’являються внаслідок подразнення нерва?

Данько мовчить.

— Спробуйте-но одержати експериментальну виразку без мікробів, чисто нервовим шляхом, — в’їдливо підкреслює мікробіолог, ворушачи в повітрі пальцями.

Можна подумати, що ця розмова передається по якомусь інститутському нерву у віддалений пункт — до Ридана. Він раптом входить у лабораторію.

— Ось що, товариші. Виразки на стопі виникають внаслідок самої лише дії на нервову систему. Факт доведений. Проте виразковий процес в усіх наших експериментах супроводжується появою звичайної для нього бактеріальної флори. Спробуйте-но розібратися, в чому тут справа.

І він виходить.

Халтовський похмуро дивиться в простір, вус його смикається.

А Данько підводить голову і посміхається товаришам.

Тим часом чутки про риданівські досліди виходять за межі інституту. В наукових установах, у клініках, в сім’ях учених виникають суперечки, накреслюється розкол; одні вже знаходять у новій теорії пояснення багатьох незрозумілих явищ, інші тремтять перед можливим потрясінням основ.

Ридан усе це знає. Йому розповідають співробітники, йому дзвонять, нарешті, приходять відвідувачі, щоб одержати вказівки і в своїх установах розпочати нові дослідження.