Невидимець. Машина часу

– Я не знаю, – признався Провінційний Мер.

– Це дуже просто. Простір, як уявляють його наші математики, має три виміри: Ширину, Довжину й Висоту, котрі завжди визначаються відповідними площинами, кожна з яких стоїть під прямим кутом до двох інших. Знайшлися деякі мудреці, що поставили собі питання: а чому лише три виміри, чому не може існувати й четвертий – під прямим кутом до решти трьох? Дехто пробував навіть створити чотиривимірну геометрію. Десь місяць тому професор Саймон Ньюком доповідав про це в Нью-Йоркському математичному товаристві. Ви знаєте, що на плоскій поверхні, яка має тільки два виміри, можна зобразити і тривимірне тіло. Так само, думають вони, модель з трьома вимірами дасть їм змогу подати зображення чотиривимірного тіла. Річ лише в тім, щоб опанувати перспективу тіла. Розумієте?

– Та нібито, – пробурмотів Провінційний Мер і, насупивши брови, поринув у глибокодумні міркування. Губи його ворушилися, немов він повторював якесь заклинання.

– Так, тепер я нібито розумію, – повторив він трохи згодом, і обличчя його одразу пояснішало.

– Мушу сказати вам, що якийсь час я і сам працював над геометрією чотирьох вимірів і дійшов деяких цікавих висновків. Ось, наприклад, портрет людини у віці восьми років, оце вона в п’ятнадцять років, а оце – в сімнадцять, у двадцять три і так далі. Це, так би мовити, тривимірні зображення чотиривимірного тіла, яке становить собою щось стале й незмінне.

– Вчені, – вів далі Мандрівник у Часі, трохи помовчавши, щоб слухачі встигли засвоїти сказане, – вчені дуже добре знають, що Час є одним із видів Простору. Ось вам звичайна наукова діаграма – крива погоди. Лінія, по якій я веду пальцем, показує коливання барометра. Вчора вдень він стояв отут, надвечір спустився, сьогодні вранці піднявся знову й поволі йде вгору. Звісно, живе срібло не креслило цієї лінії на жодному з визнаних усіма просторових вимірів. Але його коливання абсолютно точно визначаються нашою лінією, тому варто зробити висновок, що така лінія була накреслена саме в часовому вимірі.

– Чому ж тоді, – спитав Лікар, втупивши очі у вогонь каміна, – чому ж тоді, коли Час є тільки Четвертим Виміром Простору, його завжди визначали, та й тепер визначають, як щось зовсім відмінне? І чому не можемо ми пересуватися в ньому так, як і в інших вимірах Простору?

Мандрівник усміхнувся.

– А ви певні, що ми так уже вільно можемо пересуватись у Просторі? Ми можемо піти праворуч чи ліворуч, ступити назад або вперед, і люди завжди робили це. Я не заперечую, що ми вільно пересуваємось у двох вимірах. А що скажете ви про пересування вгору та вниз? Тут уже наші можливості обмежує сила тяжіння.

– Не зовсім так, – сказав Лікар. – Адже є повітряні кулі.

– Але до повітряних куль люди зовсім не могли пересуватись у вертикальному напрямі, якщо не зважати на стрибки угору та підняття на нерівності земної поверхні.

– І все-таки, хай і мало, а ми пересуваємося вгору та вниз, – не міг угамуватися Лікар.

– Легше, значно легше вниз, ніж угору.

– А в Часі ви не можете пересуватися зовсім. Ви не спроможні ані на крок відійти від теперішнього моменту.

– Ось тут, любий друже, ви й помиляєтеся. Саме в цьому помиляється й цілий світ. Ми завжди відходимо від теперішнього моменту. Наше духовне життя – річ нематеріальна, воно не має ніяких вимірів і пересувається з однаковою швидкістю від колиски й до могили в Четвертому Вимірі Простору – Часі. Це подібно до того, коли б ми, почавши своє існування на висоті п’ятдесяти миль над землею, неухильно падали вниз.

– Але головні труднощі в тому, що в Просторі ми вільно пересуваємось у всіх напрямках, а пересуватися в Часі, як хотіли б, не можемо, – зауважив Психолог.

– У цьому й полягає суть мого великого винаходу. Ви помиляєтеся, кажучи, ніби ми не спроможні пересуватись у Часі. Коли я, наприклад, пригадую якусь минулу подію й цілком виразно уявляю її, я, власне, одходжу назад до моменту її здійснення; на той час я, так би мовити, подумки відсутній: я на хвилину стрибаю назад, у минуле. Звичайно, ми не маємо змоги залишатися в минулому стільки часу, скільки хочемо, так само як дикун або тварина не може зависнути в повітрі на віддалі хоча б шести футів від землі. З цього погляду цивілізована людина має перевагу перед дикуном. Вона може, подолавши силу земного тяжіння, піднятися на повітряній кулі. То чого ж не уявити, що зрештою і в часовому вимірі ми зможемо зупиняти або прискорювати свій рух чи навіть повертати його назад, пересуваючись у протилежному напрямі?

– Це аж ніяк неможливо, – почав був Філбі. – Це вже...

– Чого б і ні? – здивувався Мандрівник у Часі.

– Це суперечить здоровому глузду.

– Якому глузду? – спитав Мандрівник.

– Ви можете доводити, що чорне – біле, та мене ніколи в цьому не переконаєте, – сказав Філбі.

– Може, й не переконаю, – погодився Мандрівник, – але тепер ви хоч зможете зрозуміти мету моїх досліджень у царині геометрії чотирьох вимірів. Я віддавна вже плекаю думку про машину...

– Щоб мандрувати в Часі! – вигукнув Дуже Молодий Чоловік.

– Вона рухатиметься і в Часі, і в Просторі, залежно від бажання того, хто керуватиме нею.

Філбі тільки посміхнувся.

– Я перевірив її на досліді, – сказав Мандрівник у Часі.

– Надзвичайно корисний винахід для історика, – промовив Психолог. – Можна було б повернутися в минуле та перевірити, скажімо, відому всім оповідь про Гастінгську битву.

– Чи не боїтеся, що звернете на себе забагато уваги? – застеріг Лікар. – Наші предки не дуже полюбляли анахронізми.

– Можна було б вивчити грецьку мову з уст самого Гомера або Платона, – замріяно мовив Дуже Молодий Чоловік.

– І вони, напевно, поставили б вам незадовільно. Адже німецькі вчені навдивовижу вдосконалили їхню давню мову.

– Тоді нам лишається ще майбутнє, – не вгамовувався Дуже Молодий Чоловік. – Подумайте тільки! Можна покласти всі свої гроші в банк під проценти, а самому майнути вперед.

– І виявити, що суспільство там засноване на суто комуністичних засадах, – докинув я.

– З усіх найекстравагантніших теорій... – почав Психолог.

– Авжеж. Так само думав і я, тому ніколи не казав про це, аж доки...

– Ви не пересвідчилися в цьому з досліду! – скрикнув я. – І можете довести це?

– Продемонструйте ваш дослід, – вигукнув Філбі, починаючи вже нетерпеливитись.

– Еге ж, покажіть нам ваші спроби, – приєднався до нього Психолог, – хоч я знаю, що все це химери.

Мандрівник у Часі обвів нас поглядом і посміхнувся. Далі, з тією ж посмішкою, він засунув руки в кишені й повільно вийшов з кімнати, і ми чули, як він човгав ногами, проходячи довгим коридором униз до своєї лабораторії.

– Чого це він туди подався? – здивовано глянув на нас Психолог.

– Утне якусь штуку, – висловив гадку Лікар.

Філбі заходився розповідати про фокусника, що його він бачив у Барслемі, та Мандрівник у Часі повернувся, і оповідання Філбі ми вже так і не почули.

II. Машина

У руках Мандрівник у Часі тримав якусь блискучу металеву раму, розміром трохи більшу за настільний годинник, надзвичайно тонкої роботи. Була вона зі слонової кістки й якоїсь прозорої кристалічної речовини. Надалі я мушу додержувати цілковитої точності, бо те, про що мовитиметься, здасться вам абсолютно неможливим (звичайно, коли не йняти віри поясненням нашого господаря). Мандрівник узяв маленький восьмикутний столик, що їх було кілька в кімнаті, і підсунув до каміна так, щоб дві ніжки його стали на килимок. На столик він поклав свою машину, потім підсунув стілець і сів. На столику стояла ще маленька лампочка під абажуром, яка яскраво освітлювала все навкруги. В кімнаті горіло ще з дванадцятеро свічок: дві з них, у бронзових свічниках, – на поличці каміна, а решта в канделябрах. Отож було ясно як удень. Я сів у низеньке крісло, поставивши його майже між каміном і Мандрівником у Часі. Філбі примостився позад Мандрівника й дивився поверх його плечей. Лікар і Провінційний Мер сиділи праворуч від нього, а Психолог – ліворуч. Ззаду Психолога стояв Дуже Молодий Чоловік. Усі ми були насторожені. Я вважаю за неймовірне, щоб за таких умов нас спромоглися б обдурити, хоч би який хитрий і дотепний не був фокусник.