Невидимець. Машина часу

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Невидимець. Машина часу, Веллс Герберт Джордж-- . Жанр: Научная фантастика. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Невидимець. Машина часу
Название: Невидимець. Машина часу
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 201
Читать онлайн

Невидимець. Машина часу читать книгу онлайн

Невидимець. Машина часу - читать бесплатно онлайн , автор Веллс Герберт Джордж
 

Герберт Джордж Веллс (1866-1946) – англійський письменник, публіцист, класик наукової фантастики. Перейнявши традицію свого попередника Жуля Верна і часто перегукуючись із ним, він продовжив захопливу розвідку майбутнього. «Машина часу» (1895) стала першим науково-фантастичним романом письменника. У цьому творі геніальний винахідник уможливлює мандрівки людини у часі й просторі. За десять років до Ейнштейна Веллс назвав реальність чотиривимірною. Паралельні світи, антигравітація, прискорювач темпу життя також вперше з’явилися у текстах фантаста-експериментатора, як і люди на Місяці. У романі «Невидимець» (1897) вчений Гриффін, після тривалих наукових досліджень, відкрив таємницю перетворення людини в невидимця. Ставши невидимим, герой здобуває необмежену владу над людьми, що він і намагається використати лише для своїх інтересів. Непомітно для себе чоловік перетворюється на злочинця, а потім і на жертву, що мусить боротися за виживання.

Для широкого кола читачів.

В оформленні обкладинки використана картина Рене Магрітта (Rene Magritte. The happy donor, 1966).  

 

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 53 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

– Чому він не стріляє? – прошепотів Кемп.

Раптом ворухнувшись, револьвер зблиснув на сонці. Кемп прикрив рукою очі й намагався стежити за рухом сліпучого пучка променів.

– Так він віддав револьвер! – скрикнув Кемп.

– ...обіцяєте не добиватись у двері? – казав саме в цю мить Едай. – Не надто зловживайте своїми перевагами. Хоч трохи поступіться.

– Повертайтесь у будинок. Відверто кажу вам, що не обіцяю нічого.

Едай, здавалось, наважився. Він повільно рушив до будинку, заклавши руки за спину. Кемп ошелешено стежив за ним. Револьвер зник, блиснув, зник знову і знову вимайнув, цей маленький блискучий предмет, що рухався слідом за Едаєм. Далі події відбувались блискавично: Едай стрибнув назад, круто обернувся, невдало спробував схопити револьвера, підвівши руки вгору, й упав ниць. Над спиною його пахнула у повітрі голуба хмарка диму, звуку від пострілу Кемп не чув. Едай конвульсійно шарпнувся, сперся на руку, знов упав і лежав уже непорушно.

Якийсь час Кемп стояв і дивився на спокійну й байдужу Едаєву позу. День був дуже гарячий і тихий. Здавалося, геть усе у світі завмерло, тільки два жовтих метелики ганялись один за одним у кущах між будинком і хвірткою. Едай лежав на галявині біля хвіртки. Штори в усіх віллах вздовж дороги на пагорб були затягнуті, і тільки в одній маленькій альтанці видніла жива душа – якась постать у білому, немов дідусь задрімав. Кемп шукав очима, чи не блисне де револьвер, але він зник. Потім погляд його спинився на Едаєві. Починалася серйозна гра...

У парадні двері стали стукати й дзвонити дедалі голосніше, але челядь, виконуючи Кемпів наказ, позачинялася по своїх кімнатах. Потім запала тиша. Кемп посидів, прислухаючись, а тоді обережно визирнув по черзі у всі три вікна кабінету, вийшов на сходи і тривожно прислухався. Озброївшись кочергою зі спальні, він ще раз пішов оглянути внутрішні засуви на віконницях першого поверху. Все було надійне й ціле. Кемп повернувся на мезонін. Едай ще лежав край посипаної рінню доріжки, там, де й упав. Дорогою, попід віллами, ішли двоє полісменів і Кемпова покоївка.

Все облягла мертва тиша. Три постаті наближалися дуже повільно. Кемп питав себе, що робить тепер його супротивник?

Раптом він здригнувся. Внизу щось затріщало. Повагавшись трохи, Кемп зійшов униз. По всьому будинку лунали важкі удари й тріск розколюваних дощок. Він ясно чув, як дзвеніли залізні засуви на віконниці. Кемп повернув ключа і ввійшов у кухню. В цю мить у кімнату влетіли розколоті, потрощені віконниці. Кемп аж прикипів до місця. Віконна рама, крім одної поперечки, була ще ціла, але від скла залишилась тільки зубчаста облямівка. Віконниці були виважені сокирою, що вже трощила раму й залізні ґрати, які захищали вікно. Раптом сокира метнулась убік і зникла.

Кемп бачив, як підстрибнув револьвер, що лежав був на доріжці. Кемп відступив. Револьвер вистрелив запізно, уламок від одвірка пролетів у доктора над головою. Кемп грюкнув дверима, замкнув їх на ключ і почув Гриффінові вигуки й сміх. Потім сокира знову почала рубати й трощити.

Кемп стояв у коридорі й намагався обдумати становище. За хвилину Невидимець буде в кухні. Ці двері надовго його не затримають, і тоді...

У парадні двері знову подзвонили. Певне, полісмени. Кемп вибіг у передпокій, накинув ланцюжок, одсунув засуви. Він озвався до покоївки, і лише коли та відповіла, скинув ланцюжок і відчинив двері. Всі троє вскочили в будинок, і Кемп знову замкнув вхід.

– Невидимець тут! – сказав він. – У нього револьвер і два набої. Він убив Едая. В усякому разі, поцілив. Ви бачили його коло хвіртки? Він там лежить.

– Хто? – спитав один із полісменів.

– Та Едай же.

– Ми підійшли з іншого боку, – сказала покоївка.

– Що то за грюкіт? – поцікавився полісмен.

– Він у кухні... або зараз буде там. Він знайшов сокиру... – почав Кемп.

Раптом весь будинок загув від ударів у кухонні двері. Покоївка глянула на двері та відступила до їдальні. Щойно Кемп хотів закінчити фразу, як вони почули, що двері кухні піддались.

– Сюди! – енергійно скрикнув Кемп і штовхнув полісменів в їдальню. – Кочергу! – гукнув він і кинувся до ґрат каміна. Кочергу, яка була у нього в руках, він дав одному полісменові, а кочергу з їдальні – другому і раптом відсахнувся назад.

Один полісмен, щось вигукнувши, націлився і влучив кочергою в сокиру. Револьвер випустив передостанню кулю, що пробила цінну картину Сіднея Купера. Другий полісмен, немов одмахуючись від оси, ударив по револьверу своєю зброєю, і револьвер, брязнувши, упав на підлогу.

При першому ж ударі покоївка верескнула, з хвилину постояла біля каміна, а тоді кинулась відчиняти віконниці, певно, маючи намір утекти крізь розбите вікно. Сокира відступила в передпокій і зависла на відстані двох футів від підлоги. Чути було важке дихання Невидимця.

– Відійдіть ви обоє! – сказав він. – Мені потрібен Кемп.

– А нам потрібні ви, – відповів перший полісмен, а тоді ступив наперед і кочергою вдарив у напрямі голосу. Невидимець, очевидно, відскочив назад, і кочерга влучила в підставку для парасольок. Наносячи удар, полісмен поточився, а Невидимець стукнув його по касці сокирою, зім’яв каску, наче вона була з паперу, і полісмен покотився на поріг кухні.

Але тим часом другий полісмен, націлившись позад сокири, влучив кочергою у щось м’яке. Розлігся болісний зойк, і сокира впала на підлогу. Полісмен замахнувся ще раз у порожнечу. Та вже нікуди не влучив. Тоді він поставив ногу на сокиру, ударив знову і, тримаючи кочергу напоготові, став пильно дослухатися до найменшого поруху.

Він чув, як хтось одчинив вікно в їдальні й швидко заходив кімнатою. Товариш його повернувся на бік і сів. Між оком і вухом у нього струменіла кров.

– Де він? – спитав поранений з підлоги.

– Не знаю. Я вдарив його. Стоїть десь у передпокої, якщо не прослизнув повз нас. Докторе Кемпе! Сер!..

– Докторе Кемпе! – гукнув він удруге.

Другий полісмен почав через силу зводитися на ноги. Нарешті таки встав. Раптом на кухонних сходах ледве чутно зашльопали босі ноги.

– Г-ех! – скрикнув перший полісмен і запустив кочергу, яка влучила в маленький газовий ріжок.

Спершу він побіг переслідувати Невидимця, а потім передумав і ввійшов до їдальні.

– Докторе Кемпе! – почав він і враз спинився. – Доктор Кемп – герой, – промовив він до свого колеги і глянув через його плече.

Вікно їдальні стояло широко розчинене, і ні покоївки, ні доктора Кемпа в кімнаті не було.

Думку свою про Кемпа другий полісмен висловив стисло, але промовисто.

XXVIII. Цькування ловця

Містер Гілас, власник сусідньої вілли, спав у себе в альтанці, коли почалась облога Кемпового будинку. Містер Гілас належав до тієї стійкої меншості, яка відмовлялася вірити в «усі ці безглузді вигадки» про невидиму людину. Дружина ж його, як не раз вона йому пригадувала потім, – вірила. Проте він наполіг на своєму; погуляв у саду – так, немов ніде нічого не сталося, а вдень, за своїм звичаєм, ліг там поспати. Поки Невидимець трощив вікна, він спав і раптом прокинувся з дивною певністю, що десь щось негаразд. Містер Гілас глянув на будинок Кемпа, протер очі і глянув ще раз. Потім він спустив ноги на землю, сів і став дослухатися. Згадав чорта, але дивне видовище не зникало. Будинок виглядав так, ніби його покинули багато тижнів тому... і покинули після запеклого бою. Всі шибки були повибивані. Крім кабінету на мезоніні, геть усі внутрішні віконниці були позачинювані.

– Можу побожитися, що там, – містер Гілас глянув на годинника, – двадцять хвилин тому все було гаразд.

Він міркував над цією загадковою пригодою, а вдалині тим часом бряжчали шибки. Поки містер Гілас сидів, роззявивши рота, сталася ще дивніша річ. Віконниця в їдальні Кемпового будинку раптом відчинилася, і в отворі вікна замаячіла покоївка в капелюшку й пальті, квапливо силкуючись підняти віконну раму. Потім поруч з нею показався чоловік – доктор Кемп – і став допомагати їй. Через секунду вікно відчинилося, покоївка вистрибнула надвір, кинулась уперед і зникла в кущах. Містер Гілас устав, запально вигукуючи якісь безладні слова з приводу цих предивних подій. Він бачив, як Кемп зліз на підвіконня, стрибнув униз і, якось ніби крадькома, пробіг доріжкою, що була обсаджена кущами. Потім він зник за кущем і знову з’явився. Тепер він дерся на паркан, що виходив у відкрите поле, вмить перехопився через нього і щодуху помчав схилом униз до вілли містера Гіласа.

1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 53 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название