Овсій

тиковій доріжці, що огинала будинок, з’явилося двоє людей. Це були хлопець і дівчина. Овсій, заклопотаний своїми думками, ледве ковзнув по них поглядом. Проте, щоб запам’ятати їх, цього було досить.

Обірвавши розмову, люди позирнули в роботів бік.

– Микола поставив новий обчислювач, – сказав високий юнак і кивнув у бік котеджу.

– Зразу видно, що нетяма! – засміялась дівчина. Вона зірвала билинку, піднесла до губів.

– Знову сплохував?

– Авжеж.

– А в чому саме, Лін?

– Гарний буде з тебе вчений. Обчислювача переплутав з системою, що здійснює самонавчання.

– Не вчений, а капітан.

– Все одно. – Лін уперто мотнула косою. – Капітан далеких трас – це водночас і вчений.

– Дивись, система, що здійснює самонавчання. Цікаво. – Хлопець притишив крок, приглядаючись.

– У будинок заходити не можна, – попередила Лін. – Там біолабораторія.

– Я тільки підійду…

– Ні, на терасу теж не можна. Правила Зеленого містечка не дозволяють.

– Шкода! – хлопець, очевидячки, засмутився.– У нас в інтернаті такого нема…

– Ці системи ще не поминули стадії навчання, – авторитетно пояснила Лін. – Та не журися, Фед. У Зеленому містечку ти часто їх зустрічатимеш.

Останні слова долинули до Овсія, коли юнак і дівчина були вже далеко. Хоч і з запізненням, але він збагнув, що мова йшла про нього. Не змінюючи пози, він провів їх поглядом.

Лін… Фед… Тоді Овсій і в голову не покладав, що згодом заприятелює з ними, що вони працюватимуть разом. А потім… потім ці двоє поринуть у небуття, бо життя людське, як і життя роботів, суворо обмежене законами природи. їх можна відкривати, можна змусити слугувати собі, але спростувати, відкинути неможливо…

Овсій коротко розбігся, легко перестрибнув через огорожу тераси. Та в момент приземлення втратив рівновагу й упав горілиць. Удар був досить відчутний. Довколишній світ гойднувся й повільно став одпливати вбік. «Нічого, це швидко мине, – подумав Овсій. – Головне – полежати кілька хвилин абсолютно нерухомо».

І справді, зорові функції незабаром дійшли норми.

Нараз маленький кібернетичний пристрій, тріпочучи крильми, опустився Овсієві на фотоелемент. Робот знову завмер. Він боявся поворухнутись. Хтозна, може, конструктор наділив цей чудернацький витвір почуттям страху. А йому так кортіло розгледіти механізм у всіх деталях. Дивовижне створіння, згорнувши крильця, поповзло по опуклому фотоелементові Овсія, солодко ніжачись на сонці. Його обтічне тільце здавалося найвикінченішим із усього того, що Овсій досі бачив. Цікаво, як у нього прикріплено крила? Овсій зробив необачний рух, і кібернетична істота вмить спурхнула з нього й опинилася на верхівці дерева. її крильця працювали так швидко, що утворювали два барвисті мінливі проти сонця кола.

Овсій повільно підвівся. Роззираючись, постояв.

Він був зовсім незалежний. Міг іти куди заманеться. Перед ним стояла єдина умова – о чотирнадцятій нуль-нуль вернутися в біолабораторію.

Овсій навіть не уявляв собі, що довкола стільки навдивовижу цікавої інформації.