Туманнiсть Андромеди

Іван Єфремов

ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ

ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ

Роман

Розділ І

ЗАЛІЗНА ЗІРКА

У тьмяному світлі, що відбивалося од стелі, шкали приладів здавалися галереєю портретів. Круглі були лукаві, поперечно овальні розпливались у нахабному самовдоволенні, квадратні застигли в тупій упевненості. Сині, блакитні, оранжеві, зелені вогники, мигаючи в них, підкреслювали враження.

У центрі вигнутого пульта вирізнявся широкий багряний циферблат. Перед ним у незручній позі схилилась дівчина. Вона забула про крісло, що стояло поруч. Червоний відблиск зробив старшим і суворішим юне обличчя, схилене над склом, окреслив різкі тіні навколо трохи випнутих уст, загострив ледь кирпатий ніс. Широкі насуплені брови, здавалося, стали ще чорнішими, надавши очам похмурого, приреченого виразу.

Тихий спів лічильників обірвався неголосним металічним брязкотом. Дівчина здригнулась, випросталась і заклала за голову тонкі руки, вигинаючи втомлену спину.

Позаду клацнули двері, виринула велика тінь, перетворилася в людину з уривчастими й точними рухами. Спалахнуло золотаве світло, і густе темно-руде волосся дівчини ніби заіскрилось. Її очі теж загорілися, з тривогою і любов’ю звертаючись до того, хто ввійшов.

— Невже ви не заснули? Сто годин без сну!..

— Поганий приклад? — не усміхаючись, але весело спитав чоловік. У його голосі вчувалися, немовби підсилюючи мову, високі металічні ноти.

— Усі інші сплять, — несміло промовила дівчина, — і… нічого не знають, — додала вона тихо.

— Не бійтеся говорити. Товариші в глибокому сні, і зараз нас тільки двоє, що не сплять у космосі, а до Землі п’ятдесят більйонів кілометрів — усього півтора парсека!

— І анамезону тільки на один розгін! — Жах і захоплення чулися у вигуку дівчини.

Два стрімкі кроки — і начальник тридцять сьомої зоряної експедиції Ерг Ноор опинився біля багряного циферблата.

— П’яте коло!

— Авжеж, увійшли в п’яте. І… нічого. — Дівчина кинула красномовний погляд на звуковий рупор автомата-при-ймача.

— Бачите, спати не можна. Треба продумати всі варіанти, всі можливості. Наприкінці п’ятого кола повинно бути рішення.

— Але це ще сто десять годин…

— Гаразд, посплю тут у кріслі, коли закінчиться діяння спораміну. Я прийняв його двадцять чотири години тому.

Дівчина щось зосереджено обмірковувала і, нарешті, зважилася:

— Може, зменшити радіус кола? Що як у них аварія передавача?

— Не можна! Зменшити радіус, не сповільнюючи швидкості, — миттєве руйнування корабля. Зменшити швидкість і… потім без анамезону… півтора парсека із швидкістю найстародавніших місячних ракет? Через сто тисяч років наблизимось до нашої Сонячної системи.

— Розумію… Але не могли вони…

— Не могли. В далеку давнину люди могли бути недбалими або обдурювати одне одного і себе. Але не тепер!

— Я не про це, — образа забриніла в різкій відповіді дівчини. — Я хотіла сказати, що, можливо, “Альграб” теж шукає нас, відхилившись од курсу.

— Так дуже відхилитися він не міг. І не міг не вирушити в точно розрахований і призначений час. Коли б і сталося неймовірне і вийшли з ладу обидва передавачі, то зореліт, безсумнівно, почав би перетинати коло діаметрально, і ми почули б його на планетарному прийомі. Помилитися не можна — ось вона, умовна планета!

Ерг Ноор показав на дзеркальні екрани в нішах з усіх чотирьох боків поста управління. В глибокому мороці горіли незліченні зорі. На лівому передньому екрані швидко пролетів маленький сірий диск, ледь освітлений своїм світилом, надто віддаленим звідси, від краю системи Б-7336-С+87-А.

— Наші бомбові маяки працюють чітко, хоч ми й скинули їх чотири незалежних роки тому. — Ерг Ноор показав на виразну смужку світла вздовж довгого скла в лівій стіні. — “Альграб” мав бути тут уже три місяці тому. Це значить, — Ноор завагався, ніби не наважувався винести вирок, — “Альграб” загинув!

— А якщо не загинув, а пошкоджений метеоритом і не може розвивати швидкості?.. — не хотіла втрачати надію рудоволоса дівчина.

— Не може розвивати швидкості! — повторив Ерг Ноор. — Та хіба це не те саме, коли між кораблем і метою стануть тисячоліття шляху? Тільки гірше — смерть прийде не відразу, минуть роки приреченої безнадійності. Може, вони покличуть — тоді дізнаємося… років через шість… на Землі.

Ерг Ноор швидко витягнув складане крісло з-шд стола електронної обчислювальної машини. Це була мала модель “МНУ” 11. Досі через велику вагу, розміри і недостатню міцність не можна було встановлювати на зорельотах електронну машину-мозок типу “ІТУ” для всебічних операцій і повністю доручити їй управління зорельотом. У посту управління мав чергувати навігатор, тим більше, що точне орієнтування курсу корабля на таку велику відстань було неможливе.

Руки начальника експедиції швидко, мов у піаніста, замелькали над рукоятками і кнопками обчислювальної машини. Бліде, з різкими рисами обличчя закам’яніло, високе чоло, вперто нахилене над пультом, здавалось, кидало виклик силам стихії, що загрожували живому маленькому світові, який забрався в заборонені глибини простору.

Ніза Кріт, юний астронавігатор, яка вперше потрапила в зоряну експедицію, стихла і не дихаючи стежила за Ноо-ром, заглибленим у свої думки. Який спокійний, повний енергії й розуму коханий чоловік!.. Коханий уже давно, всі п’ять років. Немає рації таїти від нього… І він знає, Ніза відчував це… Зараз, коли сталося це лихо, їй випала радість чергувати разом з ним. Три місяці віч-на-віч, поки решта екіпажу зорельота перебуває в солодкому гіпнотичному сні. Ще лишилося тринадцять днів, потім заснуть вони на півроку, поки не пройде ще дві зміни чергових: навігаторів, астрономів і механіків. Інші — біологи, геологи, чия робота почнеться тільки на місці прибуття, — можуть спати і довше, тоді як астрономи — о, в них напруженіша праця!

Ерг Ноор підвівся, і думки Нізи обірвались.

— Я піду в кабіну зоряних карт. Ваш відпочинок через… — він глянув на циферблат залежного годинника, — дев’ять годин. Встигну виспатись перед тим, як заступити вас.

— Я не втомилась, я буду тут скільки треба, аби тільки ви змогли відпочити!

Ерг Ноор насупився, хотів заперечити, але поступився перед ніжністю слів і золотаво-карих очей, що довірливо дивилися на нього, усміхнувся й мовчки вийшов.

Ніза сіла в крісло, звичним поглядом оглянула прилади і глибоко замислилась.

Над нею чорніли відбивні екрани, через які центральний пост управління оглядав безодню навколо корабля. Різноколірні вогники зірок здавалися голочками світла, що пронизували око наскрізь.

Зореліт обганяв планету, і її тяжіння примушувало корабель гойдатися вздовж мінливого напруження поля гравітації. Зловісні величні зірки у відбивних екранах робили карколомні стрибки. Зображення сузір’їв змінювалися з неймовірною швидкістю.

Планета К2-2Н-88, далека від свого світила, холодна, позбавлена життя, була відома як зручне місце для зустрічі зорельотів… для зустрічі, яка не відбулася. П’яте коло… І Ніза уявила собі свій корабель, що трохи уповільнив швидкість і мчить по величезному колу радіусом у мільярд кілометрів, безперервно обганяючи планету, яка повзе, мов черепаха. Через сто десять годин корабель скінчить п’яте коло… І що тоді? Могутній розум Ерга Ноора зараз зібрав усі сили, шукаючи найкращого виходу. Начальник експедиції і командир корабля помилятися не може — бо зореліт першого класу “Тантра” з екіпажем із найвідоміших учених ніколи не повернеться з безодні простору! Але Ерг Ноор не помилиться…