Туманнiсть Андромеди

Ніза Кріт раптом відчула огидну нудоту, яка свідчила про відхилення зорельота від курсу на якусь частку градуса, що припустимо тільки на зменшеній швидкості, бо інакше від його тендітного живого вантажу не лишилося б і сліду. Ледве розсіявся сірий туман в очах дівчини, її знову почало нудити, — корабель вийшов на курс. Це неймовірно чутливі локатори намацали в чорній безодні попереду метеорит — найголовнішу небезпеку зорельотів. Електронні машини, які керують кораблем (бо тільки вони можуть проробляти всі маніпуляції з потрібною швидкістю — людські нерви непридатні для космічних швидкостей), в мільйонну частку секунди відхилили “Тантру” і, коли небезпека минула, так само швидко повернули на попередній курс.

“Що ж завадило таким же машинам урятувати “Альграб”? — подумала, отямившись, Ніза. Його, напевне, пошкодив зустрічний метеорит. Ерг Ноор казав, що досі кожний десятий зореліт гине від метеоритів, незважаючи на винахід таких чутливих локаторів, як прилад Волла Хода і захисні енергетичні покриття, які відкидають дрібні частки. Загибель “Альграба” поставила їх самих у небезпечне становище, коли здавалося, що все добре обмірковано й передбачено. Дівчина почала пригадувати все, що трапилося з часу вильоту.

Тридцять сьому зоряну експедицію було виряджено на планетну систему близької зірки в сузір’ї Змієносця, єдина населена планета якої — Зірда — давно розмовляла з Землею та іншими світами по Великому Кільцю. Зненацька вона замовкла. Понад сімдесят років не надходило жодного повідомлення. Земля, як найближча до Зірди планета Кільця, повинна була з’ясувати, що сталося. Це був її обов’язок. Тому до складу експедиції ввійшли кілька видатних учених, нервова система яких після багаторазових випробувань була здатна перенести роки перебування в зорельоті. Запас пального для двигунів — анамезону, тобто речовини із зруйнованими мезонними зв’язками ядер, що має світлову швидкість витікання, взяли в обріз не через вагу анамезону, а внаслідок величезного об’єму контейнерів зберігання. Запас анамезону розраховували поповнити на Зірді. В тому разі, коли б з планетою сталося щось серйозне, зореліт другого класу “Альграб” повинен був зустріти “Тантру” біля орбіти планети К2-2Н-88.

Ніза чутким вухом вловила змінений тон настройки поля штучного тяжіння. Диски трьох приладів праворуч замиготіли нерівно, увімкнувся електронний щуп правого борту. На освітленому екрані з’явився вугластий блискучий предмет. Він рухався, як снаряд, прямо на “Тантру” і, виходить, був далеко. Це був гігантський уламок речовини, які можна було зустріти надзвичайно рідко в космічному просторі, і Ніза поспішила визначити його об’єм, масу, швидкість і напрям польоту. Тільки коли клацнула автоматична котушка журналу спостережень, Ніза повернулась до своїх спогадів.

Найвиразнішим з них було похмуре криваво-червоне сонце, що виростало в полі зору екранів в останні місяці четвертого року мандрівки, четвертого для всіх жителів зорельота, Що летів із швидкістю 5/6 абсолютної одиниці — швидкості світла. На Землі минуло вже близько семи років, які називались незалежними.

Фільтри екранів, оберігаючи людські очі, змінювали колір і силу проміння будь-якого світила. Воно ставало таким, яким його бачили крізь товсту земну атмосферу з її озонним і водяним захисними екранами. Дивовижно примарне фіолетове світло високотемпературних світил здавалося блакитним або біліло, похмурі сіро-рожеві зорі ставали веселими, золотаво-жовтими, схожими на наше Сонце. Тут світило, що горіло переможним яскраво-червоним вогнем, набирало тьмяного кривавого тону, в якому земний спостерігач звик бачити зірки спектрального класу [1] М5. Планета була значно ближче до свого сонця, ніж наша Земля — до свого. В міру наближення до Зірди її світило стало величезним червоним диском, що посилав масу теплових променів.

За два місяці до підходу до Зірди “Тантра” вже намагалася зв’язатись із зовнішньою станцією планети. Тут була тільки одна станція на невеликому, позбавленому атмосфери природному супутнику, що знаходився ближче до Зірди, ніж Місяць до Землі.

Зореліт продовжував кликати і тоді, коли до планети лишилося тридцять мільйонів кілометрів і величезна швидкість “Тантри” сповільнилась до трьох тисяч кілометрів на секунду. Чергувала Ніза, але і весь екіпаж не спав, чекаючи зустрічі перед екранами в центральному посту управління.

Ніза викликала станцію, збільшуючи потужність передачі і кидаючи вперед віялоподібні промені.

Нарешті вони побачили крихітну блискучу цяточку супутника. Зореліт почав описувати орбіту навколо планети, поступово наближаючись до неї по спіралі і вирівнюючи свою швидкість із швидкістю супутника. “Тантра” і супутник наче зчепилися невидимим канатом, і зореліт повис над маленькою планетною, яка швидко бігла по своїй орбіті. Електронні стереотелескопи корабля тепер промацували поверхню супутника. І раптом перед екіпажем “Тантри” постало незабутнє видовище.

Попереду палала у відблисках кривавого сонця величезна пласка скляна будова. Просто під дахом видно було щось на зразок великого залу для зборів. Там нерухомо застигло багато істот, не схожих на землян, але, безперечно, людей. Астроном експедиції Пур Хісс, новак у космосі, який змінив перед самим від’їздом випробуваного працівника, хвилюючись продовжував поглиблювати фокус інструмента. Ряди людей, що невиразно виднілися під склом, були зовсім нерухомі. Пур Хісс посилив збільшення. Стало видно підвищення, оточене пультами приладів, з довгим столом, на якому, схрестивши ноги, перед аудиторією сиділа людина з божевільним, спрямованим у далечінь поглядом страшних очей.

— Вони мертві, заморожені! — вигукнув Ерг Ноор.

Зореліт повис над супутником Зірди, і чотирнадцять пар очей не відриваючись стежили за скляною могилою — це справді була могила. Скільки років сидять тут ці мерці? Сімдесят років тому замовкла планета, а коли додати шість років польоту променів — три чверті століття…

Всі погляди були звернені на начальника. Ерг Ноор, блідий, вдивлявся в палеву імлу атмосфери планети. Крізь неї тьмяно просвічували ледве помітні обриси гір, відблиски морів, але ніщо не давало відповіді, по яку вони прибули сюди.

— Станція загинула, і за сімдесят п ять років її не відновили! Це означає катастрофу на планеті. Треба спускатися, пробивати атмосферу, а може, й сісти. Тут зібралися всі — я питаю думку Ради…

Заперечувати почав тільки астроном Пур Хісс. Ніза обурено розглядала його великий хижий ніс і низько посаджені негарні вуха.

— Якщо на планеті катастрофа, то ніяких шансів дістати анамезон у нас немає. Обліт планети на невеликій висоті і тим більше приземлення зменшать наш резерв планетарного пального. Крім того, невідомо, що сталося. Можуть бути потужні випромінювання, від яких загинемо і ми.

Інші члени експедиції підтримали начальника.

— Ніякі планетні випромінювання не страшні для корабля з космічним захистом. З’ясувати, що сталося, — хіба не заради цього нас послали сюди? Що відповість Земля Великому Кільцю? Встановити факт — це ще дуже мало, треба пояснити його. Пробачте мені за ці учнівські міркування! — сказав Ерг Ноор, і звичні металічні нотки в його голосі задзвеніли насмішкувато. — Навряд чи ми зможемо ухилитися від свого безпосереднього обов’язку…

— Температура верхніх шарів атмосфери нормальна! — радісно вигукнула Ніза.

Ерг Ноор усміхнувся і почав обережно спускатися, виток за витком, сповільнюючи спіральний біг зорельота, що наближався до поверхні планети. Зірда була трохи менша від Землі, і на низькому обльоті не потрібна була велика швидкість. Астрономи і геолог звіряли карти планети з тим, що показували оптичні прилади “Тантри”. Материки точно зберегли колишні обриси, моря спокійно виблискували в червоному сонці. Не змінили своїх форм і гірські хребти, відомі з попередніх знімків, — тільки планета мовчала.

Тридцять п’ять годин люди не залишали своїх спостережних постів.

Склад атмосфери, випромінювання червоного світила — все збігалося з колишніми даними про Зірду. Ерг Ноор розгорнув довідник про Зірду і знайшов стовпчик даних про її стратосферу. Іонізація була вище звичайної. Неясний і тривожний здогад почав визрівати в голові Ноора.