Туманнiсть Андромеди

На шостому витку спускової спіралі стало видно обриси великих міст. Але в приймачах зорельота не почулося жодного сигналу.

Ніза Кріт змінилася, щоб попоїсти, і начебто задрімала, їй здалося, що вона спала всього кілька хвилин. Зореліт ішов над нічним боком Зірди не швидше звичайного земного спірольота. Тут унизу мали бути міста, заводи, порти. Жодний вогник не блимнув у непроглядній пітьмі, хоч як шукали його у потужні оптичні стереотелескопи. Оглушливий грім атмосфери, яку розтинав зореліт, певно, було чути на десятки кілометрів.

Минула година. Не спалахнув жодний вогник. Напружене чекання ставало нестерпним. Ноор увімкнув попереджувальні сирени. Жахливе виття розляглося над чорною безоднею внизу, і люди Землі сподівалися, що його, злившись із гуркотом повітря, почують жителі Зірди, які загадково мовчали.

Крило вогненного світла прорізало зловісну темряву. “Тантра” вийшла на освітлений бік планети. Внизу, як і раніше, слалася бархатиста чорнота. Швидко збільшені знімки показали, що це суцільний килим квітів, схожих на оксамитно-чорні маки Землі. Зарості чорних маків простяглися на тисячі кілометрів, замінивши собою все — ліси, чагарники, очерети, трави. Неначе ребра величезних кістяків, виднілися серед чорного килима вулиці міст, червоними рамами іржавіли залізні конструкції. Ніде ні живої істоти, ні деревця — тільки чорні маки!

“Тантра” скинула бомбову спостережну станцію і знову ввійшла в ніч. Через шість годин станція-робот повідомила про склад повітря, температуру, тиск та інші умови на поверхні ґрунту. Все було нормальним для планети, за винятком підвищеної радіоактивності.

— Страхітлива трагедія! — приглушено пробурмотів біолог експедиції Еон Тал, записуючи останні дані станції. — Вони вбили самі себе і всю свою планету!

— Невже? — спитала Ніза, ховаючи набіглі сльози. — Жахливо! Адже іонізація зовсім не така сильна.

— Минуло вже чимало років, — суворо відповів біолог. Його горбоносе обличчя черкеса, мужнє, незважаючи на молодість, стало грізним. — Такий радіоактивний розпад тим і небезпечний, що накопичується непомітно. Століттями загальна кількість випромінювання могла збільшуватися кор за кором, як ми називаємо біодози опромінювання, а потім одразу якісний стрибок! Руйнівна спадковість припинення народження потомства, до того ж променеві епідемії… Це трапляється не вперше — Кільцю відомі подібні катастрофи…

— Наприклад, так звана “Планета лілового сонця”, — пролунав позаду голос Ерга Ноора.

— Трагічно, що її дивне сонце забезпечувало мешканцям дуже високу енергетику, — зауважив похмурий Пур Хісс, — при світності в сімдесят вісім наших сонць і спектральному класі А-нуль…

— Де ця планета? — поцікавився біолог Еон Тал. — Чи це не та, яку Рада збирається заселити?

— Та сама. На згадку про неї було названо “Альграб”.

— Зоря Альграб, інакше Дельта Ворона! — вигукнув біолог. — Але до неї дуже далеко!

— Сорок шість парсеків. Та ми будуємо все більш дальні зорельоти…

Біолог кивнув головою і пробурмотів, що навряд чи треба було називати зореліт ім’ям загиблої планети.

— Але зірка не загинула, і планета ціла. Не мине й століття, як ми засіємо і заселимо її, — впевнено відповів Ерг Ноор.

Він зважився на важкий маневр — змінити орбітальний шлях зорельота з широтного на меридіональний, вздовж осі обертання Зірди. Як же піти від планети, не з’ясувавши, чи всі загинули? Може, ті, що лишилися живі, не можуть покликати на допомогу зореліт, бо у них зруйновані енерго-станції і зіпсовані прилади.

Не вперше бачила Ніза Ерга Ноора за пультом управління в момент відповідального маневру. З непроникно твердим обличчям, з різкими, завжди точними рухами, він здавався їй легендарним героєм.

І знову “Тантра” здійснювала безнадійний шлях навколо Зірди, цього разу від полюса до полюса. Подекуди, особливо в середніх широтах, з’явилися широкі зони оголеного ґрунту. Там у повітрі стояв жовтий туман, крізь який мерехтіли гігантські пасма червоних пісків, які розвіював вітер.

А далі знову простягалися траурні оксамитові покривала чорних маків — єдиних рослин, які не піддалися радіоактивності або дали під її впливом життєздатну мутацію.

Усе стало зрозумілим. Шукати десь серед мертвих руїн анамезонне пальне, що припасли для гостей з інших світів за рекомендацією Великого Кільця (Зірда не мала ще зорельотів, а тільки планетольоти), було не тільки безнадійно, а й небезпечно. “Тантра” почала поволі розкручувати спіраль польоту в зворотний бік від планети. Набравши швидкість сімнадцять кілометрів за секунду на іонно-тригерних, або планетарних, моторах, які використовувались для польотів між планетами, зльотів і посадок, зореліт відходив од мертвої планети. “Тантра” взяла курс на незаселену, відому тільки під умовним шифром систему, де були скинуті бомбові маяки і де мав чекати “Альграб”. Увімкнулись анамезонні двигуни. Їх сила за п’ятдесят дві години розігнала зореліт до його нормальної швидкості в дев’ятсот мільйонів кілометрів за годину. До місця зустрічі лишилося п’ятнадцять місяців шляху, або одинадцять, за залежним часом корабля. Весь екіпаж, крім чергових, міг поринути в сон. Але ще місяць тривало загальне обговорення, розрахунки і підготовка доповіді для Ради. З даних довідників про Зірду вибрали згадування про рисковані експерименти з атомним пальним, що частково розпадалося. Знайшли виступи видатних учених загиблої планети, які попереджали про появу ознак шкідливого впливу на життя і наполягали на припиненні експериментів. Сто вісімнадцять років тому по Великому Кільцю було надіслано коротке попередження, достатнє для людей високого розуму, але, очевидно, не взяте до уваги урядом Зірди.

Не лишалося сумніву, що Зірда загинула від скупчення шкідливої радіації після численних необережних експериментів і необачного застосування небезпечних видів ядерної енергії замість мудрих шукань інших, не таких шкідливих.

Давно вже було відгадано загадку, двічі екіпаж зорельота змінював тримісячний сон на нормальне життя такої ж тривалості.

А тепер уже багато діб “Тантра” описує кола навкруги сірої планети, і з кожною годиною зменшується надія на зустріч з “Альграбом”. Насувається щось грізне…

Ерг Ноор зупинився на порозі, дивлячись на замислену Нізу. Її схилена голова з короною густого волосся схожа була на пухнасту золоту квітку… Задирливий хлопчачий профіль, косувато посаджені очі, які часто мружилися від стримуваного сміху, а зараз, широко розплющені, з тривогою і мужністю питали про невідоме! Дівчина сама не усвідомлює, якою великою внутрішньою підтримкою стала вона для нього з своєю самовідданою любов’ю. Для нього, який, незважаючи на довгі роки випробувань, що загартували волю і почуття, все-таки втомлюється бути начальником, готовим у першу-ліпшу хвилину взяти на себе яку завгодно відповідальність за людей, корабель, за успіх експедиції. Там, на Землі, давно вже не лишилося такої одноособової відповідальності — рішення завжди приймає та група людей, яка й покликана виконувати роботу. А коли трапляється щось особливе, вмить можна дістати будь-яку пораду, найскладнішу консультацію. Тут порад почути ніде, і командирам зорельотів надаються особливі права. Було б легше, коли б така відповідальність тривала два-три роки, а не десять-п’ятнадцять років — середній строк зоряної експедиції.

Він ступив до центрального поста.

Ніза схопилася назустріч Ергу Ноору.

— Я підібрав усі потрібні матеріали і карти, — сказав він, — завдамо роботу машині!

Начальник експедиції простягся в кріслі і поволі перевертав металеві аркуші, називаючи цифри координат, напруження магнітних, електричних і гравітаційних полів, потужність потоків космічних часток, швидкість і щільність метеорних струменів. Ніза, зіщулившись од напруження, натискувала кнопки і повертала вимикачі обчислювальної машини. Ерг Ноор дістав серію відповідей, спохмурнів і замислився.

— На нашому шляху є сильне поле тяжіння — місце скупчення темної речовини в Скорпіоні, біля зірки 6555-ЦР+11-ПКУ, — заговорив Ноор. — Щоб уникнути витрати пального, треба відхилитися сюди, до Змії. В давнину літали без моторів, використовуючи гравітаційні поля як прискорювачі на їхніх краях.