Пяте Правило Чарiвника, або Дух Вогню

— Будь ласка, Далтон. Ми давно знайомі. І твоя чесність для мене важлива. Зрештою, я ж була чесна з тобою щодо твоєї дружини.

— Так, була, — кивнув він.

Зробивши ковток, вона поклала руку йому на плече.

— І ти все ще страждаєш через це? Або навчився сприймати життя таким, як воно є?

— Мушу признатися, Хільдемара, мені було… самотньо. Моя дружина так часто… зайнята. Ніколи не думав, що у мене виявиться настільки зайнята дружина.

Хільдемара співчутливо посміхнулася.

— Бідненький! Я знаю, як тобі. Мій чоловік теж частенько зайнятий.

Далтон відвернувся, ніби збентежився.

— Оскільки моя дружина більше не пов'язана нашими обітницями, я виявив, що у мене є… потреби, які вона не може задовольнити. Соромно зізнатися, але я цілком недосвідчений в такого роду справах. Вважаю, більшість чоловіків легко б освоїлися з цим. Я — ні.

Вона підійшла до нього ззаду і прошепотіла на вухо:

— Продовжуй. Я слухаю. Не соромся. Адже ми старі друзі.

Він повернувся до неї обличчям, з удаваним захопленням розглядаючи не дуже пишний бюст, який сама Хільдемара вважала вельми апетитним.

— Оскільки моя дружина більше не зберігає дані нею обітниці, будучи покликаною до Суверена, я не бачу, чому повинен зберігати свої. Особливо коли в мене є… потреби.

— Ну звичайно ж, не повинен!

— А ти якось казала, щоб я прийшов в першу чергу до тебе, якщо щось зміниться з моїми обітницями. Так от, якщо тебе це ще цікавить, то все змінилося.

У відповідь вона поцілувала його. І це виявилося не так огидно, як він думав. Закривши очі, Далтон навіть зміг отримати деяке задоволення.

Він дещо здивувався, коли Хільдемара тут же перейшла до більш конкретних дій. Хоча в кінцевому підсумку яка різниця? Раз вона хоче приступити до справи негайно, він не заперечує.

69

Високогір'я над долиною Наріф виявилося саме таким малоприємним містечком, як і уявляв собі Річард, — мертва пустка, пронизуючий вітер, що здіймав хмари брудного пилу.

Слід було очікувати, що Йозеф Андер обере собі щось подібне.

Гори, що оточували мертве озеро, теж були мертві. Скелясті, темно-бурі, позбавлені будь-яких ознак життя, з засніженими вершинами. Тисячі збігаючих зі схилів струмочків виблискували на сонці, як ікла.

Прямо навпроти пустки зеленіли кущі паки, дуже схожі на водяні лілії, плаваючі на широкій водній гладі, що губилася серед гір.

Коней Річард залишив нижче і залишок шляху пройшов пішки по виявленій ним вузькій стежині, що вела вгору прямо до озера. Коней він прив'язав неміцно і порозсідлував, щоб, якщо він не повернеться, тварини могли самі звільнитися і піти.

Єдине, що штовхало його вперед, це безмірна любов до Келен. Він має вигнати шимів, відновити магію і вилікувати Келен. Це — його єдина мета. І ось тепер він стояв на голій землі біля отруйних вод, твердо знаючи, що треба робити.

Він повинен переграти, перевершити Йозефа Андера. Не було ніяких ключів до вирішення завдання з шимами, не було ніякого рішення. І не було ніяких відповідей, які чекають, коли їх знайдуть. Йозеф Андер не залишив жодної діри в тканині своєї магії.

Єдиний шанс — зробити те, чого Йозеф Андер ніяк не міг очікувати. Річард досить добре вивчив цю людину, щоб зрозуміти спосіб його думок. Він знав, у що вірив Андер і що, на думку стародавнього чаклуна, повинні були робити люди. Для успішного завершення цієї історії Річард не повинен робити те, на що розраховував Андер. Він зробить те, до чого Йозеф Андер підштовхував чарівників, але чого вони так і не зрозуміли.

Річард сподівався, що йому вистачить сил довести все до кінця. Він скакав кілька дні безперервно, змінюючи коней, щоб ті не видихалися і змогли потім відвезти його назад. А ночами йшов пішки, поки ноги несли.

Він безмірно втомився і сподівався тільки, що протримається ще трохи. Заради Келен.

З обробленого золотом кошеля на поясі Річард дістав білий чаклунський пісок і почав акуратно малювати ним Благодать. Почавши з позначаючих магію променів, він малював її строго в зворотному порядку від того, що показував Зедд. Стоячи в центрі, Річард проводив лінії всередину, до себе.

Потім намалював зірку, що зображала Творця, потім круг життя і квадрат завіси і в останню чергу зовнішнє коло, що позначало початок потойбічного світу.

Як говорив Йозеф Андер, уява — ось що робить чарівника великим, бо лише володіючий уявою здатний вийти за рамки традицій. Благодать може скоритися винахідливому заклинанню. Річард розраховував на більше. Набагато більше. Стоячи в центрі Благодаті, Річард звів кулаки до неба.

— Реехані! Сентраші! Вазі! Я закликаю вас!

Він знав, що їм потрібно. Йозеф Андер розповів йому.

— Реехані! Сентраші! Вазі! Я закликаю вас і пропоную вам мою душу!

Знявся вітер, скипіли хвилі. Вода почала рухатися немов по своїй волі. Летячий над водою вітер перетворився в ревуче полум'я.

Вони насувалися.

Річард, у нестямі від злості й розпачу, підняв руки, направивши кулаки до тієї сторони озера, де воно перетікало за скелястий кряж і падало в долину Наріф. Він повністю зосередився на тій точці озера.

За допомогою люті і відчаю він закликав іншу сторону свого чарівного дару — Магію Збитку, темну магію потойбічного світу, вічної пітьми смерті.

Чорні блискавки, зірвавшись з кулаків, переплелися в ревучу спіраль знищення, сфокусовану відчаєм і підстьобувані люттю.

Гора в кінці озера вибухнула і розсипалася на шматки. У мить ока нижній берег озера зник. Руйнівна сила Магії Збитку рознесла його в пил.

З оглушливим ревом озеро стало спустошуватися.

Вода ринулася вниз, немов підштовхуючи сама себе. Острівці паки закрутилися в вирах, відірвані від дна. Величезний потік отруйної води понісся через пролом.

Вогонь, що летів через озеро, вітер, що стелився над водою і одна смужка води, наблизившись до Річарда, уповільнили хід. Це була сама суть шимів, їх втілення в цьому світі.

— До мене! — Наказав Річард. — Я пропоную вам мою душу. Шими почали кружляти навколо нього, і Річард дістав щось із кошеля на поясі.

Над оголеним брудним мулистим дном отруйного озера, прямо біля водоспаду, щось замерехтіло. І почало концентруватися, приймаючи форму в світі живих. В повітрі над водою з'явилася плаваюча фігура в балахоні.

Над озером з пари і мерехтливого світла утворилася фігура старого чаклуна. Старця, що зазнає сильного болю.

Річард знову підняв кулаки:

— Реехані! Сентраші! Вазі! До мене!

І вони послухалися. Навколо Річарда закрутилася субстанція смерті. Річард, стоячи серед страшного виру, насилу витримував натиск. Нічого більш мерзенного він зроду не відчував.

Шими звали його спокусливими голосами потойбічного світу. Річард не зупиняв їх. Лише посміхнувся на їхні заклики.

Він дав їм наблизитися, цим викрадачам душ.

А потім підняв руку і вказав:

— Ось ваш господар!

Шими заревли від люті. Вони упізнали того, хто стояв перед ними.

— Ось він, раби. Ваш господар.

— Хто покликав мене? — Розлігся над водою голос.

— Річард Рал, нащадок Альріка! Я той, хто став твоїм господарем, Йозеф Андер.

— Ти знайшов мене в моєму притулку! Ти — перший, кому це вдалося. Хвалю.

— І я відправляю тебе, Йозеф Андер, в положене тобі після смерті місце, куди повинні йти всі, коли термін їх перебування у світі живих приходить до кінця!

— Знайти мене — одна справа, потривожити — зовсім інше. Але ось наказувати мені — і зовсім третя. В тобі немає сили зробити подібне. Ти навіть уявити собі не можеш, що я здатний створити!

— Ні, є! — Прокричав Річард, перекриваючи гуркіт водоспаду. — Вода, вислухай мене! Повітря, побач те, що я показую тобі! Вогонь, відчуй істину моїх слів!

Шими навколо, нього кружляли і крутилися, прагнучи отримати те, що він їм запропонував.

Річард знову підняв руку.