Пяте Правило Чарiвника, або Дух Вогню

Далтон стягнув шовкове плаття з її плечей, цілуючи ніжну шкіру. Коли він почав цілувати їй шию, Тереза засміялася і слабо спробувала зменшити його завзяття.

— Далтон, не хочеш трохи вина? — Притулилася вона до його щоки.

— Я хочу тебе, — пристрасно прогарчав він. — Минуло так багато часу!

— Так, Далтон, я теж страшенно за тобою скучила.

— Ну так доведи, — Промовив він. Потім знову взявся її цілувати, і Тереза знову засміялася.

— Господи, та що це на тебе найшло, Далтон? — Простогнала вона. — Що б це не було, мені подобається!

— Тесс, завтра у мене теж вільний день. Я хочу любити тебе всю ніч і весь завтрашній день.

Продовжуючи пестити її, Далтон потихеньку підштовхував дружину до величезної ліжка з металевими стійками, схожими на колони перед Комітетом Культурної Згоди. До ліжка, що належало міністру культури, як і все решта в цих розкішних покоях.

Колись подібна розкіш доставила б йому величезне задоволення. Задоволення від того, що йому вдалося зробити і яких висот він досяг.

— Далтон, будь ласка, не засмучуйся, але завтра вдень мене чекає Бертран.

Знизавши плечима, Далтон ніжно поклав її в постіль.

— Ну, у нас залишається ніч і ранок, вірно?

— Звичайно, милий, — засяяла вона. — Ніч і ранок. Ах, Далтон, як я рада, що ти розумієш, наскільки Суверен потребує мене!

— Ну звичайно ж, любов моя. Може, тобі це здасться дивним, але я знаходжу це… збуджуючим.

— Правда? — Вона м'ясоїдно посміхнулась. — Мені подобається. Що тебе це збуджує, я хотіла сказати.

Розстебнувши їй сукню, Далтон припав губами до оголених грудей. Тереза дивилася на нього сяючими очима. Далтон підняв голову, щоб перевести подих.

— Знати, що сам Суверен обрав мою дружину, мою прекрасну Терезу, та ще за прямою вказівкою Творця, — це найбільша честь, якої тільки може удостоїтися справжній андерський чоловік, справжній громадянин своєї країни.

— Далтон, — вимовила Тереза, задихаючись від його поцілунків і ласк, — я ніколи тебе таким не бачила! — Вона притиснула його міцніше. — Мені подобається. Дуже подобається! Іди до мене, я покажу тобі, як сильно мені це подобається!

Перш ніж виконати обіцяне, вона трохи відсторонилася.

— Далтон, Бертран теж задоволений. Він сказав, що йому сподобалася твоя поведінка. І що він теж знаходить це збудливим.

— Всі ми потребуємо того, щоб наш Суверен вів нас в світле майбутнє і ніс нам слово Творця. Я радий, що ти можеш допомогти нашому Суверенові справлятися з негараздами цьому житті.

Вона вже ледь міркувала.

— Так, Далтон, так і є. Правда. Це так… так… Ну, не знаю… Так чудесно мати настільки високе призначення.

— Чому б тобі не розповісти мені про це, сонечко, поки ми займаємося любов'ю? Мені б хотілося почути все в подробицях.

— Ах, Далтон, як це чудово!

Після бурхливої ночі з Тесс Далтон дав собі пару днів відпочинку. Те, що між ними сталося, він раніше вважав би чимось приголомшливим. Раніше це послужило б джерелом радості.

Однак після настільки незабутнього досвіду йому було потрібно на кілька днів позбавити себе товариства Тесс, щоб опинитися в стані підвищеної збудливості і здійснити те що належало здійснити.

Коридор, де знаходилися його покої і кабінети, був порожній. Бертран знаходився в протилежному крилі з Тесс, знімав напругу. Далтон потурбувався, щоб його візит точно співпав за часом з візитом Терези до Бертрана. Думки про це допоможуть йому зосередитися на майбутньому.

Бертран з Хільдемарою подбали, щоб якомога рідше зустрічатися один з одним. І те, що їх покої розташовувалися в протилежних крилах будинку, чимало тому сприяло.

Втім, зрідка Хільдемара заглядала в гості до чоловіка. Про гамірні сімейні розбірки серед слуг ходили легенди. Одного разу Бертран навіть хизувався розкішним синцем під оком. Як правило, він спритно ухилявся від тих предметів, що Хільдемара жбурляла йому в голову, але в той раз дружина застала його зненацька.

Частково через популярність Хільдемари, але головним чином через її небезпечні зв'язки, Бертран не насмілювався протистояти своїй дружині, суперечити або розлучитися з нею. Дружина попередила, що краще йому молити Творця, щоб вона раптово не померла природною — чи якоюсь іншою — смертю, щоб його власне здоров'я потім теж різко не похитнулося.

Від такої загрози Бертран не міг легко відмахнутися, так що по більшій частині він просто ретельно уникав дружини. Однак час від часу вроджена схильність до ризику змушувала його відпускати невдалі жарти або вчиняти непродумані вчинки, і ось тоді Хільдемара рішуче відправлялася на його пошуки. Не мало ніякого значення, де він в той момент знаходився — в ліжку, у вбиральні або на зустрічі з багатими пекарями. Як правило, Бертран намагався уникати неприємностей, дотримуючись обережності, але все ж іноді примудрявся викликати її гнів.

Такого роду взаємини, тривали роками, плодом їх стала дочка, на яку обом з подружжя було глибоко наплювати. Далтон недавно бачив дівчину, коли її забрали з закритої школи, щоб вона стояла з батьками під час публічних звернень до народу, в яких розписувалися жахливі методи правління моторошного Магістра Рала і Матері-сповідниці.

Тепер Магістра Рала народ відкинув. А Мати-сповідницю… Ну, Далтон не знав у точності, що з нею, але був майже повністю впевнений, що вона мертва. Це обійшлося Далтон в втрату декількох хороших хлопців, але на війні втрати неминучі. Якщо знадобиться, він легко знайде їм заміну.

Серії Раяк теж мертвий. Якась жахлива інфекція перетворила його сліпе лице в гниючу кашу. Втім, Далтон не міг сказати, що смерть цього типа сильно його засмутила. Скорботні послідовники фанатика повідомили, що вмирав він довго і болісно. Ні, Далтон зовсім не був цим засмучений.

Хільдемара сама відкрила двері. Гарна ознака, подумав він. На ній було більш відверте, ніж зазвичай, плаття. Ще одна хороша ознака, вирішив Далтон, оскільки вона знала, що він прийде.

— Далтон, як люб'язно з твого боку попросити про візит! Я давно думаю про те, як ти там один, і мені здається, нам пора поговорити. Ну і як ти поживаєш з тих пір, як твоя дружина служить нашому Суверенові?

— Пристосувався, — знизав він плечима. Хільдемара посміхнулася, як кішка, що побачила мишу.

— А!.. І як тобі подарунки?

— Дякую тобі. За… Можу я ввійти?

Вона відчинила двері ширше. Далтон увійшов і оглянув пануючу тут кричущу розкіш. Він ще жодного разу не був в особистих покоях Суверена і його дружини.

Звичайно, Тереза там бувала частенько і описувала покої Бертрана вельми докладно.

— Що ти там почав говорити? Про те, що ти мені вдячний? За що?

Далтон заклав руки за спину.

— За те, що відкрила мені очі. — Посміхнувшись, він вказав на двері. — І свої двері, дозволю собі додати. — Хільдемара ввічливо засміялася.

— Іноді я відкриваю свої двері красивим чоловікам. І, буває, знаходжу це… приємним досвідом.

Далтон підійшов до неї і дивлячись прямо в очі, поцілував руку. Він вважав цей жест жахливо штучним, але Хільдемара відреагувала так, ніби прийняла все за чисту монету. Ніби їй приємний такий прояв поваги.

Далтон ретельно вивчив її життя. Він задіяв для цього всіх, хто був йому хоч чимось зобов'язаний і вдався до прямих погроз і навіть призначив декого на вищі посади. І тепер він точно знав, що їй подобається, а що ні. Він знав, що Хільдемарі не подобаються агресивні коханці. Вона воліє молодих і ніжних. І обожнює, коли до неї ставляться з величезним пієтетом.

Вона любить, щоб їй поклонялися.

Далтон підійшов до цього візиту як до грандіозного бенкету, на якому одна зміна слідує за іншою в певній послідовності і супроводжується відповідними розвагами. Так, маючи конкретний план, йому було легше діяти.

— Пані моя, я побоююся вести себе настільки сміливо з жінкою вашого положення, але повинен бути чесним.

Хільдемара підійшла до інкрустованого золотом і сріблом столика. Взявши з срібного підносу пляшку, вона налила собі рому. Не питаючи, хлюпнула під другий стакан і з посмішкою простягнула Далтону.