Пяте Правило Чарiвника, або Дух Вогню

І він абсолютно правий. Вони повинні піклуватися про всіх людей і не вправі допустити, щоб їх особисті труднощі приносили зло іншим. Шота неодмінно дотримає слова, і тоді вони не зможуть виконати свій обов'язок. Так що вона все вирішила правильно.

Виходячи з міста, вона побачила їдучого верхи Далтона Кемпбелла і звернула на темну вулицю. Він завжди здавався їй дуже зібраною людиною. Але зараз, коли він проїжджав мимо, Келен здалося, що він не в собі. Незрозуміло, що йому знадобилося в цій частині міста, що користується вельми поганою славою.

Келен почекала, поки Кемпбелл проїде, і рушила далі.

Дійшовши до дороги, що вела до маєтку міністра, неподалік від якого стояв табір д'харіанців, вона побачила, як далеко зблиснув освітлений місяцем дах карети. Карета була ще далеко, але Келен все одно зійшла з дороги. Їй не хотілося ні з ким зустрічатися, особливо з тим, хто може її впізнати.

Келен покрокувала по полю. Від гіркоти у роті її майже нудило. По щоках струмували тихі сльози. Відійшовши від дороги, вона не витримала і впала на коліна, давши волю риданню.

Дивлячись на затиснуту в руці склянку, на поверхні якої відбивався місяць, вона не могла пригадати, щоб коли-небудь в житті відчувала себе такою нещасною. Схлипнувши, Келен витерла сльози. Треба бути мужньою, адже вона робить це заради загального блага. Безумовно. Саме так.

Келен зняла кришку і впустила її на землю. Потім підняла склянку, намагаючись розгледіти вміст у тьмяному світлі місяця. Притиснула руку до їх дитини. Її дитини. Дитини Річарда.

Ковтаючи сльози, вона піднесла склянку до губ і завмерла, намагаючись заспокоїти подих. Їй не хотілося набрати рідину в рот, а потім виявитися нездатною її проковтнути.

Келен опустила склянку і знову глянула на неї в місячному світлі і подумала про все, що ця склянка означала.

А потім перекинула її, виливши весь вміст на землю.

І миттєво зазнала величезного полегшення. Ніби до неї повернулися життя і надія.

Коли вона піднялася на ноги, від сліз залишилися лише спогади, сухі смуги на щоках. Келен полегшено і радісно посміхнулася. Їх дитина жива!

Вона зажбурнув порожню склянку в поле. І тут побачила серед пшениці спостерігаючого за нею чоловіка. Келен завмерла.

Чоловік попрямував до неї — швидко і цілеспрямовано. Келен озирнулась по сторонам і побачила і інших, які теж прямували до неї. А позаду їх було ще більше. Всі молоді хлопці, і всі руді.

Не чекаючи, поки справа обернеться зовсім погано, Келен побігла до табору. Замість того щоб спробувати прослизнути між ними, вона помчала прямо на одного з хлопців. Той присів, розчепіривши руки. Келен налетіла на нього і схопила за руку. Заглянувши йому в очі, вона впізнала гінця по імені Роулі. Без всяких уявних зусиль вона миттєво випустила свою силу, очікуючи, що беззвучний грім уразить нападника.

І тут же, коли нічого не сталося, усвідомила, що через шимів її магія зникла. Вона, як завжди, відчувала магію всередині себе, але… магія зникла.

І в цю ж мить — мить усвідомлення і невдачі — вона раптом відчула вплив чужої магії, який потужним потоком вповзав в неї, як гадюка у нору, і настільки ж смертоносної.

Келен миттєво знову витягнула руку, але зрозуміла, що безнадійно запізнилася. Її вже затиснули з боків, а ззаду підбігали інші.

Минула всього мить, як вона в перший раз схопила Роулі і випустила його. І за цю мить Келен прийняла єдине рішення. Вибору не було: битися або померти.

Келен штовхнула під ребра хлопця праворуч і почула тріск поламаної під ударом каблука кістки. Хлопець з глухим схлипом звалився на землю. Посунувши з усієї сили Роулі коліном в живіт, вона вчепилася в очі тому, що зліва.

Попереду утворився прохід. Келен кинулася туди — і тут же зупинилася: ззаду її схопили за волосся. Подавшись назад, вона вдарила нападника ліктем в ребро.

І це був останній удар, який їй вдалося завдати. Вони схопили її за руки. Чийсь кулак впечатався їй у живіт. І Келен зрозуміла: цей удар створив в ній щось жахливе. Потім послідував удар в обличчя, ще один… Вона почала втрачати свідомість. Не могла вдихнути. Втратила орієнтацію.

Келен спробувала прикрити обличчя, але вони міцно тримали їй руки. Вона ахнула, коли кулаки знову обрушилися їй на живіт. Інші били її по голові. Келен намагалася сковтнути кров, щоб не захлинутися. Вона чула, як хлопчаки гарчали, немов зграя псів. Вони стогнали від зусиль. Усвідомлюючи власну безпорадність, Келен запанікувала.

Удари сипалися на неї градом. Келен обм'якла. Біль була страшною. Хлопчаки жбурнули її на землю, і тьма, схожа на саму смерть, поглинула її.

А потім біль кудись відійшла, і Келен обгорнув благодатний спокій Світла.

Річард неуважно брів по освітленому місяцем полю. Все так заплуталося. У нього було таке відчуття, ніби на нього обрушилася гора і не дає дихати. Він не знав, що робити. Шими, Імперський Орден — все йде шкереберть.

І при цьому все залежить від нього, знають вони це чи ні. Жителі Серединних Земель розраховують на нього в боротьбі з Імперським Орденом. Д'харіанці залежать від нього як від правителя. Все і вся знаходяться в небезпеці через шимів, а шими день за днем стають все сильнішими.

І — ніби цього мало! — Ще й результат голосування. Після стількох зусиль і жертв, на які він пішов заради жителів Андера, вони відкинули його.

Але найгірше, що вони з Келен повинні в першу чергу думати про все це, а не про дитину. Річард охоче виступив би проти Шоти, якби Келен на це пішла. Він знав, які небезпеки може принести з собою дитина, але охоче воював би за їх з Келен право жити так, як вони хочуть. Але як можна думати про дитину зараз, коли і шими, і Джеган безжально обрушилися на світ? Додавати до всього цього ще й Шоту — чистої води божевілля. Келен теж це розуміє, але Річард знав, наскільки їй важко все життя в першу чергу думати про обов'язок.

А якщо вони не зроблять свою справу, не виконають її, весь світ опиниться повалений в пучину тиранії Джегана, виявиться поневоленим. Якщо, звичайно, шими не угроблять його першими. В першу чергу потрібно покінчити з шимами. У появі шимів винен лише він, Річард, і ніхто інший. Йому їх і виганяти.

Але все одно, навіть якщо він і додумається, що ж все-таки створив Йозеф Андер, їм доведеться потім розібратися з Джеганом, а вже потім думати про дитину. Келен це зрозуміла. Річард подякував добрим духам за те єдино хороше, що у нього є в житті: за Келен.

Зайнятий своїми думками, Річард і не помітив, що вже майже добрів до Ферфілда. Потрібно було повертатися. Келен буде турбуватися. Адже він пішов уже досить давно. Річард не хотів її хвилювати. Їй і так вистачає причин для неспокою. Він сподівався, що Келен не дуже переживає через те, що вони зараз не можуть дозволити собі дитину.

Повернувши назад, Річард раптом щось почув. Він насторожився, прислухався. Звук був дивним. Походив на приглушені удари.

Ні секунди не вагаючись, Річард помчав на звук. Наблизившись, він зрозумів, що чує важке дихання і кряхтіння кількох людей.

Річард обрушився на них — на групу чоловіків, які били когось, лежачого на землі. Схопивши одного за волосся, він відштовхнув його назад. І побачив розпростерте закривавлене тіло.

Хлопці били нещасну до смерті.

Річард впізнав того, кого схопив. Один з гінців. Роулі, здається. Очі у хлопця були абсолютно божевільні.

Роулі, дізнавшись у свою чергу Річарда, миттєво вчепився йому в горло з криком:

— Взяти його!

Річард обвив Роулі за шию, схопив за підборіддя і різко рвонув голову назад, ламаючи шию, Роулі звалився на землю безвольною купою.

На Річарда кинувся другий. І цей ривок був його найбільшою помилкою. Річард впечатав ребро долоні прямо йому в обличчя.

Хлопчисько ще валився на Роулі, а Річард вже схопив за руді патли наступного, зігнув вниз і вліпив коліном у підборіддя. Хлопець зі зламаною щелепою завалився на спину.

Тепер вони вже всі насіли на Річарда, і він зрозумів, що цілком може скоро звалитися поряд з тим, першим, тілом. Його перевага була в тому, що хлопчаки вже втомилися, але не слід було забувати, що вони значно перевершують його чисельністю і сп'янілі від крові.