Чортiв млин. Казки народiв свiту
Чортiв млин. Казки народiв свiту читать книгу онлайн
У книзі зібрано казки народів світу, що відкриють дітям та дорослим дивовижний світ народної мудрості. Для дітей шкільного віку та їхніх батьків.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
ХОМА БЕРЕННИКОВ
Російська народна казка
В одному царстві-государстві жив-був собі мужик Хомка Беренников, такий сильний та міцний, що коли пролетить повз нього горобець та зачепить крилом, так він і з ніг звалиться. Погано йому на білому світі, всі його ображають, от і надумався він: «Піду-но втоплюся з горя!»
Підходить він до болота, побачили його жаби та й поскакали у воду.
«Стривай, — думає собі Хомка, — не буду топитися; і мене люди бояться!»
Повернувся додому, почав на поле збиратися; а конячина в нього така паскудна, на роботі заморена, натер їй хомут шию до крові, насіли на неї ґедзі та мухи — сила-силенна! Хомка підійшов, долонею як ляснув — одним махом сто побивахом! — та й каже:
— Ого, та я й сам богатир! Не хочу орати, хочу воювати!
Сусіди над ним сміються:
— Куди тобі, дурню, воювати; тобі тільки свиней годувати!
Та все одно, назвався Хомка богатирем, узяв тупицю й косар, що ним скіпки скіпають, одягнув старий каптан та високу шапку, сів на свою конячину та й поїхав у чисте поле. У чистому полі вкопав у землю стовп і написав на ньому:
— Їду битися в інші міста — одним махом сто побивахом!
Тільки-но встиг від’їхати від того місця, під’їхали до стовпа два могутніх богатирі, прочитали напис та й кажуть:
— Що за богатир такий? Куди він поїхав? Скоку молодецького не чути, сліду богатирського не видно!
Кинулися за ним по дорозі, Хомка побачив їх та й питає:
— Ви хто такі?
— Мир тобі, чоловіче добрий! Ми сильномогутні богатирі.
— А скільки голів за один раз стинаєте?
Один каже:
— П’ять.
Другий:
— Десять.
— Та які ж ви сильномогутні богатирі? Ви ж просто — тьху! Ось я так богатир — одним махом сто побивахом.
— Прийми нас у товариші до себе, — просять богатирі, — ми тебе за старшого брата матимемо.
— Хіба що, — каже Хомка, — ну то їдьте позаду.
Приєдналися до нього сильномогутні богатирі та й поїхали усі разом на заповідні луки царські. Приїхали, самі полягали відпочивати, а коней пустили шовкову травичку поскубти.
Чи довго, чи ні, швидко казка мовиться, помалу діло робиться, — побачив їх цар.
— Що, — каже, — за нахаби такі на моїх луках гуляють-розважаються? Раніш тут і звір не пробігав, і птаха не пролітала, а тепер ось гості пожалували!
Скоро зібрав він військо велике і віддав наказ очистити свої луки заповідні.
Іде військо велике; побачили могутні богатирі, розказали про те названому старшому братові, а він їм відповідає:
— А йдіть-но, пострічайтеся, а я подивлюся — яка ж ваша хоробрість?
Ось вони посідали на своїх богатирських коней та й пустили їх на військо вороже, полетіли, як соколи на зграю голубів, постинали, потоптали усіх до одного.
«Справи погані отже!» — думає цар та й знову збирає військо велике, майже вдвічі більше, а попереду війська посилає силача-велетня: голова у нього як пивний казан, а лоб, як затула, а сам, як гора!
Сів Хомка на свою конячину, виїхав назустріч і каже тому велетню:
— Ти — сильномогутній богатир, і я — такий же! Не честь, не хвала буде нам, добрим молодцям, коли станемо битися, не привітавшись! Найперше треба один одному вклонитися, а потім уже битися!
— Добре! — відповідає велетень.
Роз’їхалися вони та й стали кланятися. Поки велетень нахилить свою голову, півгодини мине, а ще півгодини потрібно, щоб підвів її.
Хомка малий, та меткий, не захотів чекати, вдарив косарем раз та ще раз, і полетіла голова з плечей.
Військо велике так і розсипалося в різні боки, а Хомка заліз на богатирського коня, і давай їх наздоганяти, конем топтати. Нікуди дітись, підкорився цар: послав кликати до себе сильномогутнього богатиря Хому Беренникова і двох молодших його братів. Пригостив, вшанував на славу, віддав за Хомку дочку свою царівну та ще й півцарства на додачу.
А чи довго, чи ні — швидко казка мовиться, помалу діло робиться — приступив до того царства басурманський король, із силами незліченними, хоче данину — відкуп дуже великий. Не захотів цар платити данину — відкуп великий, спорядив своє військо хоробре, поставив зятя над ним і наказав: щоб усі на Хомку дивилися, що він робитиме, те й вони мають робити.
Зібрався Хомка та й вирушив битися.
От їде він лісом, військо за ним. Він зрубав собі берізку, і солдати зрубали собі кожний по берізці. Дісталися до великої річки — мосту немає, а в обхід — двісті верст; Хомка кинув свою берізку у воду, і солдати покидали свої туди ж, загатили річку та й перейшли на другий бік.
Басурманський король засів у міцному місті. Хомка зупинився перед тим містом, розпалив багаття, роздягнувся, як є, сидить та гріється; вояки побачили, відразу ж назбирали хмизу, нарубали полінця, запалили багаття по всьому чистому полю.
— Попоїсти б треба! — сказав Хомка Беренников, витягнув із торбини паляницю та й став наминати.
Звідки й взявся — прибіг собака, схопив паляницю та й чкурнув! Хомка ухопив гарячу вуглину і, як був голий, — так і побіг за ним; щодуху біжить і щосили кричить:
— Держіть! Хапайте!
Дивлячись на нього і вояки сиділи коло вогню голі, а тут усі позривалися з місця, похапали гарячі головешки і побігли слідом за ним.
Собака то був королівський, кинувся просто до міста та в палац; Хомка за собакою, вояки за Хомкою; усе, що під руку потрапляє, палять, усіх нищать без жалю.
Почалася в місті метушня. Король не знає, що його робити з переляку, став проситися, мир пропонувати. Хомка на те не погоджується; захопив короля у полон і захопив усе його королівство.
Повернувся він з походу — цар зустрів його з великою пошаною: музика заграла, у церквах задзвонили, гармати бахнули, і почався бенкет гучний на увесь білий світ!
І я там був, мед-вино пив, по вусах текло, в рот не попало.
________________
ДЖЕК ХЕННЕФОРД
Англійська народна казка
Жив-був старий солдат. Довго довелося йому воювати — так довго, що він зовсім обносився і не знав, куди б його податися, щоб роздобути грошенят. Піднімався він на верескові пустоші, спускався у долини, поки не дістався нарешті до однієї ферми. Фермер на той час був у від’їзді — поїхав на ярмарок, — а дружина його вдома зосталася. Була вона така дурна, що дурнішої важко і знайти. Щоправда, і сам фермер розумником теж не був, так що й сказати важко, хто з них був дурніший. Ну, та коли ви почуєте всю розповідь, то самі й вирішите.
Так ось, від’їжджаючи, фермер сказав дружині.
—Даю тобі десять фунтів золотом. Дивись же, бережи їх, поки я додому не повернуся!
Коли б не був він таким дурнем, ніколи б не залишив їй ті гроші.
Тільки він щез із виду, жінка й каже собі:
—Вже ж я заховаю ці грошики від злодіїв!
Зав’язала усі десять фунтів у вузлик, пішла до кімнати та й заховала під комином.
«Тут їх ніякий злодій не знайде!» — думає собі.
А в цей час підходить до будинку старий солдат Джек Хеннефорд і стукає у двері.