ВАРТОВI. ПО ТОЙ БIК ЛАБIРИНТУ (коротка версiя)

Аріяна кивнула, погоджуючись.

— Тоді сім. День, коли ми зустрілися, — один, потім два дні в печері, на четвертий — потасовка у лісі...

— Яких два дні в печері?

— Коли витяг тебе з озера. Ти захворіла, була сильна гарячка...

— Що?!

— Довелося доглядати за тобою дві доби. Добре, що там є деякий запас лікарських трав. До того ж ти сильна, вже на другу ніч жар минув.

— Чому ти нічого мені про це не казав?!

Несподівана правда поступово відкривалася Аріяні. Тепер все зрозуміло. І сухий одяг, і чудом видужала нога. Все гранично ясно. Вона навіть згадала, як почувала себе з ранку. Ці жахливі сновидіння... Вони були видіннями в маренні...

— Та, власне, не було приводу. Ти не запитувалася, а я не надавав такого значення, щоб спеціально казати.

Аріяна на деякий час втратила дар мови.

— Чому? Чому ти нічого не сказав мені?! Я стільки часу втратила... Вчора...

— Ти нічого не можеш зробити зараз.

— Звідкіля ти знаєш?!

— Перехід закритий.

— Що?!

Аріяна вухам своїм не вірила.

— Є певна впорядкованість у «спалахах». За графіком наступний повинен відбутися через чотири дні. Але бувають хаотичні. Вони небезпечні для переходів, дуже короткі. Буває також, що плановий не відбувається...

— ТИ ВСЕ ЗНАВ?!

— Підозрював. Після того, що почув від тебе в маренні... Власне після цього я почав вірити тобі, в такому стані навряд чи збрешеш...

— ЯК ТИ МІГ!

— Послухай, тебе тут не повинно бути. Ніхто звідти не повинен потрапляти сюди, і навпаки. Перехід абсолютно секретний... В мене не було доказів, що все так, як я думав. Я тобі вірив, але не міг ризикувати більше, ніж необхідно... Я не міг просто так відправити тебе назад, потрібно, щоб...

— Ти все знав...

— Аріяна...

— Відведи мене туди!

— Прохід закритий!

— Негайно відведи мене туди, або я сама піду!

Аріяна схопилася на ноги.

— Заспокойся.

Ілля схопив її за руку і спробував втримати, але дівчина сильно смикнула і вивільнилася. Як він міг так вчинити! Він все знав! Він знав, як їй повернутися!

Відчуваючи себе нещасною і зрадженою, Аріяна кинулася до хатинки.

— Ти заблукаєш у лісі! Та стій же!

Але вона нічого не хотіла слухати. Сльози стояли в очах, груди зводили ридання. Гримнули вхідні двері, і дівчина знесилена оперлася об стіл. Зрадник! А вона йому повірила!

Наповнюючись злістю як порожній глечик, Аріяна стиснула кулаки. Вона сама знайде те місце! Тоді йшла на захід, значить, тепер — на схід. Власне так і вчинить.

Вже зробила крок назад до дверей, як подумала, що треба переодягнутися. Безглуздий наряд захотілося зняти, він став душити і дратувати. І ці безглузді сережки. Їй нічого від нього не треба! Нервово не потрапляючи в рукава своєї сорочки, дівчина ковтала сльози. А Ілля не приходив. Не те щоб вона чекала, але чому він її не спиняє? На секунду присіла, намагаючись заспокоїтися. Як же вона помилялася... Нарешті, витерши сльози рукавом і зробивши незворушне обличчя, відчинила двері.

Звичайно, він її не зупиняв! Хатинка була повернута до лісу, їй не вийти.

— Негайно розверни хатинку!

У відповідь тиша. Який же негідник... Он, лежить, навіть голову не підвів.

— Розвер...

Аріяна замовкла на півслові, на мить завмерла, але тут же тривожно кинулася донизу. Послизнувшись на повному ходу, приземлилася на колінах у головах хлопця.

— Ілля?

Він лежав із заплющеними очима, лице з нездоровим рум’янцем, на чолі виступили крапельки поту.

— Що за жарти?

Трусонула його плече, погляд впав на долоню. На лівій руці на пальцях виднілися тонкі червоні порізи.

— Ні...

Як уві сні окинула поглядом галявину. Малюк злякано притискався до стінки колодязя.

— Ні...

Драконяча отрута... Смертельна... Вже хвилин за двадцять порятунок стане неможливим...

— Ілля...

Тремтячими руками Аріяна відкинула волосся з чола хлопця. Він був без свідомості, дихання ледве вловлювалося.

— Що я наробила...

Вся вага скоєного прибила дівчину до землі. Вона не могла рухатися, не могла думати. Вона розуміла, що нічого не може зробити, та повірити в це... Хіба в таке можна повірити?! Уривками спливали спогади. Клініка. Світлана, що пояснює їй властивості луски драконів. Аріяні роблять ін’єкцію. Всім співробітникам на Драконячому острові виробляють імунітет до отрути. На всяк випадок... Там є медпункт...

Ліки, котрі передала сестра!

Моментально зірвавшись на ноги, дівчина кинулася до хатинки. Від хвилювання довго не могла знайти сумку, потім копошилася у кишенях. Ось воно! Дороги назад навіть не пам’ятала. Опинившись коло Іллі, тремтячими руками розкрила пакет. Що тут у нас... Знервовано переглянула весь вміст. Зробила глибокий вдих, переглянула ще раз, цього разу повільніше та уважніше. Та вже розуміла, що протиотрути немає. НЕМАЄ.

Смутно розуміючи, що робить, взяла джгут і перетягнула руку Іллі коло ліктя. Навмання ввела загальнозміцнюючий розчин. Знала — користі від цього мало, але потребувала діяти. Щоб не думати...

— Аріяна? Що сталося?

Схвильований знайомий голос. Голос, котрого тут не може бути. Невже галюцинація? Повільно підняла обличчя... Така реальна...

— Аріяна! Відповідай!

— Це ви?

Аріяна секунду мовчала, а потім немов прийшла до себе.

— Ядвіга Гордіївна! Отрута дракона! Він порізався об луску!

— Дракона?

Археолог напружено озирнулася навколо, помітила Малюка.

— Скільки часу минуло?

— Я... не знаю... хвилин п’ять, може, більше...

Кажучи це, Аріяна немов промовляла вирок.

— Тут немає протиотрути... — ледь чутно вимовила жінка, але дівчина її відмінно почула. — Імунітет... У тебе є імунітет до отрути? Тобі довірили дракона, в тебе повинен бути імунітет!

— Так.

— Закатай рукав!

Археолог схопила пакет, що валявся поряд, і знайшла ін’єктор. Пробу крові взяла миттєво.

— Залишайся коло нього, я зараз.

Аріяна розгублено поглянула їй услід, потім знову на Іллю.

— Тримайся, ти тільки тримайся...

Вона неусвідомлено почала гладити хлопця по неслухняному волоссю, відчайдушно намагаючись запевнити себе, що тепер все буде добре. А час біг немилосердно... Час нікого не шкодує... Якщо б вона знала, до чого приведуть події того дня...

— Ну ж бо, посміхнися, небезпека минулася. Він одужає.

— Це все через мене...

— Через тебе?

— Я все хотіла йому розповісти, ну, як поводитися із драконами... Але мені постійно щось заважало договорити... — Аріяна схлипнула і витерла сльозинку, що скотилася, рукавом. — Я була зобов’язана... Я дійсно намагалася...

Дівчина говорила так, немов хотіла впевнити саму себе, але одночасно не допускала прощення. Свого прощення.

— Я тебе знаю, тому впевнена, що тому виною об’єктивні причини.

Ядвіга Гордіївна налила в горнятко трав’яний чай і простягнула Аріяні.

— Випий, нерви в тебе зовсім не годяться.

Дівчина зробивши ковток, крадькома поглянула в кут коло печі. Там вони влаштували місце для Іллі. Після ін’єкції спорудили імпровізовані ноші і переправили його до хатинки. Він лежав трохи блідий, але рівне дихання вказувало на те, що йому краще.

— Як ви добули ліки?

— Зараз ти не зрозумієш, я потім тобі скажу, добре?

Аріяна допила залишок чаю і трохи заспокоїлася.

— Адже ви — бабуся Іллі, вірно?

Ядвіга Гордіївна, збираючи горнятка зі столу, зупинилася і присіла.

— Ти здогадалася?

— Не бачу іншого шляху, як ви змогли потрапити всередину. Та й ваша одежа...

Літня відьма поправила красивий вишитий наряд і посміхнулася.

— Насправді є ще інші ходи. Але так, я частина цієї великої містифікації.

— І, звичайно ж, нічого не можете мені розповісти...

— Я розповім. Дещо. Не все, це неможливо. Але навіть те, що ти дізнаєшся, тобі доведеться забути. Ти зрозумієш чому, коли почуєш.

— Перед цим... Скажіть, як там вдома? Як мама? Я...