Тут баба ворожила (2006)

— А де ж він міг його бачити?

— Козлов у той час напитував собі будинок на Совках. Я припускаю, що там він і побачив пана Картамиша. Причому в машині. Зовнішність у вашого знайомого дуже виразна, от Козлов і запам’ятав його. А що бачив у автомобілі, то не міг помітити, що пан Картамиш — каліка.

Але я б відразу забув про Козлова, якби він сам не ліз. Йому ж кортіло довідатися, як просувається слідство, тому він подзвонив мені і повідомив, що бачив підозрюваного, тобто пана Картамиша, на дитячому святі, де і ти був, Веню. Але і тоді він не знав, що в того спаралізовані ноги. А коли довідався, то не змирився, почав вигадувати різні побрехеньки, щоб виправдатися, мовляв, пан Картамиш симулює. Звичайно, вигадка Козлова з сеансами чорної магії дуже вдала. Артеменко, Володарка — ніхто б не пов’язав їх із ним, а вже жертву — тим більше. Лише от розуму йому не вистачило, щоб триматися в тіні. Пан Картамиш — його єдина похибка. Та ще те, що він особисто ходив до начальника товариства «Друг споживача», коли забирав анкети і приносив нові замовлення. Хоча Козлов і намагався зустрічатися з ним у неробочий час, все ж Ольга Степаненко одного разу побачила його і запам’ятала.

— Виходить, цей начальник теж був членом банди? — спитала Руся.

— Аж ніяк. Його використовували втемну. Просто Козлов йому трохи приплачував за послуги. Це безневинне опитування, тільки іноді треба було ставити специфічні питання. От і все. Бос «Друга споживача» вже дав свідчення.

— То скільки ж їх було? — намагався розібратися Авенір. — Артеменко, Володарка, Оксана, Віта…

— Ні, Оксану і Віту Володарка теж використовувала втемну. Бідолашки насправді вірили у те, що творили. Хоча, звичайно, вони теж співучасниці.

— Тобто, їх було лише троє? А інших вони просто втягли у свій бізнес, не втаємничуючи у злочинні дії? А пані Мурченко? Вона ж так наполегливо пропонувала Авенірові сходити до Володарки, — Руся мала напоготові безліч запитань.

— Ваша знайома тут ні до чого. Просто цікава літня пані, яка хотіла показати екзотичних «відьом» відомому журналістові. А злочинців дійсно було лише троє, тому Козлов і ходив сам по квартирах жертв, заносячи отруту. Вочевидь, спільники хотіли і його пов’язати круговою порукою.

— А де Козлов дістав талій? — поцікавився Авенір.

— Це поки невідомо. Але ти ж знаєш нашу країну: чого тут тільки не можна купити! Все продається і купується. Звичайно, ми тепер шукатимемо джерело, з якого він діставав талій. Та ймовірно, що йому випадково якийсь алкаш запропонував за смішною ціною. Козлов купив про всяк випадок. А наштовхнуло його на думку використовувати талій от що. Один інститут замовив йому надрукувати брошуру про хімічні отруєння. Вочевидь, він її уважно проштудіював, згадав про отруєння дітей у Чернівцях, уявив собі можливості використання і взявся до роботи…

— А куди він витрачав гроші? — спитала Руся. — Адже це все робилося заради грошей?…

— Звичайно.

— То що він робив із грошима?

— А це дуже просто — нічого не робив, ховав їх десь, — відповів майор. — По-перше, він не хотів світитися, а по-друге, він жаднюга страшенний. Любить гроші заради грошей. Він купив великий котедж, але поскупився його добре облаштувати. Ось ти, Веню, був у Володарки…

— І я теж, — докинула Руся.

— То там же безліч усякого технічного причандалля, дуже дорогого і сучасного. Чи не так?

— Твоя правда, — погодився Авенір.

— А Козлов навіть на себе грошей шкодував. У мене таке враження, що він навіть одягався у «секонд хенді». Він не любить витрачати гроші. Він любить їх накопичувати. До речі, його центр, крім усього іншого, працював із «чорним налом», тому тепер його ще і податкова накриє.

— Тепер ти шукаєш його таємний рахунок у банку? — поцікавився Авенір.

— Швидше таємну банку десь під підлогою, — пожартував майор. — Я певен, що гроші ми знайдемо в будинку.

— І чого йому не вистачало? — розмірковувала Руся.

— Ви знаєте, я сам часто ставлю собі це питання…

— А мені здається, що він займався цим не лише заради грошей. Йому подобалося відчувати себе суперменом, який вершить долі людей, — докинув Дейкало.

— Розумування залишимо для журналістів, — сказав майор. — Для мене Козлов — просто негідник. Він не дурний, але повівся по-дурному. Серед злочинців немає суперменів. Видатна особистість ніколи не скоїть злочину. Злочинець завжди перебуває нижче за звичайну людину. Тому не треба перебільшувати його значимість.

— Тож я бачу, як ви розкриваєте злочини — один з десятьох, — не прогавив можливості вколоти майора Дейкало.

— О-о-о! Здається, мене намагаються образити, — протягнув майор. — Мабуть, я вже піду.

— Залишайтеся, — попрохала Руся.

— Ні, дякую, мені справді пора йти.

Він підвівся, обережно потис дівчині руку.

— Ви — молодець! — сказав він із повагою. — Але надалі раджу вам не погоджуватися на жодну пропозицію цього навіженого.

Він кивнув і вийшов. Руся й Авенір залишилися вдвох.

— То на які твої пропозиції мені не треба погоджуватися? — лукаво запитала Руся.

— На жодну, — потягся до неї Авенір. — Хіба що можеш піти зі мною в театр.

— Згодна, — весело повідомила Руся. — Але за однієї умови: тепер і надалі ти ходитимеш у театр тільки зі мною!

А позаяк рот Авеніра вже мав інше зайняття, то він лише покивав замість відповіді.