Янголи i демони

Безумство! Церква фінансуватиме дослідження, які погрожують перетворити її саму на пережиток минулого? Роботу, що створює зброю масового знищення? Бомбу, що вбила його матір…

— Але… ви не можете цього зробити! — вигукнув Кіі мерарій.

— Я у великому боргу перед наукою, — відповів Папа. — Є щось таке, що я приховував усе життя. Коли я був молодші, наука зробила мені чудесний подарунок. І я про нього ніколи не забував.

— Не розумію. Що може дати наука людині, яка присвятила себе Богові?

— Це складно, — сказав Папа. — Щоб ти мене зрозуміи, потрібний час. Але є один простий факт, про який ти мусиш знати. Я приховував його всі ці роки. Думаю, настав час ро і повісти тобі.

І Папа відкрив йому жахливу правду.

Камерарій лежав, скоцюбившись, на землі перед гробницею святого Петра. У некрополі було холодно, але на холоді швидше застигала кров із ран, які він сам роздряпав на своєму тілі. Його Святість тут його не знайде. Ніхто його тут не знайде…

«Це складно, — звучав у голові голос Папи. — Щоб ти мене зрозумів, потрібний час…»

Та камерарій знав, що ніякий час Не допоможе йому зрозуміти.

Брехун! Я в тебе вірив! БОГ у тебе вірив!

Одним-єдиним реченням Папа розбив його світ. Усе, що камерарій знав про свого наставника, умить розлетілося на друзки. Страшна правда з такою силою врізалася йому в серце, що він, заточуючись, вибіг із кабінету Папи й виблював у коридорі.

— Зачекай! — кричав йому наздогін Папа. — Дай мені пояснити!

Але камерарій не зупинився. Як Його Святість міг сподіватися, що він терпітиме це далі? Яке жахливе падіння! А що, як іще хтось довідається? Яка це буде ганьба для Церкви! Невже священні обітниці Папи нічого не важать?

Його охопило безумство. Воно гриміло у вухах, доки він не отямився біля гробниці святого Петра. Саме тоді йому явився розгніваний Господь.

ТВІЙ БОГ ЖАДАЄ ПОМСТИ!

Удвох вони все спланували. Разом вони захистять Церкву. Відновлять віру в цьому безбожному світі. Зло проникло всюди. А світові до нього байдуже! Разом вони виведуть зло на чисту воду… і Бог переможе! Страх і надія. І тоді світ повірить знову!

Перше випробування, якому піддав його Господь, було не таким страшним, як він припускав. Камерарій прокрався до папської спальні… наповнив шприц… затиснув долонею рот нечестивця, доки той бився в передсмертній агонії. У місячному світлі камерарій побачив у сповнених жаху очах Папи, що той хоче щось сказати.

Надто пізно.

Папа вже сказав достатньо.

133

— Папа мав дитину.

Камерарій вимовив це незворушним тоном. Три коротких слова, у яких крилась страшна таємниця. Кардинали разом відсахнулись. Осуд на обличчях змінився виразом розгубленості й безмежного жаху, немов кожен присутній у Сікстинській капелі в душі молив Бога, щоб камерарій помилявся.

Папа мав дитину.

Ленґдон відчув, як приголомшення хвилею накрило і його. Долоня Вітторії, яку він тримав у своїй, здригнулася. Його розум, що й так заціпенів від безлічі запитань без відповіді, тепер відчайдушно шукав хоч якоїсь точки опори.

Здавалось, останні слова висітимуть у повітрі довіку. У безумних очах камерарія Ленґдон бачив тільки впевненість в істинності страшного звинувачення. Ленґдон хотів вирватися з цього божевілля, сказати собі, що це просто жахливий сон і незабаром він прокинеться у світі, де все буде звичним і зрозумілим.

— Це брехня! — крикнув один із кардиналів.

— Нізащо не повірю! — озвався інший. — Його Святість бум відданий Церкві, як ніхто інший!

Тоді заговорив Мортаті. У його голосі чулось страждання.

— Друзі мої… Те, що сказав камерарій, — правда. — Карди нали здригнулися, так наче Мортаті виголосив якусь страшну непристойність. — Папа справді мав дитину.

Кардинали сполотніли з жаху.

— Ви знали? Але… звідки ви могли це знати? — вражено пг репитав камерарій.

Мортаті зітхнув.

— Коли Його Святість обирали… саме я був у ролі адвоката диявола.

Усі разом охнули.

Ленґдон зрозумів, про що йдеться. Це означало, що звинувачення камерарія — мабуть, таки правда. Славнозвісний «адвокат диявола» був у Ватикані авторитетним джерелом скандальної інформації про кандидатів на Святий престол. Приховані факти, що могли скомпрометувати Папу, становили загрозу для Церкви, і тому перед конклавом один із кардиналів таємно перевіряв минуле кандидатів. Цього кардинала називали «адвокатом диявола», і його обов’язком було «відкопати» причини, чому того чи іншого кандидата не слід було обирати Папою. Адвоката диявола призначав заздалегідь чинний Папа, коли відчував наближення смерті. Його ім’я мало назавжди залишатися для всіх таємницею.

— Я був адвокатом диявола, — повторив Мортаті. — Тому я знаю.

Усі заніміли. Очевидно, цієї ночі всі канони летіли на смітник.

Камерарій відчув, що в ньому закипає лють.

— І ви… нікому не сказали?

— Я зажадав пояснень від Його Святості, — сказав Мортаті. — І він усе пояснив. Він розповів мені все, від початку до кінця, і попросив лише про одне — щоб, вирішуючи, відкривати його таємницю чи ні, я прислухався до свого серця.

— І серце підказало вам, що про цей факт треба забути?

— На тому конклаві Його Святість був безумовним фаворитом. Люди любили його. Скандал дуже зашкодив би Церкві.

— Але ж він мав дитинуї Він порушив священну обітницю утримання! — Камерарій перейшов на крик. Йому чувся голос матері. Обіцянка, яку даєш Богові, — найважливіша з усіх обіцянок. Ніколи не порушуй обіцянок Богові. — Папа порушив свою обітницю!

Мортаті стривожився ще більше.

— Карло, його кохання… було цнотливе. Він не порушував жодних обітниць. Хіба він тобі не пояснив?

— Не пояснив чого? — Камерарій згадав, як вибіг тоді з кабінету, а Папа кричав йому наздогін: «Дай мені пояснити!»

Повільно, із сумом, Мортаті розповів усю історію. Багато років тому, коли Папа був іще простим священиком, він покохав молоду черницю. Обоє вони дали обітницю утримання й ніколи навіть подумки не припускали порушити вірність Богові. З часом їхнє кохання зміцніло, і хоч вони знаходили сили не піддаватися поклику плоті, обоє несподівано самі для себе почали мріяти про щось інше — про найвище чудо божественного творіння — дитину. Спільну дитину. Це томління, особливо в неї, просто доводило до божевілля. Але Бог все одно залишався на першому місці. Через рік, коли їхні страждання сягли апогею, вона прийшла до нього радісна й збуджена. Виявилось, вона щойно прочитала статтю про нове чудо науки, яке давало змогу двом людям зачати дитину, не вступаючи в статеві стосунки. Вона вирішила, що це знак від Бога. Побачивши, що очі коханої світяться щастям, священик погодився. Ще через рік завдяки чуду штучного запліднення вона народила дитину…

— Це… неправда, — запинаючись, вимовив приголомшений камерарій, сподіваючись, що це морфій так діє на його органи чуттів. Ну звісно, у нього почалися галюцинації.

У Мортаті в очах стояли сльози.

— Ось чому Його Святість завжди так симпатизував науці, Карло. Він почувався в боргу перед нею. Наука дала йому змогу відчути радість батьківства, не порушивши обітниці утриманії)!. Його Святість сказав мені, що шкодує лише про одне — про тс, що сходження церковною ієрархією не дозволило йому бути ПО руч із коханою жінкою й бачити, як росте його дитинча.

Камерарій Карло Вентреска відчув, що його знову поганіші безумство. Йому хотілося вп’ятися нігтями собі в тіло. Звідки я міг знати?

— Папа не згрішив, Карло. Він був невинний.

— Але… — Камерарій шукав у своєму розбурханому мозкові бодай якогось аргументу. — Подумайте про загрозу для Церкви… від такого його вчинку. — Його голос тепер звучав невпевнено. — А якби ця його хвойда раптом з’явилася? Або, не дай Боже, його дитина? Уявіть, якої ганьби натерпілася б Церква!

— Його дитина вже давно тут. — Голос Мортаті тремтів.