Янголи i демони

— Але те, що трапилось цієї ночі, — запинаючись, вимовив хтось, — безумовно, стоїть над нашими законами!

— Невже? — голосно запитав Мортаті, сам не знаючи, звідки беруться ці слова. — Невже Бог хоче…щоб ми відкинули закони Церкви? Невже Бог хоче, щоб ми відмовилися від здорового глузду і впали в безумство?

— Але хіба ви не бачили того, що бачили ми? — сердито запитав хтось. — Як ви взагалі наважуєтеся піддавати сумніву такий вияв вищої сили?!

Голос Мортаті прогримів так гучно, як він сам не сподівався.

— Я не піддаю сумніву силу Господа! Саме Бог дав нам розум і обережність! Виявляючи обачність, ми служимо не кому іншому, як Йому!

Вітторія Ветра сиділа в німому заціпенінні на лаві під дверима Сікстинської капели. Побачивши того, хто зайшов у коридор крізь задні двері, вона подумала, що це ще один привид. Перебинтований привид, що кульгав і мав на собі якусь медичну уніформу.

Вона підвелася… не вірячи власним очам.

— Ро… берт?

Він не відповів. Просто підійшов і рвучко обійняв її. Тоді припав вустами до її вуст. Це був імпульсивний, гарячий поцілунок, сповнений вдячності.

У Вітторії сльози потекли по обличчю.

— О Боже… дякую, дякую Тобі, Боже.

Він поцілував її ще раз, уже пристрасніше, і вона притиснулася до нього, загубилась у його обіймах. їхні тіла сплелися, наче вони знали одне одного довгі роки. Забувши страх і біль, вона заплющила очі і почулася невагомою.

— Це Божа воля! — кричав хтось, і його голос відлунював від стін Сікстинської капели. — Хто ще, як не обранець Божий, міг пережити цей диявольський вибух?

— Я, — долинув голос від дверей каплиці.

Мортаті й інші здивовано витріщились на забинтованого чоловіка, що йшов до них центральним проходом.

— Містер… Ленґдон?

Не кажучи ні слова, Ленґдон повільно підійшов до вівтаря. Вітторія Ветра увійшла за ним. Тоді з’явилися двоє гвардійців — вони тягли візок, на якому стояв великий телевізор. Ленґдон чекав, доки гвардійці встановлять телевізор — екраном до кардиналів — і ввімкнуть в електромережу. Тоді показав їм жестом, щоб вийшли.

Коли гвардійці зникли за дверима, Ленґдон під’єднав до телевізора крихітну відеокамеру «Sony RUVI» і натиснув play.

Екран ожив.

На ньому з’явився папський кабінет. Зображення було не дуже якісне, ніби знімали прихованою камерою. Приблизно в центрі у тьмяному світлі можна було розгледіти камерарія — він стояв біля каміна. Спочатку було враження, що він говорить просто в камеру, але незабаром з’ясувалося, що він розмовляє з кимсь — тим, хто це знімає. Ленґдон пояснив, що фільм зняв Максиміліан Колер, директор ЦЕРНу. Лише годину тому Колер потайки записав свою зустріч із камерарієм на мініатюрну відеокамеру, сховану під підлокітником його інвалідного крісла.

Мортаті й інші кардинали збентежено дивилися на екран. Хоч розмова вже якийсь час тривала, Ленґдон не завдав собі клопоту перемотати плівку на початок. Очевидно, те, що мали побачити кардинали, було попереду…

— Леонардо Ветра вів щоденник? — говорив камерарій. — Якщо так, то для ЦЕРНу це добра новина. Якщо в щоденнику описано технологію створення антиматерії…

— Її там не описано, — сказав Колер. — Ти зрадієш, коли я тобі скажу, що ця технологія загинула разом із Леонардо. Проте у його щоденнику є інша цікава інформація. Про тебе.

Камерарій начебто занепокоївся.

— Не розумію.

— Там написано про одну зустріч, яку Леонардо мав місяці, тому. Зустріч з тобою.

Камерарій повагався, тоді, глянувши на двері, мовив:

— Рошер не повинен був тебе впускати, не спитавши мене. >1 к тобі вдалося його переконати?

— Рошер знає правду. Я подзвонив йому і розповів про те, що ти скоїв.

— Що я скоїв? Та хоч би яку байку ти йому розповів, Рошер — швейцарський гвардієць і надто відданий цій Церкві, щоб повірити озлобленому науковцеві, який намагається очорнити камерарія.

— Насправді він занадто відданий, щоб не повірити. Він їм стільки відданий, що, попри очевидні факти, не міг змиритиі и з думкою, що хтось із його вірних гвардійців зрадив Церкву. Цілий день він шукав іншого пояснення.

— І ти йому дав це пояснення?

— Я розповів йому правду. Доволі приголомшливу, як ти розумієш.

— Якби Рошер тобі повірив, то давно заарештував би мене.

— Ні. Я цього не допустив. Я запропонував йому своє мовчання в обмін на цю зустріч.

Камерарій якось дивно засміявся.

— Ти плануєш шантажувати Церкву байками, у які ніхто не повірить?

— Я не збираюся нікого шантажувати. Я просто хочу почути правду від тебе. Леонардо Ветра був моїм другом. — Камерарій нічого не відповів. Він мовчки дивився згори вниз на Колера. — Я тобі допоможу, — різко мовив Колер, — Приблизно місяць тому Леонардо Ветра подзвонив тобі й попросив термінової аудієнції в Папи. Ти організував йому цю аудієнцію, по-перше, тому що Папа давно захоплювався працею Леонардо, а по-друге, тому що Леонардо сказав, що справа невідкладна.

Камерарій відвернувся до вогню. Він знову нічого не відповів.

— Леонардо таємно приїхав до Ватикану. Так він зрадив довіру доньки, і його це дуже непокоїло, але він відчував, що не має вибору. Дослідницька праця відродила в його душі глибокі сумніви, і він Потребував від Церкви духовного наставництва. Під час конфіденційної зустрічі він розповів Папі й тобі, що зробив наукове відкриття, яке має дуже серйозне значення для релігії. Він довів, що з погляду фізики біблійна версія походження світу можлива і що за допомогою потужного джерела енергії, яке Ветра називав Богом, можна продублювати мить створення світу.

Мовчання.

— Папа був вражений, — вів далі Колер. — Він хотів, щоб Леонардо оприлюднив це відкриття. Його Святість подумав, що воно може стати тим містком, який поєднає науку з релігією. Про це Папа мріяв усе життя. Тоді Леонардо пояснив вам обом, у чому полягає негативний бік його досягнення — тобто про те, що, власне, й змусило його шукати поради в Церкви. У його моделі великого вибуху все утворювалося парами — точнісінько, як написано у вашій Біблії. Парами протилежностей. Світло і темрява. Ветра виявив, що, крім матерії, він створив і її протилежність — антиматерію. Говорити далі?

Камерарій мовчав, нахилившись над каміном, і ворушив кочергою вугілля.

— Після візиту Леонардо до Ватикану, — сказав Колер, — ти сам поїхав до ЦЕРНу, щоб на власні очі побачити його працю. У щоденнику Леонардо написав, що ти був у його лабораторії.

Камерарій підвів голову.

— Папа не міг подорожувати, не привертаючи уваги преси, — вів далі Колер, — і тому він послав тебе. Леонардо потайки повім тебе до своєї лабораторії. Він показав тобі анігіляцію — великий вибух в мініатюрі — енергію, з якої утворився всесвіт. Крім того, він показав тобі великий зразок антиматерії, який зберігався в окремому сховищі і мав слугувати доказом того, що за допомогою цієї технології антиматерію можна виготовляти у великих кількостях. Ти був вражений. Ти повернувся до Ватикану й розповів Папі про все, що бачив.

Камерарій зітхнув.

— І що тебе не влаштовує? Те, що я, дотримуючи слова, якого дав Леонардо, цієї ночі удавав перед світом, буцімто нічого не знаю про антиматерію?

— Ні! Мене не влаштовує те, що Леонардо Ветра, по суті, довів існування вашого Бога, а ти за це підіслав до нього вбивцю!

Камерарій повернувся до Колера. Його обличчя не виражало нічого. Тишу порушувало тільки потріскування вогню.

Раптом камера хитнулась, і в кадрі з’явилась рука Колера. Він нахилився вперед і ніби намагався дістати щось з-під свого кріс ла. Коли Колер знову сів рівно, у руці в нього був пістолет. Ракурі був моторошний… камера знімала ззаду… дуло пістолета… на цілене просто на камерарія.

— Зізнавайтесь у гріхах своїх, отче. Швидко!

— Ти ж не вийдеш звідси живий. — Камерарій наче злякався.

— Смерть буде довгожданим звільненням від того жалюгідного становища, на яке з самого дитинства прирекла мене твоя віра. — Тепер Колер тримав пістолет обома руками. — Даю тобі вибір. Або ти зізнаєшся в гріхах… або зараз же вмреш. — Камерарій глянув на двері. — Рошер стоїть за дверима, — побачивши його погляд, зневажливо сказав Колер. — Він теж готовий тебе вбити.