Чужа гра
Чужа гра читать книгу онлайн
Цей роман — своєрідне художнє дослідження епохи переходу українського суспільства від диктатури братків до диктатури олігархічних кланів. Автор зі знанням справи описує життя злочинного світу та політичного бомонду, показує тісний взаємозв'язок капіталу з кримінальним бізнесом та правоохоронними органами, а також те, як звичайні люди стають розмінними пішаками в іграх сильних світу цього. Київ, Росія, Європа; олігархи, авторитети, негідники та праведники; любов, смерть, зрада, інтриги — і у цій круговерті — жінка, яка волею долі опиняється у вирі подій.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
— Вези! Мне нужно алиби, если что…
Валентин вийшов біля «Арсенальної». У голові засіла хмільна мряка, варто освіжитись на холоді. Під ногами приємно хрумтів пісочним печивом сніг. Після теплої машини мороз одразу не проймав, лише пощипував за вуха та ніс… Зима вдалася люта. Думки вперто крутилися довкола розмов у Деметраша. Здається цього разу вибрав правильний курс. Але тут таке плетиво інтриг, що важко й уявити, чим це скінчиться, і чи сам не станеш розмінним пішаком…
Мороз дедалі більше давався взнаки. Зайшов у зустрічне кафе, замовив каву і коньяк. Холод голову не освіжив, а дав ще більший поштовх хмелю. Сівши у куточку, зателефонував до Сєнцова.
— Як ти? — поцікавився. — Далі клізми ставиш?
— Ні, вранці бігаю. Але важко — сили не ті. Та й з пиятиками — тиждень побігаю, тиждень п’ю, тиждень приходжу до тями.
— Даремно скаржишся на здоров’я, якщо витримуєш такі навантаження… Сьогодні мав розмову з Петьком…
— Все нормально, працюй з ними. Політична ситуація змінилася, зрозумів?
— Що з Нагірною? Планував там закріпитися, а тут — знову Мойша!
— З ним вирішено. Будеш мати свій шмат сала на тій території.
— Петько пообіцяв Чорнопіль, ти — шмат Нагірної… Тільки гарантій нема.
— Гарантії — наше слово.
… Після цієї розмови зателефонував до Оленки:
— Ты одна?.. Я зайду.
Тиждень тебе шукаю, що з твоїм мобільником?! Бігом до мене!
Прийшовши до дівчини, Валентин почув новину:
— Уявляєш, Шлапак одружився!..
Олена, одягнена тільки в халатик, міряла кроками кімнату.
— Крутив мені голову чотири роки, позичив у мене купу грошей!
— Что в этой ситуации тебя больше всего волнует?
Оленка несподівано кинулася до Валентина, припала до грудей і стиха заплакала:
— Обидно. Говорил про любовь, из-за него поругалась с Ирой… Когда я узнала, позвонила, а он мне говорит: «Вона вагітна, мусів ся оженити, а нє? То ж не можна, щоб мої діти чужих дядьків називали татом»! Уявляєш? Я до нього: коли повернеш гроші? А воно: «Маю молоду жінку, треба її привести в нову хату, а ти би вже хотіла, щоб жив у тій халупі на Комунальників?».
— Коз-зел, — вирішив Валентин. — Значит он не собирается отдавать деньги?
— Сказав… «Думаєш, я тебе задурно трахав»?!
— Не волнуйся, деньги он отдаст и переедет «в халупу» вместе с женой. А я тебе куплю на Печерске классную квартиру.
Оленка ніжно пригорнулася до Валентина і прошепотіла:
— Ти моя найкраща людина.
35
«За всіма персонажами цієї історії встежити складно, надто вони непосидючі. Та й життя іде, наче комп'ютерна гра «Sim City». Варто задати програму, а далі все відбувається само собою, лише треба вносити корективи у діяльність невидимих мешканців, іноді вказувати їм, що мають робити, рятувати городян від стихійних лих, що раз по раз навалюються на місто. Можливо, з таких вершин за нами спостерігає Господь, і для Нього ми чимось подібні до мешканців світу комп'ютерів, яким і невтямки, що моляться у своїх віртуальних церквах Гравцю.
Іноді гравець невмілий, знущається над городянами. Навмисне підвищує податки і задоволено регоче, коли психодилічну музику гри переривають невдоволені маніфестації городян; коли вулиці захлипає злочинність, бо вважає, що не варто будувати ні шкіл, ні церков, тим паче в'язницю та поліцію; настає смерчі, пожежі, і тішиться з того, що вони самі можуть відбудовуватись і виживати. Єдине на що справді вистачає у нього розуму, — збудувати зоопарк, влаштувати новорічну ялинку; тоді комп'ютер видав схвальні вигуки, що підвищує рейтинг «володаря», а на табло з'являються долари, які начебто заробив, і це тішить гравця… «Не розслабляйтеся», — зі смішком говорить він у монітор і підвищує податки…
Останніми роками наше місто стало схоже на «Sim City» в руках «бога», якому начхати на долі городян… Ми стали абстрактними юнітами ілюзорного світу, в якому головне не людські долі, а статистика, не проблеми особистостей, а картинка і цифри під значком $ з багатьма нулями. І байдуже, що на вулицях цього містечка блат, мат, куревство… У часи проміскуїтету [12] — це норма.»
Продовження роману «Велика афера у невеликому місті або Проміскуїтет» — у наступному номері», прочитав Анджей колонку з продовженням у газеті і відклав убік. «Цей Паньків непогано пише, — подумав. — Сильна річ. Треба сказати Шлапаку, щоб приніс увесь роман — прочитати відразу… Ага, Шлапак… Обіцяв Ірині перевірити його махінації».
Але зараз «Бізнес-інформ» мало цікавив Анджея. Інші життєві колізії вимагали уваги, — справно працював «чеченський базар». За короткий час вони заробили півтора мільйона доларів. Гаркавий гріб гроші лопатою. Не пасли задніх і київські друзі. Гуцул раптом отямився і поїхав до Німеччини лікувати Василька. Калач таки створив з Гаркавим підприємство з випуску горілки під маркою «Руська» і назвами: «Руська правда», «Руська дружина», «Руське віче», «Руське море». На кожній пляшці була репродукція Тризуба з цеглини Десятинної церкви і коротке пояснення, мовляв, «Русь» — давня назва України. Невідомий письменник легким пером на різних сортах коротенько описував певну історію — про походи русичів на Царград, про демократичний устрій Русі тощо.
Князь під час презентації напою, що провели в Українському домі, реготав до сліз:
— Скоро школярі будуть вчити історію України по пляшках.
— Варто підкинути ідею в Ізраїль, — вирішив Ангел, — хай роблять горілку «Вихід», з тематичними пляшками «Манна небесна», «Золотий тілець», «Мойсееві скрижалі». А ще — «Книга царів», і про кожного коротенько.
— Хто тобі цю лабуду писав? — поцікавився Анджей у Калача, і той назвав Паньківа.
Асоціативно пригадавши Шлапака, Коваль наказав бухгалтеру перевірити роботу «Бізнес-Інформу»…
Зайшов Ангел. Щойно повернувся з Австрії, де влагоджував питання з грішми.
— Як пройшла операція? — поцікавився Андрій.
— Розкинув гроші на чотири рахунки: твій, мій, Ангела і «общаковий». Рахунки чисті, прогнав через три фірми…
— Маємо бути обережними. Якщо взялися за Лазаренка…
— Де зараз Князь?
— У брата на дачі. До речі, Куля повернувся, теж там. Його батько при смерті. Ми дали грошей, та від смерті не відкупишся. Хотіли переправити старого до Німеччини, але лікарі сказали — не доїде. Чорнобиль… Довго не протягне.
— Маємо з ментами домовитися, щоб не затримували його на похороні і дали спокійно поховати батька.
— Поговори з ким треба. Князь їм на знак подяки підготував розкриття кількох побутових убивств і три викрадення машин.
—… Мені доповіли, що Валентин зачастив до Києва…
— Сліпий — треба з ним кінчати.
— Чому ж сидить там по кілька днів?
— Завів роман з Оленкою.
Через три дні ховали батька Кулі. Помер тихо, як і жив: працював з дитинства, з двома дітьми та жінкою мешкав в однокімнатній квартирі, єдина відрада — полювання та рибальство. На похорон крім родичів прийшли друзі Богдана, Князь з братом та Анджеєм. Братва побожно хрестилася.
Анджей наказав після поминок приглянути за Богданом; краще, щоб тихцем повернувся на дачу, і скоро виїхав до Праги. Не треба випробовувати долю. Ментам вірити не можна.
І справді, зовнішня охорона повідомила Князя, що міліція перекрила виходи з кладовища. Підозрілі у цивільному, нетерпляче зиркаючи на годинники, заходили на цвинтар. Ігор наказав вивести Богдана до машини. Йому не дали попрощатися з батьком і кинути у могилу грудку землі. Правоохоронці, що не забарилися з'явитися, затримали кількох товаришів Кулі. Голосіння жінок і прохання священика не робити цього — проігнорували. Земляк роздратовано пообіцяв присутнім, що скоро всі опиняться за ґратами, якщо будуть «покривати» злочинців.
Князь та Анджей на поминки не поїхали, лише висловили співчуття матері Богдана, порадили не впадати у відчай, не хвилюватися за долю сина і пообіцяли допомагати. З тим і поїхали в офіс, де Ангел їх чекав.
