Мiй чоловiк — пiнгвiн

Ірина Львова

Мій чоловік — пінгвін

Розділ І

ВІЗИТ ДО МОДНОГО ЛІКАРЯ

МІЙ ЧОЛОВІК — ПІНГВІН

Жіночий погляд на еволюційну теорію Дарвіна

У першому класі я дуже любила телепередачу «У світі тварин». Якось показували Антарктиду. Самцеві-пінгвіну, що сумлінно висиджував на снігу яйце (не дивуйтеся, для них це звична чоловіча справа, обумовлена шлюбним контрактом з емансипованою пінгвінихою), підступні орнітологи робили «підлянку». Поки птах відлучався на кілька хвилин у невідкладних справах, кругле біле яйце йому замінили плитким каменем. Повернувшись, простодушний татусь сідав на нього і продовжував висиджувати пташеня. Не йойкнуло батьківське серце і тоді, коли на місці яйця з'явився кубик Рубика. Та що там кубик! Навіть пірамідка, лялька, іграшковий ведмедик не заважали пінгвінові виконувати подружній обов'язок: він був справжнім фанатиком. Збентежені науковці вже хотіли дерти кігті з суворої Антарктиди, написавши резюме: «Пінгвін — тупий», коли раптом найдотепніший з них удався до іншого трюку. Він пересунув яйце на один метр. І що ж? Пінгвін не знайшов його! Втім, не те, щоб не знайшов — зовсім не шукав, просто стояв собі, втупившись поглядом в умовне гніздо протягом двох годин, поки вкрадене яйце не повернули (пам'ятаю, у дитинстві мене дуже цікавило, хто ж із дядечок сидів на пінгвінячому яєчку ці дві години). Резюме довелося переписувати. Більшість членів експедиції схилялася до формулювання «Ще тупіший», та найдотепніший відстояв своє: «Пінгвін не розуміється на формі і розмірі предметів, зате добре пам'ятає місце їхнього розташування». Тоді я ще не знала, що ця передача стане поштовхом до моєї дисертації.

…Минуло двадцять років. Якось, сидячи в кухні за столом, я звернула увагу на те, як мій чоловік шукає у холодильнику масло. Широко відчинивши дверцята, він кілька хвилин мовчки розглядав вміст камери, а потім розгублено запитав: «Де масло?» Треба сказати, що події відбувалися саме напередодні зарплати, тож крім масла й в'язочки кропу там не було нічого їстівного (якщо не враховувати бабусину мазь на мозолі). Самі розумієте — спочатку я злякалася, подумавши, що нас пограбували. Та переляк мій переріс у справжній жах, коли, ставши за спиною коханого, я переконалася, що він дивиться просто на масляничку і не бачить її!

— Тобі зле? — тремтячим голосом поцікавилась я.

— Ні, — здивувався він. — Я вранці поставив масло на нижню полицю, а тепер його нема…

— Я переставила його на верхню, воно перед тобою.

Погляд чоловіка повільно просувався догори від полиці до полиці, уважно обмацуючи кожну з них, та результату ці маневри не дали. Завершилося все тим, що я власноруч дістала масло і, поки він насолоджувався канапками з черствим хлібом, полинула у спогади. Десь вже я таке бачила… А коли у пам'яті спалахнула яскрава картинка з дитинства, мене наче окропом облили. Я зрозуміла, що стою на порозі наукового відкриття. Ой, як помилявся дядечко Дарвін! Те, що мавпа, нехай навіть дуже симпатична, не може бути пращуром жінки не потребує доказів. А от чоловік, без сумніву, походить від пінгвіна. Аргументи? Будь ласка!

Як кожен нормальний пінгвін, самець людини усвідомлює поняття «місце». Іноді, щоправда, воно у нього трохи викривлене, спотворене цивілізацією та Чорнобилем. Ранок у порядній галицькій сім'і, як правило, починається традиційно — питанням «Де мої шкарпетки?». Зазвичай шкарпетки мають чітко визначене місце, та не всі пінгвіни однаково добре пам’ятають його, особливо, якщо жінка час від часу заводить нові порядки. «У правій шухляді», — відповідаєте ви, проте не сподівайтеся, що своєю відповіддю позбулися занудної птиці і можете спокійно робити макіяж. «Нема!» — почуєте за 10 хвилин, коли він переміряє на ноги всі ваші ліфчики. «У правій!!!» — гучно і нервово спрямовуєте його пошуки, а за півгодини чуєте розгублене белькотіння: «Вони всі різні». Ви влітаєте до кімнати на мітлі і бачите сумну картину: пінгвін із чорною шкарпеткою в одній руці та синьою у другій. «Тут ще одна така пара!» — трагічно повідомляють вам пошепки. Не дратуйтеся, це стандартна ситуація. Спокійно спаруйте шкарпетки, вручіть одну пару пінгвінові (тільки боронь вас Боже запитати у нього, яку саме, — необхідність швидкого вибору доводить пінгвіна до істерики), а якщо хочете, щоб ваш пінгвін виглядав справжнім педантом, — тобто жодна зі шкарпеток не була одягнена навиворіт, — уважно прослідкуйте за процесом натягування шкарпеток на ноги або зробіть це самі. Гонор гонором, але уявіть, що подумають про вас люди, коли він роззується десь… ну, це вже не так важливо, де саме.

Другий етап — пошук светра. Ви дізнаєтеся про його таємниче зникнення з шафи, коли речі у ній вже перевернені так, що не те, що светра — діда-баби не видно. «Шукав», — здогадуєтеся ви. «Я хочу надягти білий светр, той, що учора», — розпачливо мичить пінгвін, і досвідчена жінка повинна уважно проаналізувати цю фразу, щоб не впасти в оману. Адже білого светра у нього від народження не було, а є світло-сірий та бежевий. «Той, що на гудзиках?» — запитуєте делікатно. «Ні, із плямою від кави на животі». Ага! Тепер ви точно знаєте, що ведуться пошуки бежевого светра. Щоправда, вони дуже ускладнюються обставинами «надягав учора», бо це означає, що знайти його можна у будь-якому невизначеному місці: під диваном, за тахтою, у ванній на гачку для рушника, у клітці з папугою або навіть у тій самій шафі («шукав» — це ще не привід втрачати пильність).

До речі, якщо ми вже заговорили про кольори, то треба визнати, що пінгвіни — невиправні дальтоніки. Одного разу моя пташечка упродовж місяця лікувала вухо, закапуючи у нього валер'янку. Поруч стояли вушні краплі у флаконі іншої форми, з кришечкою іншого кольору та з етикеткою. Де там! Пташиний мозок не зміг осягнути примудрощів аналізу кольорів, зате чудово спрацював фактор місця. Найдивовижніше у цій історії те, що вухо все-таки перестало боліти… Але після цього я дала собі клятву Гіппократа — дітей та пінгвінів до медикаментів не підпускати.

А знаєте чого бояться пінгвіни? Прибирання! Адже воно порушує священний культ «місця». У передінфарктному стані, з підібганими ногами він сидить на дивані і намагається збагнути, чому це пилюка, місце якій на шафі, на підвіконні, під диваном та на його власних вухах, раптом зникає у череві страшної звірюки під назвою «порохотяг». Підсвідомість підказує: ще трохи, і безжалісна рука дружини добереться до його тумбочки у спальні і повигрібає звідти старі газети, порожні банки з-під дезодорантів, іржаві цвяхи, поламані касети, стару м'ясорубку та блюдечко із запліснявілими залишками малинового варення, яким він лікувався від грипу позаминулого року. Тепер усі ці речі будуть заховані в інші місця, а отже, у нього майже не залишиться шансів віднайти їх коли-небудь у безмежних просторах двокімнатної «хрущовки». Узагалі, прибирання — справа небезпечна для здоров'я пінгвіна, тож перед ним варто запастися валідолом і нітрогліцерином. Пригадую, як одного разу мало не звела зі світу свого коханого, стерши пил на його робочому столі. Виявляється, там були записані телефони атташе Саудівської Аравії…

Та прибирання, навіть генеральне, ніщо у порівнянні з візитом тещі! Треба сказати, що у свідомості пінгвіна кожен член родини мусить мати строго визначене місце. Запитайте, де його донька, і він упевнено відповість: «У школі!» На дворі може стояти липнева спека, ваша донька може закінчити школу п'ять років тому — не суттєво. Колись пінгвін затямив, що його донька «у школі», і потрібна складна дресура, аби він помітив зміни і несподіванки, які відбуваються у житті (як-от: літні канікули, землетруси, народження внуків тощо). Коли одного разу він помічає у своїй оселі матусю дружини, що приїхала погостювати, з ним трапляється шок. Пінгвін дивиться на неї баранячими очима і, лише нализавшись до поросячого писку, опановує себе і називає її мамою. Пінгвінячі мізки їдуть зі швидкістю звуку: на його думку, тещине місце — за стільницею з варениками, біля купелі пінгвіняток, на дачній грядці з помідорами або ж на цвинтарі, але в ландшафт своєї квартири причесану і наманікюрену тещу він вписати не може. Проти інстинкту не підеш…