Мiй чоловiк — пiнгвiн

ЩОДЕННИК ЗРАДЖЕНОЇ ДРУЖИНИ

З травня.

Він називає її Лялечкою. Крихіткою. Зіронькою…

Мене називав Горобчиком. Колись. У перші роки шлюбу. Тепер я звуся «Чуєш» або «Нечіпайруками» (отак, по-варварськи, хоча ні киргизів, ані фінів у моїй родині не було). Утім, скоро й це перейде. Буде, як Біличка співала: «А я ніхто, і звуть мене ніяк…»

Що ж, звикну. Відколи у нашому житті з'явилася вона, їй дістаються не лише пестливі слова, а й цілковита його увага.

21 травня.

Спакувала валізи, зібрала дітей і вирішила піти до мами. Залишайся зі своєю кралею! Донька виявила солідарність, а малий зчинив гвалт, бо в неділю вони разом із татом і Лялечкою їдуть на іподром. Я закам'яніла від жаху. Отакої! Шість років, а туди ж. Татусеві гени. Ну ні! За сина я боротимусь до останньої краплі крові. Та й чоловіка, що не кажіть, — шкода. Непитущий він у мене. Десять років прожили. Чим вона його приворожила, стерво косооке?

Спокійно. Треба взяти себе в руки. І повернути дітям батька. Головне — без істерик. Я ж сильна жінка. Я краща за неї. Нічого, люба Лялечко, ми ще побачимо, хто кого переможе!

1 червня.

А перемагає таки вона. До чого я тільки не вдавалася! Зробила французький манікюр, схудла на шість кілограмів, щоранку смажила оладки. Обрала тактику мудрої Нефертіті. Єгипетська цариця, коли її покинув фараон, щоразу при зустрічі радо кидалася йому на шию так, наче нічого не змінилося. Яке придумала: суперниця — сльози, претензії, істерики; дружина — поцілунки, радість, сміх, увага. Повернувся той фараон зацофаний як миленький. Ще й пробачення просив, я думаю. На коліна вставав, у груди себе бив, каявся.

Та, вочевидь, повелитель Єгипту мав чуйніше серце, аніж мій Зеник.

З червня.

Усі розмови — про неї. Вона, вона і лише вона. Нечувана брутальність! Ділиться зі мною — законною дружиною — інтимними подробицями.

Люб'язно посміхаюсь, наче нічого не розумію. Вдаю дурненьку дівчинку, котрій все байдуже. А на душі — кішки шкребуть.

10 червня.

Сьогодні забув про річницю нашого шлюбу. Прикро…

18 червня.

Витрачає на неї шалені гроші. Однієї лише косметики купує стільки, що мені б на все життя стало! Мовчу, роблю вигляд, що нічого не знаю. Поміж тим, дочка доношує мою спідницю. Ну добре — на мене начхати, але ж дітей пошкодуй! Боляче, хто б знав, як мені боляче! Та й, щиро кажучи, косметика її не рятує. Стара пошарпана калоша! І як він цього не помічає? Можу заприсягтися, що у її паспорті підроблена дата. Та у неї таких дурних хлопів як мій Зеник вже мабуть більше десятка було! А я ж йому усе життя вірність зберігала! Перший він у мене і єдиний.

26 червня.

Знайшла у шухляді термометр для води. Лишенько — він купає її власноруч! А сина мив єдиний раз у житті, і то мало не в окріп запхав дитину. Тут йому, бачте, не спало на думку скористатись термометром!

1 липня.

Возив Лялюсю до сивого дідка з вусами. У неї, бач, із гальмами не все гаразд. На поворотах її, бачте, заносить. Чекай, коханий, як мене почне заносити — тоді ти зрозумієш, що таке жінка, в котрої відмовили гальма!

7 липня.

Учора поцілував мене в щічку!!! Через дрібничку — подарувала брелок на ключі. Тішився, як дитина. Ні, я таки вирву з його серця ту гадюку!

13 липня.

Якби ж то…

Купив їй музичний центр із комп'ютерним управлінням. Японський, зовсім крихітний, проте ціна, як за живого циклопа. А я надалі псуватиму диски пошарпаною тайванською пательнею. Отакої…

15 липня.

У чоловіка горе — Лялечка кашляє. І чхає, як кобила. Пропадає біля неї удень і вночі.

Між іншим, коли грипую я, то ледве чаю з малиною допросишся. В аптеку за аспірином три години вибирається, доки не посинію. Та й у доньки хронічний гайморит. І що? Скільки прошу звозити дитину до пристойного отоларинголога. «Переросте!»

Не втрималась: виказала йому все. Наболіло.

Образився. Мовчки глянув на мене і — до Лялечки. Згоріла б вона, та його Зозулька…

19 липня.

Приїхав той сивий пан із вусами, довго її вистукував, слухав. Сказав, кепські справи. Забрав до себе, щоб обстежити ретельніше.

20 липня.

Другий день не бачиться з нею. Ходить, як у воду опущений. Боюся, щоб і собі не нажив болячки з нервів.

22 липня.

Три години ліпила вареники з вишнями. Змолотив дві миски.

— Смачно? — питаю.

— Дякую, — каже, — добрі пельмені. Тільки часнику забагато.

Я більше не можу так жити!

25 липня.

Сьогодні Лялечка (Зіронька. Крихітка) повернулася. Він сам по неї їздив. Світиться від щастя. Та й вона така собі нівроку, аж виблискує з боків.

Зате я на межі. Передчуваю біду.

25 серпня.

Не прийшов додому ночувати. У Лялі знову були проблеми, не міг її залишити. Повернувся під ранок, увесь перемазаний чимось чорним і масним. До того ж, цей уїдливий, ненависний запах! Усе, Лялечко! Ти сама підписала собі вирок. Тобі кінець.

25 серпня, 5 год. ранку.

Світало. Чоловік мирно посапував, відвернувшись до стіни. Вуста розтягнулися в блаженній усмішці. Мабуть, бачив уві сні її мерзотну пику.

Встала. Взула капці, накинула халат з великими кишенями. Сховала в одну молоток, у другу — величезну викрутку. Здалося ще б і сокиру, та раптом хтось помітить. До того ж — банально, достоєвщина якась. Вийшла з будинку. Руки трусились, зуби нервово цокотіли, але дороги назад не було. Я мушу бути мужньою. Я повинна її знищити. Заради спокою. Заради кохання. Заради дітей.

Я підкралася до неї ззаду. Дістала молоток. Вдарила. Раз, другий, третій. Ось тобі, Крихітко! Ти заслужила, Зозулько! Я наносила удари повільно, ритмічно, із насолодою. Дзвін битого скла звучав, як музика. До, ре, мі… Так тобі! Плювати, що ти така гарна! Подумаєш — іномарка!

Фа, соль, ля… — це вже «співали» фари. Так само, із насолодою, я трощила кузов, далі дібралася до салону, здерла обшивку, продірявила викруткою колеса. Давно не відчувала такого полегшення. Весь біль, вся мука покинутої жінки були тепер у тому молотку, і я била свою суперницю, не знаючи втоми і жалю. Ось тобі, нещасна «Маздо», будеш знати, як забирати чужих чоловіків!

Я заспокоїлась лише тоді, коли машина перетворилась на купу металевого брухту.

Вийшла з гаража. Тихцем пробралася у свою спальню. Чоловік так само мирно посапував. Я притулилася до рідної гарячої спини. «А коробка передач ні к бісу, треба перебрати», — пробурмотів він уві сні. Тссс… — погладила я його по голові. Спи, коханий, спи. Сьогодні вранці ти прокинешся вільною людиною. Я покажу тобі нове життя, і ти переконаєшся, яке воно прекрасне! Я подарую тобі сонце, я дам тобі небо, я навчу тебе ходити ногами по траві. Ми візьмемо дітей і підемо (підемо, а не поїдемо!) до лісу. Блукатимемо не по асфальту, а стежками, слухатимемо замість мотора пташиний спів, вдихнемо не випари бензину, а чисте повітря. Повір, коханий, життя варте того, щоб вийти із задушливого салону авто. А поки — поспи ще з годинку. Спи…

ВІЗИТ ДО МОДНОГО ЛІКАРЯ

Палата № 6

«Будь-які психологічні проблеми можна вирішити! Але не робіть цього за чашкою кави з подругою, а довіртеся досвідченому фахівцеві!»

«Здається, це те, що мені потрібно, — подумала я, затиснувши в руці клаптик паперу. Адже на Заході кожен має персонального психотерапевта, то чим ми гірші? А лікуватися, на жаль, є від чого! Син — двієчник за дванадцятибальною системою, як його тільки в школі тримають. Чоловік мене не помічає. На день народження пательню подарував, а я хотіла норкову шубу. Начальник по імені-батькові називає — мабуть, скоро попаду під скорочення. У наш час залишитися без роботи — це повний пшик». Отак розмірковуючи, попрямувала за вказаною адресою.