Декамерон Самуiла Окса

А що ми з вами взагалі про човни знаємо, крім «Пливе човен води повен…» або «Я на лодочке каталась»? Здається мені, що небагато знаємо. А знати треба, бо човен — це не просто засіб пересування, човен — це засіб лікування. Човен — це фізтерапія. Медична наука численними дослідами довела, що завдяки човнові живіт стає м’якшим і меншим, а біцепси — твердішими і більшими.

Але перш ніж сісти на човен, треба мати сяку-таку технічну обізнаність. Це для того, щоб, коли ви повернетесь додому у свої сухопутні краї і почнете розповідати своїм близьким та знайомим про чорноморські пригоди, не прохопитися ненароком і не бовкнути приблизно такого: «Пам’ятаю, каталися ми на човні…» Запевняю вас, що така заява ні в кого ентузіазму не викличе. На човні можна навіть по ставку кататися. А от коли ви, недбало струшуючи попіл із сигарети і мружачи очі, як морський вовк, нехотя кинете: «Якось вийшли ми у море на гичці…» або «Штормець балів шість, а ми на ялику пиляєм…», ефект буде зовсім інший. Найкращі дівчата до вас ближче присунуться і у рота вам заглядатимуть. Бо човен, то човен, а гичка і ялик— предмети чорноморської романтики.

Отже, гичка і ялик. Щоб не зупинятися докладно на технічних якостях цих апаратів для плавання по Чорному морю, я відразу скажу, що гичка більше схожа на скумбрію, а ялик більше схожий на камбалу.

Для тих, хто за час своєї відпустки так і не спромігся побачити в Чорному морі ані скумбрії, ані камбали, додам, що гичка (як і скумбрія) довша і вужча, а ялик (як і камбала) коротший і ширший.

За більш примітивним поділом вони поділяються на «двійки» і «трійки».

На «двійці» виходять у море двоє, на «трійці», відповідно, — троє.

Маючи таку теоретичну базу, ви вже сміливо можете займати чергу біля станції прокату човнів, а діждавшись черги, — виходити в море.

Човен разом з вами випхне в море спеціальний громадянин у засуканих вище колін штанях. Цим його повноваження вичерпуються, і ви, залишившись віч-на-віч із стихією, починаєте вичерпувати із ялика (чи із гички) воду, яку хвилі нахлюпали туди саме в той час, коли ви вмощувалися на банці [4].

Тут ви матимете змогу переконатися, що все тече і все міняється. На дні човна меланхолійно плавають ваші черевики, ваші штани мокрі до колін, пачка сигарет розбухла і зараз осяде на дні, а окуляри-світлофільтри тільки що булькнули за борт. Що й казати, стихія жартувати не любить.

Ви ще не встигли вирішити, що вам раніше з води рятувати: черевики, чи сигарети, чи, може, штани викручувати, а хвиля взяла вас разом з човном і так собі м’якесенько на пісочок — хлюп! І знову ви на сухопутті… Море не проведеш, як і коня норовистого, воно знає, з ким має діло. Але ви не лякайтеся і не подавайте виду; громадянин в штанях, засуканих вище колін, знову вас випхне у море, бо це входить в його обов’язки. Тепер ви вже гав не ловіть, а беріться за весла. Беріться за весла і гребіть чимдуж од берега, бо хвиля вас знову на лісочок посадить. Тут може одна халепа приключитися. Намагаючись якнайшвидше відчалити від берега, ви хльоснетесь мокрими штанями на банку, очима до носа ялика (чи гички) і гарячково запрацюєте веслами. Не дивуйтесь, коли за хвилину корма вашого ковчега заскрегоче, як баба-яга зубами, по піску. Не лякайтеся і робіть вигляд, що все в порядку. Громадянин в підсуканих штанях втретє випхне вас у море. Сталося те, що мусило статися на всіх законних підставах. У моря свої закони. І коли ви хочете пливти вперед, то мусите вмощуватися на човні задом наперед: потилицею до носа, а власним носом до корми. Отак. А тепер веслами раз-два, раз-два і… пішли у відкрите море.

На словах воно, звичайно, легко і просто, а на ділі буде трохи не так. На ділі може статися, що ялик ваш (чи гичка) закрутиться так, як оте цуценя, що хоче власного хвоста впіймати.

Вам здається, що ви хоробро розсікаєте всі вали від номера першого до номера дев’ятого включно, а насправді ваш човен (і ви разом з ним) дуже нагадуєте песика, який вискубує у себе з хвоста реп’яхи.

Пояснюється це все дуже просто: одне весло у вас будуть крабів на дні, друге в цей час чухає хвилю і нагортає воду у човен. Вичерпавши капелюхом воду, почерпніть і таку премудрість: весла у воду треба занурювати рівномірно, не дуже щоб так глибоко, але й не дуже щоб так мілко. А з води, з вашою допомогою, вони й самі якось виберуться.

Ну, в добрий, як то кажуть, час, попливли! Або пішли, якщо вже до решти дотримуватися морської термінології.

Поступово ви починаєте відчувати, як наливаються залізом ваші мускули і як покидають ваш організм кілограми зайвої ваги. Тримайте тільки ніс проти хвилі (не свій власний, а човна), бо хвиля човен перекинути не перекине, але води нахлюпати може.

Здавалося б, на цьому можна було б і закінчити виклад корисних порад. Можна було б всю цю розмову закінчити останньою порадою: ідіть у подарунковий магазин і самі собі подаруйте капітанську люльку. Самі розумієте, ходити у море на ялику (чи на гичці) і курити звичайнісінькі сухопутні сигарети якось не солідно.

Відносно люльки капітанської — це не жарт, а дружня порада. Люлька вам згодиться особливо тоді, коли ви, повернувшись додому, будете розповідати: «Йдемо ми якось на ялику, а шторм’яга…» В цьому місці рекомендується зробити паузу і пихнути раз чи два люлькою (сигарета справляє не те враження).

Словом, придбати люльку — це остання порада. А передостання порада буде такою: йдучи по морю, ніколи не забувайте, що море, хоч і має солідну площу, біля берегів Євпаторії дуже густо заселене. Варто тільки трохи зазіватися, зловити ротом, чайку (гави, як відомо, над морем не літають), як обов’язково в’їдеш носом свого човна в борт якого-небудь іншого, або налетиш на буйок, або, що найгірше, зсунеш веслом плавцеві шапочку з потилиці на ніс. А плавці цього чомусь страх як не люблять. Починають плюватися солоною водою і кричати так, що, мабуть, у Турції їх чути.

Отже, хоч ви і сидите потилицею до носа (задом наперед до того місця, куди ви пливете), не лінуйтеся крутити головою на всі боки. Краще головою зайвий раз покрутити, ніж в’їхати човном комусь межи очі.

Оце, здається, і все.

Ага, мало не забув! Крім човнів (яликів, гичок), на прокатній станції можна ще й водний велосипед взяти.

Не беріть їх. По-перше, до водного велосипеда капітанська люлька не пасує, а по-друге, що ви будете розповідати дома? «Шторм’яга сім балів, а ми йдемо на велосипеді…»? Не звучить…

Полювання на дні морському

Приїхавши до моря, ви матимете змогу переконатися, що полювати можна не тільки у лісі чи в полі. В наші дні полюють не лише зайців, вовків та ведмедів. Полюють камбалу, бичків, морських котів, морських коней і таку іншу живність.

Це, звичайно, не значить, що вся ота морська живність у Євпаторії повилазила собі на берег і вам залишається тільки відповідний калібр дробу підібрати. На берег вона І не думала вилазити, а коли вже вам так забаглося її вполювати, доведеться самому, власною персоною опуститися на дно морське.

Затуливши двома пальцями носа, на дно морське не спустишся. Тут потрібен спеціальний мисливський обладунок. Відразу ж зауважимо, що двоствольна «тулка» і оті шкіряні чоботи, що аж до пояса, підводному мисливцеві не підійдуть. Йому потрібне спецспорядження. Перш за все маска і трубка. Через трубку мисливець дихає, а через маску дивиться на підводне царство. І ще потрібні гумові ласти. Вони дуже нагадують жаб’ячі задні ноги. Але завдяки їм підводний мисливець плаває не гірше од жаби.

Тепер залишається тільки розповісти про підводну рушницю. Такі рушниці у природі існують, промисловість наша їх випускає. Патронів до такої рушниці не треба, дробу теж і, звичайно, пороху ні димного, ні бездимного абсолютно не треба. Порох тут ні до чого. Замість пороху у рушниці спеціальна пружина є, і та спеціальна пружина з силою викидає спеціальну острогу. Що ж до остроги, то вона спеціально розрахована для того, щоб у кого-небудь вцілити. (Пляжники, плавці і рятувальники на човнах у рахунок не йдуть, по них стріляти не рекомендується, можуть бути дуже сумні наслідки).