-->

Декамерон Самуiла Окса

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Декамерон Самуiла Окса, Білкун Микола Васильович-- . Жанр: Юмористическая проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Декамерон Самуiла Окса
Название: Декамерон Самуiла Окса
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 354
Читать онлайн

Декамерон Самуiла Окса читать книгу онлайн

Декамерон Самуiла Окса - читать бесплатно онлайн , автор Білкун Микола Васильович
«Декамерон Самуїла Окса», сатирична повість, якою відкривається збірка, — це своєрідна сповідь колишнього мільйонера, який став чистильником чобіт. Ось що каже Окс своєму колезі по колишніх махінаціях: «Думали ви коли-небудь, Черчик, про те, що мільйонер позбавлений звання людини? Він залишається десь поза людьми. І я був ним. Одні мені заздрили, більшість зневажала, а деякі ловили. Але ніхто не міг стати зі мною поруч, поспівчувати мені, просто простягти руку, просто помовчати. О-о, це страшно, Черчик!.. Більше за все мені остогидло бути поза людьми. І я перестав бути мільйонером, але став людиною. Мені допомогли стати…» У заключній повісті «Дуже жаль мені тих, которії…» автор запрошує читача разом з ним відвідати Євпаторію, побувати у товаристві людей доброзичливих, багатих на витівку, переконаних оптимістів.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 27 ... 30 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

Прошу пробачення, шановні товариші телеглядачі, зараз до нас приєднається велика група радіослухачів, і я мушу ввести їх у курс справи. Увага! Увага! Наші мікрофони встановлені (і т. д., див. з самого початку)…

До кінця першого тайма залишається три з половиною хвилини. Суддя чомусь знову вказує на середину поля. Зараз на світловому табло ми з вами прочитаємо, хто й кому забив гола.

Але не це головне, шановні товариші болільники! Головне, що зустріч проходить в теплій, дружній атмосфері… Прошу пробачення… Що там сталося? Суддя вказує, що Віктор Ковбасюк мусить покинути поле. Та-ак, ну судді, звичайно, видніше. До фінального свистка у цьому таймі залишається півтори хвилини. Я думаю використати ці півтори хвилини для того, щоб заглянути у турнірну-таблицю… Пробачте, що там таке? Суддя чомусь знову вказує на середину. Коли ж було забито третього м’яча і, головне, в чиї ворота? Ну, добре, розберемось після перерви. Зараз ми, шановні телеглядачі і радіослухачі, розстанемось з вами на 10–15 хвилин, щоб знову зустрітися після перерви. йдуть на спочинок футболісти, спочиньмо і ми з вами, товариші.

*

Увага! Увага! Наші мікрофони встановлені на трибунах Центрального стадіону. Через кілька хвилин тут почнеться другий тайм зустрічі між командами «Ураган» та «Метеор». Перший тайм, як вам вже відомо, закінчився з рахунком 2: 1 на користь… Пробачте, зараз гравці виходять на поле. Команда «Ураган» виступає в такому складі (йде перелік гравців). Як ви вже знаєте, вони грають у білих футболках. Команда «Метеор» — вони у блакитних футболках — виставила такий склад (йде перелік гравців).

Суддя свиснув, гра почалась. В перерві я зустрівся з тренером команди «Ураган», заслуженим тренером Гордієм Павловичем Офсайтоком. «Які перспективи у вашої команди в цьому сезоні?» — запитав я його. І Гордій Павлович мені люб’язно відповів: «Якщо «Вимпел» виграє у «Альбатроса» з рахунком 6:1, а «Альбатрос» зведе внічию зустріч з «Паровиком», який в свою чергу мусить програти «Маховику», тоді наша команда займе гідне місце в турнірній таблиці».

А поки що повернемось на поле. Зараз ви бачите, як Іван Петров сильним, гарматним ударом послав м’яч на південні трибуни.

Скільки ж залишилось до кінця зустрічі? Сорок сім секунд?! Суддя дивиться на секундомір… Піднімає вгору руки… Лунає фінальний свисток…

Отже, ця цікава зустріч закінчилась з рахунком 4: 2 на користь…

Пробачте, зараз ви бачите на своїх екранах, як капітани команд обмінюються рукостисканням. Команди покидають поле.

На все добре, товариші!

Передача була організована Центральною студією телебачення та редакцією спортивних вістей. Вів репортаж Микола Білкун.

ТРАВНЕВОГО ВЕЧОРА…

Коли поспішаєш, обов’язково щось трапляється. Так сталося й зі мною. Я поспішав на побачення, і раптом задзвонив телефон… Різко, пронизливо, як у диспетчерській пожежної команди. Це дзвонив мій племінник Андрій, йому шість років, і мене, свого рідного дядька, він використовує як Велику Радянську Енциклопедію або спеціальний довідник. Тільки позавчора ми виясняли з ним питання, хто сильніший: акула чи крокодил, і ось йому знову потрібна консультація.

— Дядю Юро! — дзвенить у трубці його голос.

— Ну, чого тобі? Говори швидше, мені ніколи.

— Я швидко. Дядю Юро! А яка ракета сильніша: та, що довга і тонка, чи та, що куца і товста?

— Гм… Як тобі сказати? Є міжконтинентальні, а є ближньої дії…

— Дядю Юро, а я планету бачив!

— Ти був у планетарії? Ну, добре, добре, мені ніколи…

— Ні, я не був у планетарії. Ми з татком були на демонстрації. Спочатку стомилися, у нас боліли ноги, а потім татко посадив мене на плечі, і було дуже добре все видно, і у нас уже більше не боліли ноги…

— Ну, добре, добре. Передай привіт таткові.

— А татка нема. Він з мамою пішов у гості до дядька Кузьми, А бабуся дивиться по телевізору дітям до шістнадцяти, а мені не можна… А мені скучно… Дядю Юро, а салют сьогодні буде?

— Буде, буде. Ну, будь здоров! Мені ніколи, дитино, поспішаю.

Я вже хочу покласти трубку, але це не так легко зробити, коли Андрієві скучно і він хоче поговорити;

— Дядю Юро, а планету несли хлопці в різних формах. Були і в українській, і в негрській, і в кавказькій…

І хоч як я поспішав, але це повідомлення мене зацікавило.

— В яких формах? Що ти там, Андрійку, фантазуєш?

— І зовсім не фантазую. Ну, в таких формах. Та хіба ви не знаєте? Ну, українська — то це так: штани широкі сині, і чоботи червоні, і сорочки вишиті, а негрська — це як негри ходять, такі халати з широкими рукавами і смугасті, а кавказькі — то це шапки волохаті, як у тьоті Ели, і на пальті патрони з обох боків, і ще різні форми… І кубинські, і і російські…

— А-а-а! Це хлопці були в національних костюмах.

— У костюмах були ми з татком. Татко сьогодні новий костюм одягнув і я. А хлопці планету несли. У формах різних. А планета — це як глобус, тільки як м’яч великий. Я думав, що м’яч, а татко сказав, що то планета… А ще перед тим ішли солдати… У-у-у, дядю Юро! Якби ви бачили. Раз-два, раз-два. І машини їхали. І музика грала.

Музикантів було, мабуть, з тисячу. Дядю Юро, дядю Юро, а може бути тисяча музикантів?

— Може, може…

— А барабанів було! То барабанів була тисяча, а музикантів було десять тисяч, а може, й двадцять. А труби були які! Ех, коли б ви бачили, які були труби.

— Андрюшо, я дуже поспішаю, ніколи мені…

— Але ж ви не бачили, які були труби. От коли б ви побачили. Були такі, що навіть більші за мамину пральну машину. Мамина пральна машина вся в тій трубі заховається. Тільки труби жовті, а пральна машина біла. Дядю Юро, а з чого роблять ті труби!

— Андрюшо, я тобі іншим разом розповім. Я запізнююсь…

— А правда, їх роблять із золота? А Петько не вірить. Я кажу з золота, а він не вірить. А ще голубів несли. Великих таких, білих. Дівчата несли. Вони теж були у формах. А живі голуби теж летіли. їх хлопці випустили. І вони полетіли, полетіли… А один сів на ракету. Сів і сидить. І зовсім не боїться. Дядю Юро, дядю Юро!

— Андрюшо, Андрюшо, іншим разом. Я дуже поспішаю.

— Ну, добре. Я піду на балкон. Салют буду дивитися. Скоро салют. А з вашого балкона буде видно салют?

— Буде, буде! Ну, прощавай!

І я поклав трубку і побіг. Бо я поспішав на побачення.

І хоч було зовсім мало часу і я міг запізнитися, але на Андрія я не сердився. Мені було весело… Мабуть, тому, що був чудесний травневий вечір… І тому, що хлопці у різних «формах» міцно тримали у своїх руках планету…

І тому, що голуби літали і жоден з них не боявся сісти на ракету,

І ще тому, що труби були з золота. І було тисячу барабанів. І ще тому, що, може, дуже скоро патрони залишаться тільки на кавказьких «пальтах». Золотисті, дерев’яні патрони…

І ще тому, що гримнув залп…

І ще тому, що це був залп мирний, залп салюту. І в небі запалали сотні червоних, зелених, золотих ракет. І несли ці ракети людям радість.

І ще, мабуть, тому, що мене чекали. І ще тому…

Та хіба мало чому було радіти травневого вечора…

ПРИНЦИПОВИЙ

Ну, нарешті Бек Гарнер достукався! Скільки дірок зробив він у черепах, скільком барменам повипускав бебехи, скільки доларів повигрібав із сейфів і нарешті прийшов до свого логічного кінця. Впіймали. Посадили. Судили.

Сам винен. Зарвався. Не погоджував свої дії з поліцією, минулого тижня обіграв у клубі в карти самого шерифа, втратив обережність і почуття міри.

Арешт не дуже схвилював і налякав Бека. Зрештою він був не новачком і розумів, що кожна професія має свої незручності. Та вже сидячи за гратами, Бек Гарнер зробив останню і невиправну помилку: почав торгуватися з адвокатами. Бека і раніше вважали принциповим джентльменом, а тут він підніс свою принциповість на небувалу висоту. І даремно. Бо самому ж йому довелося падати з тієї висоти. І падати так близько від електричного стільця, що… Словом, Бек Гарнер чухав тепер свіжовиголене тім’я, і це єдине, що йому залишилося робити. Надій на порятунок не було ніяких. Прохання про помилування губернатор штату відхилив, про що Бекові повідомили, і віддали його в руки поки що перукаря. Перукар, вправно орудуючи бритвою, зробив у Бека на голові маленькин аеродром, з якого Бекова душа мала стартувати і пекло. Це був кінець. Бека чекала не дуже зручна, але добротно зроблена мебля під назвою електричний стілець. Єдиною його втіхою було те, що адвокати так і не поживилися. Але ви самі розумієте, що зараз Бек не дуже втішався навіть цим фактом.

1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 27 ... 30 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название