Декамерон Самуiла Окса

Так поступово, поступово ви будете підніматися на вищі щаблі культурного розважання. Через тиждень-два можна буде вже починати вивчати гру «Гуси-гуси, додому, вовк за горою».

Щоб розважання і кампанія боротьби з нудьгою не були однобічними, можна організувати вечір зустрічі з дідом Явтухом на тему: «Як розважалися наші діди».

Мушу зауважити, що ви почуєте дещо дивне і незвичне. Виявиться, що у дідів, коли вони були молодими, клуб був трохи не такий як зараз. Колони в цьому клубі не стояли, а лежали і називалися просто — «молодик». Власне, весь клуб складався тільки з цих «колон», а завклубом зовсім не було. Не було також ніяких штатних одиниць в питаннях розважання. Діди розважалися як вміли. Але ж розважалися?

Звичайно, ні дід Явтух, ні тіточки-виховательки з дитячих ясел повністю вирішити проблему розважання не зможуть. Це справа серйозна, і тут не до сміху.

Треба виділити штатних розважальників (може, навіть поставити питання перед правлінням, щоб нараховувало їм трудодні), кожному роздати пучечок пір’я.

Хай штатні розважальники постійно чергують в приміщенні клубу. І хай подають першу швидку допомогу нудьгуючим. Побачить такий розважальник, що товариш сидить десь в кутку і щелепи у нього від нудьги вивихаються, підходить і відразу:

— Ану, скидай чоботи! Чого сидиш нудьгуєш? Зараз я тобі п’яти пір’ям лоскотатиму, обрегочешся!

Можна, правда, в клубі обговорення нових книжок влаштовувати, диспути цікаві, веселі вікторини. Можна КВН свій організувати, можна співати, можна танцювати, можна загадки веселі загадувати. Можна купити, зрештою, книжечку «В години. Дозвілля» і там такого вичитати, що про нудьгу взагалі забудеш! Та господи, боже ти мій, чого тільки не можна! Все можна при бажанні.

Між іншим, бажання гарно провести час абсолютно заміняє вищу розважальну освіту. (Правда, здається, таких інститутів немає, де б вчили на розважальників).

А які конкурси можна влаштовувати! Можи! наприклад, влаштувати конкурс на найзанудьгованішого. Виберіть такого, який вміє тільки позіхати, і докладіть всіх зусиль, щоб його розвеселити. Не розвеселите — бути йому переможцем конкурсу.

Тільки тут маленьке «але». Все це можливе, але в чистому і затишному клубі. Так що про віник не забувайте. Без віника культреманент — не культреманент.

ВЕСНЯНИЙ ФЕЙЛЕТОН

З редакції мені подзвонили і попросили написати фейлетона. І щоб той фейлетон був неодмінно весняний.

Сів я та й задумався. Що його писати? Весною фейлетони не пишуться. Весною дуже гарно ліричні вірші пишуться, котрі про любов.

А я, по-перше, віршів писати не вмію, а, по-друге, редакції мабуть-таки фейлетон потрібний, бо про вірші мені нічого не казали. З другого боку, фейлетона мені не дуже хочеться писати. Мені мріяти хочеться… Весна ж!

І не став я фейлетона писати. Почав мріяти. Почав мріяти, про що мені доведеться фейлетони писати, ну, так років… ну, років через скількось там.

Приходжу, значить, у редакцію як завжди. Мені свіжі листи дають і кажуть:

— Подивіться, почитайте, може, який-небудь лист підкаже вам тему для фейлетона.

Беру, читаю перший-ліпший. Пишуть там таке: «Шановна редакціє! З глибоким обуренням повідомляємо тобі, що ракетобус ЛАЗ-101 на трасі Київ — Тараща вдруге на цьому тижні запізнився на 7,9 секунди. Куди дивляться керівники ракетобусного парку, і доки вони будуть розкрадати наш час? Обурені таращанці». А нижче 542 підписи.

Факт, дійсно, обурливий, і я відкладаю листа.

А тим часом читаю другого: «В нашому селі колишній священик колишньої церкви Тихін Христозреченський інсценізував відомий твір Нечуя Левицького «Афонський пройдисвіт» і поставив його з нашими драмгуртківцями на нашій клубній сцені. Спектакль пройшов з великим успіхом». Ну, це мені ні до чого, я тут нічим для фейлетона не поживлюся. Цей лист треба передати у відділ інформації, хай використають.

О, а цей лист вже не може фейлетоністові не згодитися:

«Дорога редакціє! Пише тобі молодь села Озеречко. У нашому клубі тричі на тиждень демонструються нові кінофільми, двічі на тиждень бувають лекції і двічі на тиждень спектаклі. Наш завклубом Грицько Культурчук зовсім забув про таку форму культмасової роботи, як танці під гармошку. І ще у нас одна скарга. Кінопрокат засипає нас найновішими фільмами. З одного боку, це ніби й добре, а з другого боку, нам хотілося б також по-дивитися фільм «Трактористи», або «Волга-Волга», або «Штепсель женить Тарапуньку».

Цього листа я відкладаю. Він вартий уваги. До фейлетона, може, діло й не дійде, але доведеться нагадати Грицькові Культурчукові про таку хорошу старовинну форму культмасової роботи, як танці під гармошку. Колись, правда, в клубах її переоцінювали, і вона була чи не єдиною формою культмасової роботи. Але й недооцінювати танці під гармошку теж не варто.

Ану, що ще цікавого пишуть? Так, так…

«Піонери нашого села, збираючи металолом, знайшли якийсь дивовижний предмет у вигляді покрученої мідної трубки. Дідусь Мефодій каже, що це деталь від так званого самогонного апарата, так званий змієвик. Ми б хотіли переконатися, чи дідусь Мефодій не помиляється. Дорога редакціє, до кого ти нам порадиш звернутися: до археологів чи до техніків?»

Так, так… Це для рубрики «Цікава знахідка». А нижче можна буде вмістити статтю вченого з поясненнями і коментарями.

Да-а… Мій улов фейлетоніста не той… не дуже густий. Але два останні листи, безперечно, мої.

Один з Білоцерківщини, а другий аж з-під Чорнобиля.

У першому пишуть: «Проперчіть добренько нашого тракториста Кирила Перечепу. Йому довірили найновітнішу техніку, а він робить огріхи, які місцями досягають від 3-х до 5-ти квадратних сантиметрів».

У другому скаржаться на Харитона Пролежбока. Щось прізвище знайоме. Почав читати, так і є: «Шановна редакціє! Колись ти не раз критикувала нашого Харитона, і критика таки допомогла. Чи не могла б ти покритикувати його з другого боку? Розумієш, за хорошу роботу колгосп преміював його путівкою на курорт, а він огинається, не хоче їхати. Каже: «Я ще попрацюю, хай інші їдуть».

І тільки-но я хотів сісти писати фейлетона про Харитона, як пригадав, що мені не те писати веліли. Від мене весняного фейлетона чекають, а весняний фейлетон у мене як на гріх не виходить.

Весною не фейлетони, весною вірші писати хочеться. Так що ви вже мені вибачайте. Я фейлетона іншим разом напишу. А зараз весна… Замріявся.

ХОЧУ БУТИ КОМЕНТАТОРОМ

пародія

Увага! Увага! Наші мікрофони встановлені на трибунах Центрального стадіону. Сьогодні ми транслюватимемо двадцять шосту зустріч між найстарішими футбольними колективами. В білих футболках виступають спортсмени «Урагану», в блакитних — футболісти «Метеора». З двадцяти п’яти зустрічей «Ураган» програв десять, стільки ж виграв «Метеор», п’ять зустрічей закінчилися внічию. Форварди «Метеора» 262 рази пробили по воротах своїх суперників і забили 85 голів, воротарі «Урагану» дістали з своїх воріт 72 м’ячі. Загальний вік команди «Метеор» 285 16 року, команда «Ураган» трохи молодша, загальний вік її гравців 276 ³/4 року. Зате загальна вага гравців «Урагану» дорівнює 859 кілограмам, в той час як метеорівці важать на чотири кілограми менше.

Зараз йде десята хвилина зустрічі. Ви бачите на екранах своїх телевізорів, як центральний захисник «Метеора» чітко відпасував своєму лівому крайньому, але м’яч чомусь потрапив до центрального нападаючого «Урагану».

Кілька слів про центрального захисника «Метеора» Віктора Ковбасюка. Це молодий перспективний спортсмен. Йому двадцять один рік… Але, пробачте, м’яч зараз у правого крайнього нападаючого «Метеора» Олега Копанчика! Він обігрує одного захисника, другого, виходить на штрафний, майданчик… Кілька слів про Олега Копанчика. Це молодий, перспективний спортсмен. Важить він 76 кіло, зріст Олега 1 метр 68 з половиною сантиметрів, півтора місяця тому у нього народилася друга дочка. Перед початком матчу я запитав у Олега… Але, пробачте, суддя чомусь вказує на середину поля. Ви чуєте, як галасують болільники! Гол! Але в чиї ворота влетів перший в сьогоднішній зустрічі м’яч? Зараз ми побачимо це на світловому табло. Так і є! М’яч у ворота «Метеора» забив центральний нападаючий «Урагану» Іван Петров. Іван Петров — ветеран ураганівців, йому вже двадцять вісім років. У минулому році, коли Іванові Петрову було двадцять сім років і він важив 78 кіло, Іван Петров забив у ворота суперників 18 м’ячів. Сьогоднішній м’яч— 19-й м’яч, забитий здібним нападаючим команди «Ураган».