Нiрвана, або Also Sprach Zarathustra

Король Літр , хтивий, безпринципний і божевільний алкаголік.

Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою.

Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки.

Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів.

Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджського універсітєту.

Кєнт, хуліганствующій підліток.

Мєнт, лягавий падло.

Йорік, патворний нєдоносок, начітавшійся Заратустри. На початку п'єси — блазень, згодом — статечна людина, вождь англійського народу.

Привід, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу «Тімур і його команда».

Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.

Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном. Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вишезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.

Король Літр.

Ітак, замовкли струни сладкозвучні,

З пизди стирчать всі грифи балалайок,

А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці…

Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив

І пер, згинаючись, до себе у комору,

А потім, запираючись в сортирі,

І там, згасаючи від смутку та зневіри,

Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри,

Рахував і плакав, пердів беззахисно,

В тупему скаженінні зубами скреготав,

І дикий сморід, цей дух гівна

На вільних білих крилах

Вповзав мені у серце, як гадюка,

І люто в душу срав.

Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною,

Шо хуя вже не тільки, шо встромить,

А й навіть вийнуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, засновник роду, міста і країни -

Герой національний!

Як відомо, герої не їбуться і не сруть!

Не кажучи про те вже, шо ніхто з них в дитинстві не дрочив!

О, як мені це все настоїбенило! Піздєц!

Їбав я всі ці гімни і кантати,

Всю малахв'ю бенкетів і прийомів,

Коли замість того, щоб когось вжарить

Повинен довго й нудно ти пиздіти

І слухати пиздьож такий же самий.

Я все роздав: всім жебракам, ханигам,

Всім підарасам, йобнутим шакалам:

Нехай вони внесуть корисний внесок

В суспільне будівництво!

Хай їбошать, а я це все їбу!

З цими словами Король Літр голосно пердить. Входить Корделія — хвороблива квітка із скаженою пиздою.

Король Літр.

Як ти живеш, моя вонюча квітка?

Корделія.

Дивись, татуню, я знайшла гандона.

Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.

З його сріблястих пелюстків, як перли

Стікають сльози росяні яскраві…

Літр.

Не перли то, то малахв'я вонюча!

Це концентрація тих виблядків поганих,

Шо повзають, як блядські мандавошки

По аглицькій землі!

Корделія.

Татуню, милий! Якій же ж ти розумний та приємний!

Їбись конем всі хахалі противні!

Ці коні з яйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!

Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю…

Король Літр (хтиво пестить її).

Я теж, дочурка, більше полюбляю тебе їбать,

Ниж тих блядєй заразних твоїх сестер,

Немолодих і глупих, до того ж і негарних лізбіянок!

Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбіянки.

Гонерілья.

І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучшє!

Король Літр.

Тебе зачав я в пьяному угарі:

Кричав кажан і бився вітер в стелю,

Матуся плакала і реготав пугач.

Тож не пизди!

Рейгана.

Ну, а мене?

Літр.

Тебе так само: на стайні

Раком серед кіньських храпів.

Копита страшно били по підлозі

І комашня летіла на вогонь,

І сумно-сумно каркала ворона…

Корделія.

Ну, а мене?

Літр.

Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем,

Його я драв пізніше.

О, молодість! О, юність парубоцька!

Сідайте же скоріш, мої дівчата,

І поможіть мені відкоркувати пляшки!

Бо завтра на світанку я повинен

Зайняти чергу в пункті стеклотари.

Інакше, замість каші гарбузовой

Сосати хуй ми будемо напевно!

Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки і енергійно сортирують склотару. На них з усіх боків повзе англійський туман смог.

Кулуари англійського парламенту. Входить Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, а нині — член палати лордів.

Едгар.

У вухах ще звінить від ахінєї,

Яка я майже три години слухав.

Як на базарі сери розпизділись!

Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда,

А потім захуярив каламарем по пиці. Сер Норфольк відпиздив сера Джона.

Ця хуйня зоветься демократієй!

Віднині ми разом всі вирішуєм питання,

Бо старий поц, скажений Літр, пьяниця,

Надумав замінити діктатуру на демократію.

А сам полишив владу

І роздав все майно ханигам різним.

Їх серами зробивши, тягар тяжкий

з своїх плечей на їхні положив.

Тепер сидить він в подраних кальсонах,

Збира пляшки порожні і гандони,

Киря шмурдяк, денатурат вонючій

І все, шо десь ворушиться — їбе.

Колись і я так жив: їбав бездумно я кіз і ховрахів

І, розважаясь, блядям у жопи йоршика встромляв.

Я просто неба жив, як соловейко,

І політуру пив, і самогон,

Тепер возвисився…

Вчорашні уркагани, ханиги, волоцюги, підараси

Сидять в палаті серів і балдєють:

Свобода, блядь!

Свобода, блядь!

Свобода!

Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині — професор Кємбріджського універсітєту.