Нiрвана, або Also Sprach Zarathustra

Едгар.

Здоров, співець народної освіти!

Які діла на ниві благородной?

Едмунд.

На ниві, вдобреній добрячим екскрементом

Проізрастає квіточка блакитна -

Улюблена забавка гомосеків.

І скотоложество застєнчіво цвіте.

Едгар.

Цікаво знать прийоми ізощрьонні,

Які іспользує студєнство прогресивне,

Шоб возродіть статтєве кватроченто?

Едмунд.

Цікаві опити проводять студіози:

Їбуть кнура, як ворога народу, у сраку

Цілим факультетом філософським.

Ще Гєгєль нам казав, шо дух ширяє

В златих чертогах мудрості безсмертной.

Тим часом, верткий хуй в свинячій жопі

Ширя своєй вонючою дорогой.

І, хто зна, чий же шлях веде до правди?

Едгар (побожно).

Великий Сак-Ямуній, благородний гігант

Камінний, долбойобовидний, про дао

Слово нам спиздів священне.

Я пам'ятаю вчителя-китайця, старого імпотента.

Він куана нам загадав:

Де правда? — запитав він.

І пиздив учнів дрином по золупам,

Шоб думали хутчіше, і реготався

І слиною харкався, як скажений.

Тоді один із нас сказав: в народі!

Учитель наказав йому лягати,

І широко відкрити пащу.

Потім, ставши у позу рітуальну,

Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.

Священні бризги капнули на струни рудого семісейна.

(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,

А струни — з їхніх тельбухів).

Учитель удруге грізно нас запитує…

У серці! — хтось здуру пиздонув.

Тоді, хутчіш ніж кролик вздрочить,

Наш дідусь сивенький прийомами кунхву

Виймає серце у поца із грудей

І, показавши, шо правди там немає,

Засміявся щасливим сміхом доброї дитини

І пожбурив у форточку добичу.

Едмунд.

А шо таке кунхву?

Едгар.

Борьба садистів. Тож, втретє

Наш учитель викликає: Де правда,

Йобані кретини, імбецили, олігофрени

І мікроцефали, їбать у жопу вас каленим хуєм!

Тут наче шось мене вперед штовхнуло:

У жопі! — заволав я відчайдушно.

Дивлюсь — дідусь всміхнувся лагідненько:

Не можете, шакали, без підказки!

Не згледівся, як дідуганів фалос

Вже танцював мазурку старовинну

В моєму анусі…

Едмунд.

Коли це сталось?

Едгар.

Був я в китайському полоні. Альбіон туманний

Колись з Китайом воював завзято.

В полоні опинившись, став я дзени штудіювать старанно:

Сак-Ямуній! Мудило скам'яніле,

Поможи нам дать ладу Англії, туманній батьківщіні!

Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік. Він зовсім голий. Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорік дрочить. Всім страшно.

Пункт прийому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і пиздять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою.

Літр.

Спасібо, любий Кєнте, друже добрий!

Не надірвав ти часом собі пупа?

Кєнт.

Нє. Дякую, припиздєний дідуню.

Все харашо.

Літр.

Дивись, мій сину любий:

Сто алкоголіков стоять єдиним фронтом.

В очах — звитяжні кольори червоні

Блищать, як блискавиці.

Руки сильні танцюють, як китайські баядери

В бардаках Шанхая.

Кєнт.

Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.

І їх падруг, кремезних і негордих. -

Вони, слухняно, з дотепом кмітливим

В момент ісполнять всі бажання ваші.

Літр.

А! Хай в пизду йдуть! Ще не хватало

Мені лічить під старість мандавошкі!

У мене доньки є для тих ексцесів.

Ще — старий цап, товариш бородатий.

Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків,

Дивимся на місяць, співаємо пісень,

І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось.

На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під пахвою — книга «Тімур і його команда». Одяг на ньому — традіційний одяг привида: біле простирадло в крові.

Привід (зловісно регоче).

Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година,

Коли нарід тупим сосновим колом

Їбать вас буде в жопи буржуазні!

Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно).

Оце і є свобода довгожданна?

Припиздєна богиня мармурова,

З відбитими руками, безголова крилата блядь,

Летюча гордість наша!?

Літр

Ні, юний друже, то звичайне падло,

Яке наділо грязне простирадло.

На йому целку хтось їбав, а може — зарізали когось?

А потім — дельтаплана

Із його змайстрував народний вмілець.

Привід (продовжує кружлять над майданом).

Тремтіть, падлюкі, від пророчєств страшних!

Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,

Хоч рябчіків хуярьте!

Привид прицільно кида зверху пляшками по ханигам, пиздить їх книгою «Тімур і його команда» по голові. Всі тримтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги.

Йорік.

Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював!

Пока ти сука в тилу баб портів, я в танкє горєл!

Я — льотчік!

Привид.

Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр!

Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває так, шо стає схожий на німецькій самольот Юнкерс.

Йорік.

Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!?

Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, пада на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи плашками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажою, руки міцно тримають Заратустру і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне «Ура!». Йоріка хапають і підкидають в гору. В навступившому апофеозі Йоріка несуть на руках як лідєра і національного героя. Сидячі на плечах у вдячного народа він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара.