Iлiада

433] От досягли вони броду ріки струменистої, Ксанту,

434] Вирами славного, що породив його Зевс несмертельний, – 435] Там його, з повоза знявши, на землю поклали й водою 436] Геть облили. Він зітхнув, і розплющились очі у нього; 437] Ставши навколішки, кров почав він випльовувать чорну. 438] Знову, проте, на землю упав, і ясні його очі 439] Темная ніч обняла: ще оглушений був він ударом.

440] Щойно уздріли аргеї, що Гектор подався із поля, 441] Кинулись ще запальніш на троян, всю згадавши відвагу. 442] Перший із воїв тоді син Ойлея, Еант прудконогий, 443] Раптом набігши, загостреним Сатнія списом ударив, – 444] Німфа-наяда його бездоганна родила Енопу, 445] Що із стадами пастушив на березі Сатніоенту. 446] Близько підскочивши, списом славетний нащадок Ойлея 447] В пах його вдарив, і впав той на землю. Над вбитого тілом 448] Вої троян і данаїв зіткнулися в битві страшенній. 449] Полідамант списоборець за вбитого месником вийшов, 450] Парость Пантоя; він праве плече Протое'нору ранив, 451] Синові Ареїліка, плече простромив йому наскрізь 452] Спис величезний, і впав той, руками хапаючи землю. 453] Полідамант з похвальбою великою голосно крикнув:

454] «Ні, недарма, як видно, з міцної руки Пантоїда, 455] Духом великого мужа, цей. спис полетів мідногострий! 456] В тіло прийняв його нині один із аргеїв. Як видно, 457] Зійде, на нього спираючись, він до оселі Аїда!»

458] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв. 459] Більше від інших Еант розтривожився «ерцем відважним, 460] Син Теламонів, – тож біля убитого був він найближче. 461] Списа блискучого швидко він кинув услід воякові/ 462] Полідамант же, відскочивши вбік, щасливо уникнув 463] Чорної смерті, – на себе прийняв Архелох її мужній, 464] Син Антенора, – богове його прирекли на загибель. 465] В в'язи його він ударив, де сходиться карк з головою, 466] В верхній хребець, і обидва на шиї розсік сухожилля. 467] Падавши, ротом, і ніздрями, й цілою той головою 468] В землю раніше зарився, аніж гомілками й коліньми.

469] Голосно крикнув Еант бездоганному Полідаманту:

470] «Полідаманте, подумай лише і скажи мені щиро: 471] Гідний чи ні чоловік оцей був полягти у відомсту 472] За Протое'нора? Він не простак і не з простих, здається, 473] Чи не доводиться він Антенору, впокірнику коней, 474] Братом чи сином? Адже на рідню його дуже він схожий».

475] Мовив він так, хоч і добре все знав. Засмутились трояни. 476] Списом тоді Адамант беотійця ударив Промаха 477] В помсту за брата, якого уже волочив той за ноги, 478] І Адамант з похвальбою великою голосно крикнув:

479] «О хвастовиті аргеї, в пустих похвальбах ненаситні! 480] Мабуть, не нам лиш самим випадають на долю страждання 481] Й труднощі, будете, певно, і ви так же само убиті. 482] Гляньте, як списом моїм приборканий спить перед нами 483] Воїн Промах, полігши, щоб брат мій пені й відомсти 484] Довго не ждав. Хотілось би кожному мужеві в домі 485] Брата лишити, щоб міг у біді колись месником стати!»

486] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв. 487] Більше за всіх Пенелей розтривожився серцем одважним. 488] На Акаманта пішов він. Та нападу не дожидався 489] Той Пенелея-вождя, останній же Іліонея, 490] Сина Форбанта, на вівці багатого, вбив. Його в Трої 491] Більше від інших Гермес полюбив і достатком відзначив. 492] Мати родила йому одного лише Іліонея. 493] Цей, під брову його списом в очницю ударивши гострим, 494] Око пробив. Навиліт крізь око й потилицю вийшов 495] Спис той, і зразу присів він, обидві руки розпростерши 496] Перед собою. І вмить Пенелей тоді свій мідногострий 497] Вихопив меч та й ударив у карк, і скотилась на землю 498] Враз голова із шоломом і списом, що так і лишився 499] В оці стирчати. Як маківку, голову списом піднявши, 500] Він ворогам показав і так, похваляючись, крикнув:

501] «Вістку, трояни, про це батькам передайте коханим 502] Славного Іліонея, – нехай його дома оплачуть! 503] Тож і кохана дружина Промаха Алегеноріда 504] Мужа свого не зустріне, радіючи, в час той, коли ми 505] На кораблях своїх з Трої повернемось, діти ахеїв».

506] Мовив він так, і дрож у троян перебіг по суглобах, 507] Кожен із них озиравсь, щоб загибелі злої уникнуть.

508] Нині скажіть мені, Музи, олімпських осель пожилиці, 509] Хто найперший з ахеїв здобув скривавлену зброю 510] В день, коли битву схилив на їх користь землі потрясатель? 511] Першим Еант Теламоній великий убив Гіртіада 512] Іртія, славного владаря місян, могутніх душею; 513] Далі озброєння зняв Антілох тоді з Мермера й Фалка, 514] Гіппотіона і Морія вбив Меріон безпощадний, 515] Тевкр переміг Протоона і разом із ним Періфета; 516] А Атреїд Гіпере'нора вразив, вожатая люду, 517] Прямо у пах, і спис мідногострий, пройнявши утробу, 518] Нутрощі вирвав у нього, й душа через рану відкриту 519] Вийшла із тіла в ту ж мить, і тьма йому очі окрила. 520] Знищив найбільш ворогів син Ойлея, Еант бистроногий: 521] З ним-бо змагатись ногами не міг би ніхто, доганявши 522] Воїв, що з поля біжать, коли Зевс на них страх насилає.

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

ВІДСТУП ВІД КОРАБЛІВ

1] Як, утікаючи з поля, трояни рів з частоколом 2] Вже перейшли й багатьох приборкали руки данайські, 3] При колісницях затримались трохи, бліді з переляку, 4] Й далі тікати готові. Тим часом і Зевс пробудився 5] На верховинах ідейських біля злотошатної Гери, 6] Швидко на ноги він став і побачив троян і ахеїв, 7] Як ті безладно тікали, а ці – ледь встигали за ними 8] Гнатись, і серед аргеїв уздрів владаря Посейдона; 9] Гектора далі побачив, що в полі лежав,* навколо 10] Друзі сиділи; тяжко він дихав грудьми й непритомний 11] Кров'ю блював, – ударив його не найслабший з ахеїв. 12] Жалем пройнявся до Гектора батько людей і безсмертних, 13] Страшно глянув спідлоба і так він до Гери промовив:

14] «Все це твоя, невиправна Геро, зловредна підступність! 15] Гектор божистий уже не боєць, і збентежене військо! 16] Але не знаю, плоди оцієї підступності злої 17] Ти чи не перша збереш, як громами тебе посмугую. 18] Не пам'ятаєш ти, як з височіні повисла? На ноги 19] Я два ковадла тобі почепив, нерозривні на руки 20] Пута наклав золоті, і ти поміж хмар у ефірі 21] Звисла. Обурились дуже боги на великім Олімпі, 22] Та підступить і звільнити тебе не могли. Бо хапав я 23] Кожного й геть від порога жбурляв; і на землю він падав 24] Ледве живий. Але й цим у душі безугавного смутку 25] За богосвітлим Гераклом усе ж таки я не полегшив. 26] Ти-бо, замисливши лихо, велику із вітром Бореєм 27] Бурю навіяла й гнала його по безплідному морю, 28] Поки загнала на Кос його, густо населений острів.

29] Все ж врятував я його, хоч і лиха зазнав він чимало, 30] І повернутись поміг йому в Аргос, на коні багатий. 31] Це я нагадую знов, щоб підступи ти припинила 32] Та щоб упевнилась, чи помогло тобі любощів ложе, 33] Що від богів віддаля ти на нього мене спокусила!»

34] Мовив він так. Велеока жахнулась володарка Гера 35] Й, тут же до нього озвавшись, промовила слово крилате:

36] «Будьте ви свідками, земле і небо широке над нами, 37] І під землею Стіксові води, – це клятва страшенна, 38] Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних, 39] І головою твоєю клянуся священною, й нашим 40] Ложем законним, а марно ж я ним присягатись не буду! 41] То ж не з веління мого Посейдон, землі потрясатель, 42] Шкодить троянам та Гектору й поміч дає для ахеїв: 43] Власний-бо дух спонукає його і до цього призводить; 44] В скруті їх між кораблями він жалем пройнявсь до ахеїв. 45] Я ж йому тільки одне порадити мала б сьогодні – 46] Там лиш ходити, куди, темнохмарний, ти сам нас провадиш».

47] Мовила так. Усміхнувсь тоді батько людей і безсмертних 48] І до дружини у відповідь слово промовив крилате:

49] «От коли б завжди тепер, велеока володарко Геро, 50] Згодна думками зі мною була ти на зборах безсмертних, 51] То навіть сам Посейдон, хоч він іншого дуже бажає, 52] Скоро бажання змінив би до мислі твоєї й моєї. 53] Але як чесно й правдиво ти нині зі мною говориш, 54] То поспіши до родини богів і скажи, хай Іріда 55] І Аполлон славнолукий прибудуть на Іду негайно. 56] З вістю Іріда хай мчить аж до лав міднозбройних ахеїв 57] І владарю Посейдонові хай мій наказ перекаже, – 58] Участь в бою припинить і негайно додому вернутись. 59] Феб-Аполлон же хай Ректора знову на бій підбадьорить, 60] Знов йому сил надихне й допоможе забути про болі, 61] Що зазнає тепер його серце, й поверне ахеїв 62] Знову до їх кораблів, полохливу здійнявши утечу. 63] Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла, 64] Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла, 65] Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор 66] Списом Патрокла уб'є й багатьох іще воїв погубить 67] І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона. 68] Гектора вб'є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий. 69] Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний 70] Відступ троянського війська, коли опанують ахеї 71] Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни. 72] Гніву, проте, не вгамую свого і нікому з безсмертних 73] Допомагати данаям також не дозволю раніше,